Перша Критська війна — військовий конфлікт 205—200 років до н. е. між двома коаліціями елліністичних держав, головними учасниками якого були Македонія та ворожі їй Пергам і Родос.

Причини та обставини початку війни У 205 р. до н. е. завершилась Перша Македонська війна, котру македонський цар Філіпп V розпочав за десятиліття до того на тлі важкої поразки Риму від Ганнібала під Каннами. Втім, цей конфлікт швидко перетворився на марудну боротьбу з іншими елліністичними державами та містами, котрим допомагали незначні експедиційні сили римлян. Якщо говорити про територіальні надбання, то підсумком війни стало, по суті, збереження статус-кво, тоді як з точки зору політичної ситуації безрезультатна Перша Македонська закрила для Філіппа західний напрямок експансії (як до Іллірії, так і до материкової Греції).

Враховуючи сказане вище, македонський цар вирішив звернути увагу на східну Егеїду. Тут певні володіння — на узбережжі південної Фракії, в Іонії (Самос, Ефес) та на Галікарнаському півострові — мало єгипетське царство Птолемеїв. Перші представники цієї династії ретельно вибудовували морську торговельну імперію та надбали мережу опорних пунктів аж до Пропонтиди, при цьому вони протягом багатьох десятиліть вели боротьбу з Антигонідами (до яких належав і Філіпп V) — прямо чи шляхом фінансування їх ворогів. Така політика тривала щонайменше до часів Клеоменової війни, проте при малолітньому цареві Птолемеї V, правління якого почалось у 205 р. до н. е., єгипетські сановники приділяли мало уваги зовнішнім справам. В таких умовах головними гравцями у східній Егеїді ставали Пергамське царство та Родос, котрі під час Першої Македонської війни боролись проти Філіппа.

Події 205—203 рр. до н.е

Дії критян Первісно македонський цар обрав стратегію непрямих дій проти своїх супротивників. З часів Літтійської війни він користувався сильним впливом на Криті (в 217/216 р. до н. е. всі міста острова навіть об'єднались у союз під патронатом Філіппа V), тому міг підштовхнути тутешніх союзників до нападів на родосців. Останні отримували найбільший зиск від морської торгівлі, тоді як одним із традиційних зайнять критян (поряд із найманством) було піратство. Як наслідок, саме піратські атаки становили основні події перших кількох років Критської війни, при тому що Македонія перебувала у формальному мирі з Родосом.

Хоча, як зазначено вище, Філіпп виступав покровителем загальнокритського союзу, проте останній створили після міжусобної війни міст острова, ворожнеча між якими нікуди не щезла. Тому дослідники вважають, що у війну з Родосом вступили лише окремі поліси Криту, котрі тяжіли до союзу з македонцями. У написі з Калімноса (один із Додеканеських островів, котрий лежить поряд з Косом та Галікарнаським півостровом) прямо говориться про напад з боку мешканців міста Гієрапітна (південно-східне узбережжя острова). Ще одне східнокритське місто Олус біля 201/200 р. до н. е. уклало з родосцями договір про дружбу, трактувати котрий як мирний дозволяють несимметричні умови щодо вибору союзників та зобов'язань прийти на допомогу. Серед інших критських противників Родоса дослідники називають Гортину та Елевтерну.

Що стосується власне подій на морі, важко скласти цілісне уявлення про хід боротьби Родоса та його союзників із критськими піратами, оскільки до наших часів дійшло дуже мало звісток про них. Як оповідає Діодор, критяни з флотом із семи кораблів почали піратствувати та розграбували багато суден. Оскільки це справило шокуючий вплив на всіх задіяних у морській торгівлі, родосці у відповідь оголосили війну проти критян.

Крім того, вже згаданий напис з Калімносу містить звістку про мобілізацію суден для боротьби з піратами. Ескадру віддали під командування Лісандра, котрий, довідавшись про рух критян у напрямку острова, перестрів їх в морі. У наступній битві біля Лакетери нападники зазнали поразки, а Лісандр повернувся назад із бранцями.

