Вели́кий Кучурів — село в Україні, центр Великокучурівської сільської територіальної громади Чернівецького району Чернівецької області.
Розташоване за 7 км від обласного центру — міста Чернівців та за 18 км від міста Сторожинця. Загальна площа населеного пункту становить 3041 га. Через село проходить залізниця, яка збудована у 1869 році й з'єднує місто Чернівці з Сучавою. А також проходять автомобільні дороги Чернівці-Глибока та Чернівці-Сторожинець. Населення — 3 556 чоловік (2001).
Географія Село складається з більше як двадцять кутів: Коровля, Рутка, Шиш, Кульма, Гіливиків горб, Селище, Кринка, Бавки, Багна, Винни, Турлук, Клітишне, Рипи, Плосків, Татарщина, Горб, Воротище, Глисний, Вівоз, Горайца, Стінка, Діброва. Через село протікає три річки: Дерелуй, Верхівець, Коровля. У центрі села, на лівому березі річки Дереглуй, знайдено рештки поселень трипільської культури (III тисячоліття до н. е.), а в урочищах Стінка й Селище — культури карпатських курганів (III—VI століття).
В самому центрі села розташована Великокучурівська сільська рада, до якої входять села Великий Кучурів і Годилів. В селі є два заклади освіти. Великокучурівська ЗОШ I—III ступенів і Годилівський НВК, сільська дільнична лікарня, фельдшерсько-акушерський пункт, музична школа, дитячо-юнацька спортивна школа, Будинок культури у с. В. Кучурів і клуб у с. Годилів, дві філії бібліотечної системи (Великий Кучурів і с. Годилів), два відділення зв'язку, відділення ощадного банку України, лісництво, три аптеки, ветеренарна дільниця, Придністровська дослідна станція садівництва, АПТОВ «Великокучурівське».
На сьогодні на території сільської ради діють понад 30 приватних закладів торгівлі і громадського харчування.
На території села діють такі релігійні об'єднання: Православна Церква України, Українська Православна Церква, християни віри Євангелійської, Євангелістів християн баптистів.
Історія За археологічними даними, село існує з XIV століття. Вважають, що його заснували вихідці з села Кучурова (нині Малий Кучурів Заставнівського району), які переселилися сюди і на новому місці зберегли назву старого села, що згодом дістало іншу — Малий Кучурів, а нове поселення — Великий Кучурів.
Молдавський період Перша згадка про село знаходиться в історичних джерелах 1422 року, коли молдавський господар Олександр Добрий подарував Великий Кучурів боярину Богушу. Після цього протягом кількох століть село переходило з рук в руки воєвод і бояр, світських і духовних феодалів, які продавали або дарували його один одному.
В 1552 році село знову стало власністю молдавського господаря, який пізніше продав його монастирю Путна за 400 золотих. Пізніше молдавські господарі не раз видавали грамоти, у яких підтверджувалися права монастиря на Великий Кучурів і повинності селян на його користь.
Австрійський період Після переходу Буковини під владу Австрійської імперії Великий Кучурів у 1782 році було передано до Буковинського релігійного фонду. Селяни відбували панщину, сплачували натуральні та грошові повинності, а також були обмежені у користуванні лісами, пасовищами й іншими природними ресурсами. У першій половині XIX століття між сільською громадою та орендарями маєтків неодноразово виникали конфлікти через земельні угіддя, ліси та пасовища. У 1815 році через неврожай, голод і високі податки із села виїхало близько 170 сімей.
Під час революції 1848 року жителі Великого Кучурова припинили виконання панщини. Після скасування кріпосних повинностей селяни, як і в інших частинах Австрійської імперії, були зобов'язані виплачувати компенсацію землевласникам. Значна частина земель залишилася у власності Буковинського релігійного фонду, який і надалі здавав їх в оренду. У другій половині XIX століття в селі посилювалося майнове розшарування населення: значна частина селянських господарств залишалася малоземельною або безземельною.
