Едвард Раткліфф Гарт Рассел Еванс, 1-й барон Маунтеванс (; 28 жовтня 1880 — 20 серпня 1957) — офіцер Королівського флоту та дослідник Антарктики.H. G. Thursfield, ‘Evans, Edward Ratcliffe Garth Russell, first Baron Mountevans (1880—1957)’, rev. Oxford Dictionary of National Biography, Oxford University Press, 2004; online edn, Jan 2011.
Еванс був відряджений з військово-морських сил в експедицію «Діскавері» в Антарктиду в 1901—1904 рр. Він входив у екіпажі корабля допомоги, а згодом почав планувати власну антарктичну експедицію. Однак відмовився від цього плану коли йому запропонували посаду другого командира в сумнозвісній експедиції Терра Нова Роберта Фолкона Скотта на Південний полюс у 1910—1913 роках і посаду капітана експедиційного корабля «Терра Нова». Він супроводжував Скотта до місця за приблизно 150 миль від полюса, але серйозно захворів на цингу і ледве пережив зворотну дорогу.
Після експедиції їздив по країні, читаючи лекції, а влітку 1914 року повернувся до своїх обов'язків військово-морського командира. Брав участь у Першій світовій війні як капітан есмінця, прославившись як «Evans of the Broke» після битви у Ла-Манші в 1917 році. У 1921—1922 рр. командував крейсером у Гонконзі, де йому було присвоєно медаль за роль у рятуванні пасажирів з розбитого судна «Hong Moh», а потім кілька років командував ескадрилею захисту внутрішнього рибальства, перш ніж йому віддали командування сучасним бойовим крейсером «Ріпалс» (HMS — His Majesty Ship — корабель його величності). Пізніше командував австралійською ескадрилею та Африканською станцією (Africa Station, самостійний заморський підрозділ в складі Королівського флоту в африканських водах), перш ніж стати головнокомандуючим в Норі, (командир на цій посаді відповідав за захист входу в порт Лондона і вод східного узбережжя Англії); за цей час, що незвично для офіцера, він також був ректором Абердінського університету.
Після чотирьох років у Норі він передав командування на початку 1939 р. і був призначений комісаром цивільної оборони Лондона під час підготовки до Другої світової війни; після вторгнення Німеччини до Норвегії вирушив туди, щоб зв'язатися з королем Хоконом VII, з яким був особисто знайомий. Залишався у цивільній обороні протягом усієї війни, хоча офіційно вийшов на пенсію з Військово-морського флоту в 1941 році і отримав титул пера в 1945 році, входив у Палату лордів в складі Лейбористської партії.
Ранні роки Едвард Раткліфф Гарт Еванс, відомий родині та друзям під назвою «Тедді», народився в Лондоні 28 жовтня 1880 року в мюсі () поблизу площі Берклі. Він був другим з трьох синів, народжених у Френка Еванса і його дружини Елізи, до шлюбу Макналті. Френк Еванс, молодий адвокат в Лінкольн Інн, походив з великої родини Ланкаширів валійського походження; його батько був торговцем провіантом у Олдхемі. Сім'я Елізи Макналті була ірландського походження і жила в Депфорді.Pound, pp. 1–3
Сім'я була шанованою і належала до середнього класу, але троє дітей Еванса поводилися не так респектабельно, як можна було б очікувати; коли Едварду було дев'ять, він і його брати часто переїжджали далеко в Іст-Енд, одного разу їх затримали поліцейські після крадіжки. Едвард та його старший брат Джо були прийняті до школи торговців Тейлорів у 1890 році, коли йому було десять, і через рік були виключені за бійки та прогули. Потім його відправили до відносно сучасної школи в сільській місцевості поблизу Кройдона, яка спеціалізувалась на вихованні «недисциплінованих хлопців»;Pound, p. 5 попри те, що він був наймолодшим хлопчиком і часто потерпав та сумував за домом, він насолоджувався сільським середовищем і добре відгукувався про навчання. Пізніше він відвідував школу в Мейда-Вейл, де мав високі бали, але повернувся до старої поганої поведінки; керівник у відповідь зробив його префектом, що підштовхнуло Еванса до самодисципліни. Він став одним із найбільш зразкових учнів, отримав низку нагород, і закінчив її в 14 років.Pound, pp. 3–8