Операції Дікеарха Не задовольняючись діями лише критян, македонський цар найняв для реалізації своїх задумів етолійця Дикеарха (мешканці Етолії також славились своїми розбоями на суходолі та на морі). На цей раз Філіпп сам надав двадцять кораблів та відправив його грабувати острови (ймовірно, Кіклади), шкодити торговельному судноплавству та підтримувати критян проти родосців.

Як оповідає Полібій, Дикеарх вів справу настільки мерзенно, наче узявся злякати своїм нахабством навіть богів. На місцях своїх корабельних стоянок він зводив алтарі Нечестивості та Беззаконня і приносив на них жертви, начебто пошановував справжні божества (через кілька років у Єгипті Дикеарх виявився причетним до організованої етолійським полководцем Скопасом невдалої змови, причому лише його скарали після тортур, тоді як інших просто отруїли).

Операція Геракліда Окрім піратських нападів, котрі підривали торгівлю Родоса, було організована також таємна операція з метою знищення родоського флоту. За неї узявся тарентинець Гераклід, котрий вже встиг зарекомендувати себе вельми специфічним чином. Спершу він, займаючись починкою мурів свого рідного міста, видав його римлянам, котрі тоді вели війну з Ганнібалом. Після цього Гераклід вів таємну переписку з останнім та через загрозу викриття втік від римлян до Філіппа V.

Тепер тарентинець домовився з македонським царем провести підривну операцію на Родосі. В один із днів Гераклід вибіг із царського палацу з явними ознаками побиття, кинувся до храму та біля алтаря молився про помилування, а також прохав містян про заступництво. Далі він покинув Македонію на рибальському судні та прибув на Родос, де оповів, що причиною царського гніву була його незгода із підступними планами Філіппа щодо родосців. На підтвердження своїх слів він надав листа від македонського царя до критян, в якому Філіпп підбурював останніх на ворожі дії проти Родосу.

Здобувши таким чином довіру острів'ян, Гераклід дочекався ночі з сильним вітром, після чого підпалив гавань. У сильній пожежі згоріли тридцять доків разом із розміщеними у них кораблями, сам же тарентинець встиг втекти назад до Філіппа.

Дії Філіппа проти варварів Допоки на морі пірати підривали родоську торгівлю, сам Філіпп провадив військові кампанії проти варварів. Так, він вирушив у похід проти дарданців, котрі проживали на території сучасного Косова (Діодор підкреслює, що останні не заподіяли йому нічого поганого, проте варто зауважити, що в минулому це плем'я неодноразово здійснювало вторгнення до Македонії). Вигравши битву, Філіпп перебив десять тисяч дарданців.

У 204 р. до н. е. македонський цар провадив якісь військові дії проти фракійців. Їх подробиці зовсім невідомі, оскільки сам факт кампанії виводять із уривків тексту Полібія, котрий згадує кілька географічних назв у Фракії.

Кампанія Філіппа в районі Пропонтиди (202 р. до н. е.) В 202 р. до н. е. македонський цар вирішив поширити свій вплив на грецькі міста Пропонтиди. Деякі з них — Лісімахія, Кіос, Калхедон — на тлі зростаючої загрози зі сторони сусідніх царів вирішили підшукати собі заступника в особі Етолійського союзу. Втім, вони не стали його повноцінними учасникам, а лише отримали статус союзників, що давало Філіппу змогу напасти на них без формального порушення мирної угоди, котрою за кілька років до того завершилась Перша Македонська війна (в якій етолійці виступили на стороні Риму).

Перш за все македонський цар оволодів розташованою на Фракійському Херсонесі (півострів, що утворює західну сторону протоки Дарданелли) Лісімахією, вигнавши звідси етолійського воєначальника та гарнізон. Також, за твердженням Полібія, Філіпп поширив свою владу на Калхедон, розташований у Азії біля входу до Босфора. Подробиці того, в якій формі це відбулось, нам невідомі, проте існують припущення, що раніше це місто було присилуване стати на сторону етолійців шляхом піратського нападу. Ймовірно, саме тоді македонський цар підпорядкував собі і Перинф — належне Візантію місто на північному узбережжі Пропонтиди.

