«Мартин Балтимор» () — американський двомоторний легкий бомбардувальник-розвідувальний літак. виробництва авіакомпанії Glenn L. Martin Company. Перебував на озброєнні Королівських ПС Британії, Австралії, Канади та ПС Південної Африки; був прийнятий на озброєння США, але на службу до американських ПС так і не надійшов. Застосовувався майже суто на Середземноморському театрі воєнних дій та на Близькому Сході.
Історія створення «Мартин Балтимор» (заводське позначення «модель 187») був розроблений в ініціативному порядку конструкторським бюро американської компанії Glenn L. Martin, як подальший розвиток «Мартин» 167 «Меріленд». «Меріленд», у свою чергу, розроблявся на підставі тактико-технічних вимог до легкого бомбардувальника, визначених повітряним корпусом армії США у 1938 році. Перша модель цього бомбардувальника отримала офіційне позначення XA-22, але він не був прийнятий до експлуатації у військовій авіації США, оскільки контракт був виграний Douglas DB-7, який згодом став A-20.
Нова версія бомбардувальника відрізнялася зміненим фюзеляжем, посиленим озброєнням і потужнішими двигунами. Проєкт був запропонований французькому уряду і 18 травня 1940 року був підписаний попередній контракт на виготовлення 400 літаків Martin 187F, але занадто швидка капітуляція Франції залишила фірму без вигідного замовлення. Натомість виробнича серія була запропонована Великій Британії і вже на початку 1941 року британська закупівельна комісія підписала контракт на 400 літаків. Незабаром замовлення було розширено до 975 одиниць, а в червні 1942 року було підписано угоду ще на 600 машин. Прототип не будувався, а 14 червня 1941 року піднявся в повітря перший «Балтимор» Mk.I. Всі 1575 замовлених літаків було виготовлено до травня 1945 року.
Конструкція
«Мартин Балтимор» — середньоплан суцільнометалевої конструкції з двома радіальними двигунами, з двоколісним шасі та хвостовим колесом, які прибирали в польоті, та одинарним вертикальним стабілізатором. Відмінною особливістю літака став вузький і високий фюзеляж, завдяки якому з'явилася можливість урізноманітнити бомбове навантаження. Відповідно, кабіни екіпажу стали більш просторими і отримали бронезахист. Крило перейшло від попередньої моделі з мінімальними змінами, але Martin 187 отримав двигуни Wright R-2600-19А5В5 «Twin Cyclone» потужністю по 1600 к. с., оснащені протипиловими фільтрами, оскільки основним ТВД для цих літаків залишалася Африка.
Авіаційне озброєння стандартно складалося з шести 7,62-мм кулеметів. Чотири «Браунінга» монтували в крилі, ще два «Браунінга» або «Віккерса» — на рухомих установках (верхньої і нижньої).
Нормальна маса бомбового навантаження становила 907 кг, а максимальна — до 1500 кг. Екіпаж включав чотири особи.
Згодом озброєння літака модернізувалося та посилювалося. Частина літаків додатково комплектували чотирма кулеметами «Браунінг» у фюзеляжі, що стріляють назад-вниз. На сотні літаків «Балтимор» Mk.II у верхній установці замість одного кулемета змонтовано два. Наступна партія «Балтимор» Mk.III (250 одиниць) була обладнана верхньою башточкою зі зчетвереними 7,7-мм кулеметами «Браунінг». У нижній установці монтувалася спарка таких кулеметів.
281 літак «Балтимор» Mk.IIIA отримав двигуни R-2600-13 американського, а не експортного стандарту (1600 к. с). У верхній башті тепер встановлювали тільки два кулемети, але великокаліберних. Варіант «Балтимор» Mk.IV (294 одиниці) мав таке ж озброєння, але мотори іншої марки — R-2600-19 (1600 к. с). Нарешті, «Балтимор» Mk.V обладнали 1700-сильними двигунами R-2600-29, а авіаційне озброєння його складалося з дев'яти 12,7-мм кулеметів (чотири в крилі, два у верхній башті, один в нижній установці, два у фюзеляжі, що стріляють назад-вниз). Виготовили 600 літаків.
Історія служби
Літаки «Балтимор» Mk.I використовували тільки як навчальні. Пізніші модифікації надходили на озброєння частин британських Королівських ПС, що билися в Північній Африці. Спочатку британські пілоти були дуже задоволені бойовими характеристиками бомбардувальника, який значно переважав «Блейхейм», за винятком тісних умов для розміщення членів екіпажу.
Першою в бій на «Балтимор» пішла 223-тя ескадрилья. 23 травня 1942 роки чотири її літаки вирушили для удару по аеродрому в Дерні, але всі були збиті «Мессершміттами». У червні — липні ескадрилья спільно з 55-ю ескадрильєю, також озброєної «Балтиморами», брала участь у спробах відбиття наступу Роммеля. Бомбардувальники, діючи групами по 12-18 машин, завдавали удари по лініях постачання військ противника.
З вересня 1942 року «Балтимори» брали найактивнішу участь у битві під Ель-Аламейном. Потужне авіаційне озброєння літаків дозволяло застосовувати їх не тільки як бомбардувальники, але і як штурмовики. Надалі основний тягар ударів «Балтиморів» був перенесений на цілі в глибині оборони противника — перш за все склади і лінії комунікацій, що проводилося, як правило, у нічний час. З 6 жовтня 1942 року «Балтимори» здійснили серію нальотів на аеродроми противника в рамках першого етапу підготовки генерального наступу. 23 жовтня наступ розпочався, і «Балтимори» спільно з іншими бомбардувальниками атакували німецькі позиції, а з 3 листопада бомбили відступаючі німецько-італійські війська. Надалі вони брали участь у боях аж до розгрому італо-німецьких військ у Північній Африці. Останніми завданнями були нальоти на укріплення лінії Марет у Тунісі і порти Габес, Сфакс і Сус.