Еванс мріяв про морську кар'єру, і, бувши в школі, намагався отримати, але безуспішно, курсантську підготовку на кораблі для підготовки військово-морського флоту HMS Britannia. Запропоновані йому альтернативи включали дорогих репетиторів та іспити на Британії, або відвідувати дешевший приватний навчальний корабель HMS Worcester, який переважно готував офіцерів ВМС. Його батько обрав другий варіант, і Еванс приєднався до Worcester в січні 1895 року. Він піддавався сильному знущанню, але до середини другого курсу знайшов своє місце і здобув репутацію здібного та старанного курсанта і став кадетом. Виграв кілька нагород, що завершилося довгоочікуваним кадетством у ВМС на останньому році навчанні.Pound, pp. 8–13
Щойно приставленого до служби мічмана Еванса було скеровано на крейсер HMS Hawke в Середземне море в 1897 році, корабель відзначався своїм бездоганним представленням та суворими умовами, що було не зовсім до смаку Евансу. У серпні він серйозно захворів на бруцельоз, через забруднене молоко, і його відправили додому на одужання на три місяці. За цей час він фанатично зайнявся тривалою фізичною підготовкою, щодня проходив по сорок-п'ятдесят миль і годинами плавав у морі; він міг підтримувати такий режим навантаження протягом десятиліть. Після повернення до своїх обов'язків, його було скеровано на лінійний корабель «Ріпалс», а потім HMS Dolphin, після чого був екзаменований і став молодшим лейтенантом. Потім навчався в Королівському військово-морському коледжі, Гринвіч, з перервою на відрядження до HMS Majestic, де вперше зустрівся з лейтенантом Робертом Фолконом Скоттом.Pound, pp. 14–19
Перша антарктична експедиція, 1902—1904
У липні 1901 р. Британська національна антарктична експедиція — "Експедиція Діскавері " — відпливла з Лондона на борту , з командою Скотта. Частина планування експедиції передбачала, що через рік після цього повинне бути відправлене судно аварійної допомоги у випадку якщо в Антарктиці Діскавері буде втрачено; прочитавши статтю з газети про це через кілька місяців, Еванс побачив для себе нагоду підправитися у пригоди і написав серу Кліменту Маркхему, організатору експедиції корабля допомоги. Він зустрічався з Маркхемом двічі протягом наступних тижнів і справив сильне враження. На початку 1902 року Еванса було відряджено з ВМС, щоб він був другим офіцером на борту корабля допомоги, , старого колишнього китобійного судна.Pound, pp. 23–26
Morning відплив з Лондона в липні 1902 р., і після сильної бурі та ремонту в Крайстчерчі, Нова Зеландія, 6 грудня вирушив до Антарктики, щоб пошукати експедицію на своїй зимовій базі, десь у морі Росса.Pound, pp. 29–32 Постійно просуваючись на південний схід від мису Адер і по крижаному фронту до мису Крозьє, межі їх діапазону пошуку, вони знайшли повідомлення експедиції, що спрямувало їх назад у бік протоки Макмердо. Тут два екіпажі зустрілись — обидва корабля були розділені п'ятнадцятьма милями льоду, що вимагало тривалої поїздки на санях. Еванс був у першої групі, екіпаж Discovery у другій. Через тиждень Скотт, Шеклтон і Вілсон повернулися з подорожі у внутрішню місцевість, хворі на цингу та сліпоту, але тріумфували, досягнувши 82 ° 17 ' пд.ш., новий «Найдальший південь».