У 1836 році в селі відкрили початкову школу, яку в 1874 році розширили до шестикласної. У 1869 році через Великий Кучурів прокладено залізницю Чернівці—Сучава та відкрито однойменну залізничну станцію, що сприяло розвитку транспортного сполучення села. Наприкінці XIX — на початку XX століття в окремих джерелах Великий Кучурів (Кучурмаре) згадувався як містечко та був одним із найбільших населених пунктів Північної Буковини після Чернівців.
Під час Першої світової війни Великий Кучурів опинився в зоні бойових дій між австро-угорськими та російськими військами, що призвело до занепаду місцевого господарства. Воєнний стан супроводжувався репресіями проти місцевого населення, яке підозрювали у співпраці з російською армією. У жовтні 1914 року після військово-польового суду було страчено жителя села Костянтина Сторощука, а кількох інших мешканців засуджено до каторжних робіт або смертної кари. Восени 1918 року, на тлі розпаду Австро-Угорської імперії, у Великому Кучурові відбувалися виступи селян проти реквізицій продовольства й худоби та самовільний переділ земель, які згодом переросли у збройний виступ проти австро-угорських військових підрозділів.
Румунський період Після переходу Північної Буковини під владу Румунського королівства у листопаді 1918 року нова адміністрація розпустила місцевий земельний комітет і провела арешти серед активістів. У перші повоєнні роки в селі неодноразово відбувалися антиурядові виступи. У 1921 році на хуторі Годилів понад 100 місцевих жителів провели протестну акцію, яку румунська влада придушила, заарештувавши її учасників.
Попри проведення земельної реформи, проблема малоземелля залишилася невирішеною. Більшість земель і лісів продовжували перебувати у власності Буковинського релігійного фонду та великих землевласників, що спричиняло численні конфлікти із сільською громадою. Через нестачу землі значна частина населення працювала за наймом або орендувала землю на невигідних умовах. Зростали податки, а економічні труднощі сприяли масовій еміграції жителів села до Канади, США, Бразилії та інших країн.
У міжвоєнний період румунська влада проводила політику румунізації українського населення. Українська мова була витіснена зі шкільного навчання та державних установ, а спроби громади домогтися її викладання в місцевій школі залишилися безрезультатними.
Станом на кінець 1930-х років Великий Кучурів залишався одним із найбільших населених пунктів регіону, однак соціальна інфраструктура розвивалася повільно. Медичне обслуговування понад 11 тисяч жителів забезпечували лише один лікар і невелика аптека, а населення потерпало від поширення інфекційних захворювань та високої дитячої смертності.
Радянський період 28 червня 1940 року, внаслідок введення радянських військ на територію Північної Буковини, Великий Кучурів перейшов під контроль СРСР. У селі відбувся мітинг за участю першого секретаря Чернівецького обкому КП(б)У І. Грушецького та місцевих жителів. Нова влада створила сільську раду, до складу якої увійшли І. Сушинський, С. Бергер, П. Олійник, К. Беженар, А. Мороз, К. Унгурян та інші. Було розпочато націоналізацію поміщицьких і церковних земель з подальшим їх розподілом серед малоземельних селян. Заклади освіти перевели на українську мову навчання, відкрили клуб, бібліотеку та лікарню, а також організували курси з ліквідації неписьменності серед дорослих. Одночасно радянська адміністрація розпочала агітаційну та організаційну підготовку до колективізації одноосібних господарств: проводилися роз'яснювальні бесіди про статут сільськогосподарської артілі, а селян направляли для ознайомлення з досвідом колгоспів у східних областях УРСР та на Всесоюзну сільськогосподарську виставку.
4 липня 1941 року Великий Кучурів перейшов під контроль німецько-румунських військ. Попередні власники повернули свої майнові права на земельні ділянки, посіви, реманент та худобу, які раніше були націоналізовані радянською владою. Нова адміністрація розпочала переслідування радянського активу села: були заарештовані голова колгоспу І. Сушинський, а також місцеві активісти С. Бергер, Д. Гогуш та О. Георгіца. Жертвами позасудових розправ з боку нацистських служб стали Т. Губка, сільська активістка К. Беженар та П. Олійник, який раніше входив до складу делегації Буковини на VII сесії Верховної Ради СРСР.