На початку 1943 року було «Балтиморами» було оснащено британську 52-у і австралійську 454-у ескадрилії, основним завданням яких були атаки на італійські кораблі, літом до них приєдналась 15-а північноафрикаська ескадрилія. 23 липня 1943 року 454-а ескадрилія взяла участь в бомбардуваннях Криту, під час якого британська авіація зазнала серйозних втрат, зокрема було втрачено 5 з восьми «Балтиморів».
В кінці квітня 1943 року більшість «Балтиморів» британських і північноафриканських ескадрилей було зведено в 232-є і 3-є бомбардувальні крила, які почали систематичні бомбардування Сицилії, спочатку базуючись в Тунісі, а з липня — на Мальті. Пізніше вони підтримували десантні операції союзників на Сицилії і в континентальній Італії. У жовтні 1943 року їх передислокували на італійські аеродроми. Інші частини «Балтимор» у той час діяли над Егейським морем. Але поступово їх витісняли більш сучасні машини. До грудня 1944 року «Балтимор» залишилися на озброєнні тільки трьох ескадрилей 253-го крила. До самого кінця війни вони бомбили позиції в північній Італії, де ще оборонялися частини вермахту.
Частина «Балтиморів» була відряджена авіації флоту Великої Британії й застосовувалася у протичовновій війні на Середземномор'ї, здобувши помірного успіху, потопивши до восьми U-Boot.
В липні 1944 року «Балтиморами» були оснащені дві групи союзної Італії — 28-у і 132-у, загалом 49 літаків. Ці дві групи були з'єднані в «стормо Балтимор» і з листопада 1944 року почали діяти проти німецьких об'єктів на Балканах. Загалом до травня 1945 року італійські «Балтимори» здійснили 1,5 тисяч вильотів і скинули 1225 тон бомб. Після війни Балтимори залишались на озброєнні ВПС Італії аж до 1948 року.
Основні модифікації Baltimore B. I — перша версія літака, оснащеного 1600-сильним радіальним двигуном Wright GR-2600-A5B, озброєного десятьма 0.303 (7,7 мм) кулеметами: вісім Browning М1919 у жорсткому кріпленні та два Vickers K на поворотних турелях. 50 літаків збудовано. Baltimore B. II — варіант штурмовика з посиленим озброєнням — 12 кулеметів Vickers K. Побудовано 100 одиниць. Baltimore B. III — модернізована версія літака з 14 авіаційними кулеметами Browning М1919/Vickers K. Побудовано 250 одиниць. Baltimore B. IIIa — літак з двома 12,7-мм кулеметами, що будувався на замовлення повітряних сил армії США, передані за ленд-лізом Британії. 281 екземпляр. Baltimore B. IV — модифікація літака з чотирма 12,7-мм кулеметами, що будувався на замовлення повітряних сил армії США, передані за ленд-лізом Британії. 294 одиниці побудовані. Baltimore B. V — версія літака з посиленим двигуном Wright R-2600-29, потужністю 1700 к.с. 600 літаків випущено. Baltimore GR. VI — модернізована версія «Балтимор» з подовженим фюзеляжем, збільшеними паливними баками та радаром для ведення морської повітряної розвідки. Замовлялося 900 одиниць, але проєкт скасований; збудовано лишень 2 прототипи.
Тактико-технічні характеристики
Дані з Ударная авиация Второй Мировой — штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы
Технічні характеристики B.I B.II B.III B.IV B.V Довжина 14,78 м Висота 4,34 м Розмах крил 18,69 м Площа крил 50,03 м² Маса пустого 6871 кг 6894 кг 7014 кг 7253 кг максимальна злітна 9865 кг 9865 кг 10 432 кг 10 251 кг 10 516 кг Двигуни 2 × Wright R-2600-A5B 2 × Wright R-2600-13 2 × Wright R-2600-19 Потужність 2 × 1600 к. с. 2 × 1600 к. с. 2 × 1700 к. с. Максимальна швидкість 496 км/год 496 км/год 486 км/год 491 км/год 515 км/год Бойова стеля 6800 м 6800 м 7315 м 7100 м 7620 м
Країни-оператори
Повітряні сили Австралії
Королівські військово-повітряні сили Канади
Королівські ПС Великої Британії
ПС Південно-Африканського Союзу
Повітряні сили союзної Італії Повітряні сили Італії
Повітряні сили Греції
Повітряні сили Туреччини
Повітряні сили Вільної Франції
Див. також Список бомбардувальників США Список літаків Другої світової війни Dornier Do 215 Bristol Beaufort Kawasaki Ki-48 PZL.37 Łoś АНТ-40
Примітки Виноски
Джерела
Джерела
САМОЛЕТ МАРТИН 187 «БАЛТИМОР»
Посилання
Martin Baltimore Martin Baltimore Squadrons Martin Baltimore I Martin 187 Baltimore
Література Bridgeman, Leonard. «The Martin Model 187 Baltimore.» Jane's Fighting Aircraft of World War II. London: Studio, 1946. ISBN 1-85170-493-0. Shores, Christopher F. «Martin Maryland and Baltimore variants». Aircraft in Profile, Volume 11. Windsor, Berkshire, UK: Profile Publications Ltd., 1972, pp. 217—241. Sturtivant, Ray and Mick Burrow. Fleet Air Arm Aircraft 1939 to 1945. Tonbridge, Kent, UK: Air Britain (Historians) Ltd, 1995. ISBN 0-85130-232-7.