В кінці березня 1903 р. Morning отримав наказ повернутися, залишивши запаси разом із «Діскавері», як і раніше запечатаним у льоду. Змінилось кілька екіпажів, в тому числі Шеклтон, якого вважали недостатньо здоровим, щоб залишитися на зиму, хоча особисті конфлікти зі Скоттом, можливо, зіграли певну роль у прийнятті рішення. Повернувшись у Нову Зеландію, Еванс подав заявку на тимчасове скерування на HMS Phoebe, що перебував в країні, в той час, як Morning був затверджений для чергової подорожі на допомогу, на цей раз організованої Адміралтейством, а не Королівським географічним товариством. У листопаді він знову відплив на південь разом з другим кораблем допомоги, Terra Nova, і зустрів Діскавері в січні 1904 року. Евансу було доручено групу людей, що розкладали вибухівку, щоб прокласти канал через вісім миль льоду, що вони здійснили за одинадцять днів, вивівши Діскавері безпосередньо перед важкою бурею.Pound, pp. 45–51 На знак визнання його роботи з експедицією, Скотт назвав гору Маунт Еванс.
Незадовго до того, як вдруге відплисти на південь, було оголошено про заручини Еванса із жінкою Нової Зеландії Хільдою Рассел. Хільда була дочкою Т. Г. Рассела, відомого місцевого адвоката, і племінницю Г. В. Рассела, одного з членів парламенту в районі Крайстчерча. Еванс повернувся в Крайстчерч 1 квітня 1904 року, а пара одружилась 13 квітня. Вони повернулися в Англію в жовтні, де Еванс був нагороджений Бронзовою Полярною медаллю та знову приєднався до військово-морського флоту, спеціалізуючись на навігації. 1907 року він розглядав ідею приєднання до Антарктичної експедиції Шеклтона, але натомість вирішив, що важливіше виділяти більше часу на морську кар'єру, щоб уникнути обмежень своїх досліджень у майбутньому.Pound, pp. 47, 51–53
Друга антарктична експедиція, 1910—1913
У 1909 році Еванс нарешті піддався поклику Антарктики і оголосив — з благословення Маркхема — що він організує експедицію з вивчення Землі короля Едуарда VII. Він планував експедицію до полюса, але як другорядну мету; «навігація по великому континенту Антарктики сподобалася мені набагато більше».Evans (1946), p. 80 Спочатку Еванс шукав підтримки в Кардіффі для проведення Валлійської національної антарктичної експедиції. Приблизно в той же час Скотт почав планувати нову експедицію у відповідь на нещодавно закінчену експедицію Німрода — вони двоє до цього часу були суперниками — і, почувши про це, Еванс відмовився від власного проєкту, переклавши фінансування та підтримку Скотту. За це Скотт призначив його другим командиром. Еванс приніс стільки фінансування з Кардіффа і Уельсу, що Скотт назвав Кардіфф домашнім портом експедиційного корабля Terra Nova і зробив капітаном Еванса. Попри це партнерство, вони ніколи не були близькими, а зіткнення замкнутості Скотта та відкритості Еванса підсилювалось різницею в ранзі та віці.Pound, pp. 53–56, 63–64 Пізніше Скотт описав Еванса у своєму щоденнику, як людину, якій властивий «хлопчачий ентузіазм» та «з добрими намірами, але страшенно повільним у навчанні»Pound, p. 81 вважаючи, що він набагато придатніший бути моряком, ніж дослідником на суші, і, ймовірно, він ніколи не підійде для командування власною експедицією.Pound, pp 81–2
Експедиція висадилася на західній стороні острова Росса 4 січня 1911 рокуPound, p. 72 на місці Скотта, яке назвали мисом Еванса на честь Еванса. Еванс приєднався до головної берегової групи, залишивши Terra Nova в руках лейтенанта Гаррі Пеннелла, і працював над створенням серії базових складів вздовж Великого льодового бар'єру для використання Полярною експедицією пізніше того ж року.Pound, pp. 72–80 Після зимівлі у хатині мису Еванс, група почала готуватися до основної подорожі у серпні та вересні. Евансу було надано командування Моторною групою, яка мала виїхати першою, взявши чотирьох людей та двоє гусеничних моторних санок на південь від Бар'єра із запасами для головної експедиції, яка пішла б із собаками та поні.Pound, pp. 84–88