«Кертіс» SOC «Сігал» () — американський розвідувальний поплавковий гідролітак виробництва авіакомпанії Curtiss-Wright, що перебував на озброєнні американських лінійних кораблів та крейсерів. Літак запускався з борту корабля за допомогою стартової катапульти, брав у складі американського флоту участь у бойових діях до середини Другої світової війни, але, через складності з його наступниками літаки продовжували виконувати завдання з патрулювання та спостереження аж до кінця воєнних дій.

Історія створення На початку 1933 року міністерство ВМС США розіслало американським авіакомпаніям свої тактико-технічні вимоги для нового палубного літака-розвідника. Експертна комісія розглянула пропозиції фірм Curtiss, Douglas і Vought. Для розгляду запропонованих варіантів кожній фірмі були замовлені під відповідними індексами: XO3C-1, XO2D-1 і XO5U-1 дослідні зразки-прототипи.

19 червня 1933 році XO3C-1 був замовлений «Кертіс» і у квітні 1934 року прототип здійснив свій перший політ. У серії цей літак отримав позначення SOC-1 і призначався для розвідувальних і спостережних цілей.

Конструкція «Кертіс» SOC «Сігал» — розчалочний суцільнометалевий біплан (сталевий набір фюзеляжу та дюралевий — крил) з полотняною обшивкою та з крилами, що складаються, і легкосплавним хвостовим оперенням. Фюзеляж виготовлявся із зварених сталевих труб. Кабіна літака — тандемного типу, що закривалася суцільним прозорим зсувним ліхтарем, а закабінний гаргрот міг опускатися для збільшення секторів обстрілу турельного кулемета.

Перший прототип був обладнаний колісно-поплавковим шасі. Пізніше, серійні літаки випускалися як поплавкові, однак, у разі потреби мали можливість встановлювати колісне шасі із хвостовим колесом, які не вбиралися. Літаки можна було швидко переробити з однієї конфігурації в іншу.

Історія служби У листопаді 1935 року американський легкий крейсер «Марблхед» типу «Омаха», став першим кораблем, який отримав сучасний SOC «Сігал», за ним були однотипні «Мемфіс» і «Рейлі», а також важкі крейсери «Індіанаполіс» і «Огаста». До червня 1936 року новими літаками озброїли 6 ескадр: «лінкорні» VS-5B, VS-6B, а також «крейсерські» VS-9S, VS-10S, VS-1 IS і VS-12S. У другій половині 30-х рр. гідроплани «Сігал» базувалися на всіх великих бойових кораблях американського флоту — лінкорах і крейсерах. Навіть канонерські човни «Чарльстон» і «Ері» несли по одному SOC-1. Прототип XSOC-1 і один із серійних SON-1 були приписані до есмінцю «Ноа» (типу «Клемсон») — цей корабель служив для відпрацювання можливого базування гідролітаків на есмінцях.

До кінця 1938 року виробництво літаків завершилося. До 1941 року більшість лінійних кораблів були переоснащені на OS2U «Кінгфішер», а на крейсери повинні були поставити замість застарілих машин ще одну розробку компанії «Кертіс» — гідроплан SO3C «Сімю». Однак, машини SO3C мали слабкий двигун і тому їх списали. Літаки SOC «Сігал» попри свій вік, продовжували нести службу, виконуючи покладені на них завдання з розвідки і спостереження.

На час нападу японського флоту на Перл-Гарбор та вступу США у Другу світову війну на лінкорах та старих крейсерах типу «Омаха» «Сігали» були переважно замінені більш сучасними гідропланами OS2U «Кінгфішер», але на нових крейсерах залишалося досить багато «Кертіс» SOC-1 і SOC-3. На цих корабля «Кінгфішери» з крилами, що не складаються, не вміщалися у нижні ангари. «Сігали» перебували на озброєнні «крейсерських» ескадрилей VCS-3 — VCS-9 (з них лише VCS-7 входила до складу Атлантичного флоту, решта перебували на Тихому океані). Як правило, така ескадрилья налічувала близько 15 гідропланів SOC-1, SOC-1 і SON-1, а також 2-3 колісних літаки SOC-2. По 1-2 «Сігал» було приписано до авіаносців в ролі літаків зв'язку. Нарешті, 12 літаків SOC-3 (на колісному шасі) перебувало у складі ескадрильї морської піхоти VMS-2, що базувалася в Сан-Дієго.