У боях Другої світової війни у складі радянської армії взяли участь 200 жителів Великого Кучурова. 30 березня 1944 року радянські війська повторно окупували село, після чого до лав армії мобілізували ще понад 100 місцевих жителів. Загалом 51 уродженець села був відзначений радянськими орденами та медалями, а 103 особи загинули під час бойових дій.
Після повернення радянської влади у 1944 році в селі розпочалося відновлення господарства. У квітні 1945 року було відновлено діяльність колгоспу імені 28 червня. Упродовж 1948–1950 років у Великому Кучурові створили ще кілька колективних господарств, які згодом були об'єднані в один колгосп. У 1959 році до нього також приєднали господарства сусідніх сіл Тисовець і Снячів, унаслідок чого було створено одне з найбільших сільськогосподарських підприємств Сторожинецького району.
У 1950–1960-х роках у селі активно розвивалася соціальна інфраструктура. Було збудовано Будинок культури, нові шкільні приміщення, об'єкти сільськогосподарського призначення, проведено електрифікацію віддалених хуторів. Розширилася мережа медичних і освітніх закладів: діяли лікарня, поліклініка, аптека, бібліотеки та навчальний комбінат для підготовки механізаторів і водіїв.
Український період З 24 серпня 1991 року село входить до складу незалежної України.
Населення
Згідно з офіційним австрійським переписом 1900 року, у селі (громаді) нараховувалося 9414 мешканців. За етнічним складом, що фіксувався за ознакою «розмовна мова», абсолютну більшість населення Великого Кучурова становили українці – 7231 особа, або 76,8 %. Румунів нараховувалося 1574 особи (16,7 %), німців і євреїв – 512 (5,4%), а поляків – 97 (1,1%).
Як відзначають сучасні дослідники, австрійська статистика, незважаючи на недосконалість методики проведення переписів, представляла «відносно точну і повну соціальну, національну, конфесійну структуру населення краю»Скорейко Г. Населення Буковини за австрійськими урядовими переписами другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: Історико-демографічний нарис. – Чернівці: Прут, 2002. – С. 160. Дані австрійського перепису 1900 року різко контрастують з румунською статистикою 1930 року, яка представляє Великий Кучурів як населений пункт з абсолютно іншим етнічним характером. За ознакою «національність» в селі «нарахували» 9094 румуни, тобто 88,4 %, і лише 532 українці (5,2 %). Щоправда, українською і румунською мовами користувалася в побуті приблизно однакова кількість мешканців – відповідно 4976 і 4767 осіб.
Статистика 1930 року яскраво ілюструє провідне пропагандистське гасло і офіційну юридичну норму тодішньої румунської держави, що українці Буковини – це «румуни, які забули свою рідну мову» (закон від 26 липня 1924 року)Буковина: Її минуле і сучасне / Ред. Д. Квітковський, Т. Бриндзан, А. Жуковський. — Париж та ін.: Зелена Буковина, 1956. — С. 672..
Національний склад населення за даними перепису 1930 року у Румунії :
Національність Кількість осіб Відсоток румуни 9094 88,41 % українці 532 5,17 % євреї 224 2,18 % німці 183 1,78 % поляки 130 1,26 % росіяни 117 1,14 % цигани 5 0,05 % болгари 1 0,01 %
Мовний склад населення за даними перепису 1930 року:
Мова Кількість осіб Відсоток українська 4976 48,38 % румунська 4767 46,34 % німецька 288 2,80 % їдиш 115 1,12 % російська 76 0,74 % польська 64 0,62 %
Традиції села Великий Кучурів
Новорічні маланкування У Великому Кучурові збереглася традиція маланкування, яке відбувається 1 січня. До свята учасники заздалегідь готують костюми й маски, розподіляють ролі, вивчають обрядові пісні та наймають музикантів. Організацією гурту традиційно займаються калфи — керівники парубочих громад.