Нарешті, Філіпп обернувся проти Кіоса (Кія), розташованого на східному узбережжі Пропонтиди (тепер місто Гемлик). Воно вже певний час конфліктувало зі швагером Філіппа віфінським царем Прусієм, на допомогу якому тепер прибули македонці. В цей час Кіос був послаблений внутрішнім конфліктом: один з його громадян Молпагор, котрий вмів красиво говорити та мав вплив на нижні верстви населення, досяг тиранічної влади. Підбурюючи своїх прихильників проти багатих кіосців, він частину з них знищив, а інших змусив полишити місто. Подробиці облоги Кіосу також невідомі, хоча існують припущення, що вигнанці допомагали царям.

У підсумку кіосці піддались Філіппу, причому без будь-яких оберігаючих їх умов. Посли грецьких міст (ймовірно, Візантія та Родосу) клопотали перед македонським царем за мешканців Кіосу, проте Філіпп в цинічній формі обманув їх та продав всіх кіосців у рабство. Саме місто перейшло під контроль Пруссія, котрий знов заселив його та перейменував у Прусіаду (відома як Приморська, оскільки у віфінському царстві було декілька міст з такою назвою). Така допомога своєму родичу мала для Філіппа, окрім прямої матеріальної вигоди, ще одну перевагу, оскільки віфінський цар ворогував із Пергамом, котрий з часів Першої Македонської війни перетворився на супротивника Філіппа. В той же час, насильство над кіосцями вкрай занепокоїло та обурило потужні грецькі поліси, котрі в недалекому майбутньому вступлять у війну з македонським царем.

На зворотньому шляху від Пропонтиди Філіпп пристав до розташованого навпроти узбережжя південної Фракії острова Фасос. Мешканці однойменного міста погодились підкоритись, якщо цар звільнить їх від обтяжуючих зобов'язань (гарнізон, виплата податків, забезпечення постою військ) та дозволить продовжувати користуватись власними законами. Македонський цар погодився, проте після входження у місто обернув фасіян у рабство. Детальніше про причини такого поводження нам невідомо (про самі події на Фасосі до нас дійшло лише кілька крихітних уривків з твору Полібія).

Не виключено також, що в цей же період до підкорення автономних грецьких полісів долучився залежний від Філіппа династ Карії (південно-західне завершення Малої Азії) Олімпік. Відомий лист родосців, в якому вони просять Філіппа захистити місто Ясос (на узбережжі затоки, котра вдається у суходіл між Мілетом та Галікарнасом) від дій підлеглого Олімпіку Поділоса. Втім, точне датування цих подій відсутнє, тому частина дослідників відносить цей лист не до 202 р. до н. е., а на десяток років раніше.

Малоазійський похід Філіппа (201 р. до н. е.) Наприкінці 3 століття до н. е. сирійський цар Антіох III вирішив повернутись до своїх планів по оволодінню Келесирією. Перед тим у Четвертій Сирійській війні він після перших успіхів зазнав поразки у вирішальній битві при Рафії та втратив всі завоювання. Тепер же, коли на єгипетському престолі опинився малолітній Птолемей V, а на півдні держави Птолемеїв вже кілька років як палало потужне повстання автохтонного населення (у 204 р. до н. е. бунтівники змогли остаточно оволодіти Фівами та вигнати всі урядові гарнізони з Верхнього Єгипту), сирійський цар побачив слушний момент для повторної спроби. При цьому, за твердженням Полібія, він вступив у спілку з Філіппом V, спрямовану на розділ заморських володінь єгипетських царів.

Як засвідчують подальші дії македонського царя, останній дійсно націлився на володіння Птолемеїв у Егеїді. Проте він діяв достатньо обережно та протягом 202 р. до н. е. приймав єгипетських послів, тоді як Антіох III в цей час здійснив масштабне вторгнення до Келесирії. Нарешті, у 201 р. до н. е. Філіпп і сам вирушив у похід до східної Егеїди (втім, варто відзначити, що частина дослідників датує початок П'ятої Сирійської тим самим 201 р. до н. е. і, в такому випадку, дії Філіпа виглядають більш узгодженими з діями сирійського царя).