Після 7 грудня 1941 року головним театром бойового застосування «Кертіс» SOC «Сігал» став Тихий океан. У ролі корабельних розвідників-коректувальників «Сігали» брали участь у боях на Маршаллових островах, островах Гілберта, на Гуадалканалі та Вейку, а також на Алеутських островах. Крім цього, літаки залучалися для протичовнової охорони, здійснюючи польоти з парою підвішених глибинних бомб.

Протягом 1942 року SOC поступово замінювали більш сучасні машини, а «Сігали» перетворювалися на палубні для служби на ескортних авіаносцях. Перший американський корабель цього класу — «Лонг Айленд» — отримав 12 SOC-3A, що експлуатувалися спільно з винищувачами F2A-2 «Буффало». Наприкінці 1942 року на Тихому океані літаки «Кертіс» SOC-3A були в чотирьох ескадрильях ескортних авіаносців: VGS-9 («Боуг»), VGS-11 («Кард»), VGS-13 («Кор») і VGS-18 («Альтамаха»).

На Атлантиці в ескадрильї VGS-30 авіаносця «Черджера» було 8 SOC-3A і 3 SON-1A. До середини 1943 року на ескортних авіаносцях «Сігали» були замінені більш сучасними і потужними TBF-1. Водночас кар'єра їх в ролі корабельних гідролітаків виявилася несподівано тривалою. Через невдачі з новим гідропланом S03C старі «Сігали» довелося повернути на крейсери. Зокрема, на Атлантиці літаки SOC-3 і SON-1 в 1943—1944 роках служили в ескадрильях VCS-7 і VCS-8. Вони застосовувалися на Середземному морі. На Тихому океані такі гідроплани зберігалися в ескадрильях VCS-6 і VCS-12 (в останній вони служили практично до капітуляції Японії). У допоміжних частинах останні «Сігали» експлуатувалися до 1946 року.

Основні модифікації XO3C-1 (Curtiss Model 71) — прототип літака, оснащений двигуном Pratt & Whitney R-1340 Wasp-12, потужністю 550 к.с. 1 екземпляр. SOC-1 (Curtiss Model 71A) — перший серійний зразок з двигуном Pratt & Whitney R-1340 Wasp-18 (550 к.с). Побудовано 135 літаків. SOC-2 (Curtiss Model 71B) — варіант з двигуном Pratt & Whitney R-1340 Wasp-22 (550 к.с). Побудовано 40 одиниць. XSO2C-1 (Curtiss Model 71C) — модифікація літака, лише один прототип, на озброєння не надходив. SOC-3 (Curtiss Model 71E) — варіант, подібний SOC-2 з незначними вдосконаленнями. Виготовлено 83 літаки в поплавковому варіанті (з можливістю перестановки на колеса). Частина машин в 1942 р переобладнана на палубні SOC-3A. SOC-3A — варіант SOC-4, переданий 1942 році до складу ВМС США з модифікованим аерофінішером. SOC-4 (Curtiss Model 71F) — версія літака для авіації Берегової охорони, гідролітак, що відповідав SOC-3, але без можливості старту з катапульти. 1938 року випущено 3 літаки, в 1942 році переданих ВМС і переобладнаних на палубні SOC-3A. SO2C — модернізований SOC-3, з подовженим фюзеляжем і посиленим двигуном R-1340-35. 1 прототип. SON-1 — партія SOC-3, випуску компанії Naval Aircraft Factory. 64 одиниці.

Літаки, схожі за призначенням, ТТХ та епохою застосування Fairey Seafox CANT Z.505 CANT Z.506 Airone IMAM Ro.43 Fokker T.III Fokker C.XI-W Fokker C.XIV Arado Ar 196 Heinkel He 59 КОР-1 КОР-2 Curtiss SC Seahawk Curtiss SO3C Seamew Grumman J2F Duck Vought OS2U Kingfisher Vought O5U Latécoère 298 Lioré et Olivier LeO H-43 Aichi E13A Mitsubishi F1M Nakajima E8N Watanabe E9W

Див. також Список військових літаків США Список літаків Другої світової війни Fairey Seafox Potez 452 Fokker C.XI Mitsubishi F1M

Джерела

Кертис SOC «Seagull» («Чайка»)

Посилання

Curtiss SOC Seagull Curtiss SOC Seagull

Примітки Виноски

Джерела

Література Bowers, Peter M. Curtiss Aircraft, 1907—1947. London: Putnam & Company Ltd., 1979. ISBN 0-370-10029-8. Larkins, William T. The Curtiss SOC Seagull (Aircraft in Profile number 194). Leatherhead, Surrey, UK: Profile Publications Ltd., 1967. OCLC 43484775.