Харківський обласний медичний фаховий коледж — вищий навчальний заклад І-ІІ рівня акредитації, що розташований у Харкові. Створений в результаті реорганізації у 2016 році трьох навчальних закладів: Харківського базового медичного коледжу № 1 (рік заснування — 1845), Харківського коледжу медичного обладнання (рік заснування — 1931) і Харківського медичного коледжу № 2 (рік заснування — 1937).

Історія

Харківський базовий медичний коледж № 1

Ранні роки На початку XIX століття Слобожанщина входила до складу Російської імперії. 1829 року було видано постанову Сенату Російської імперії «Об учреждении фельдшерских школ при больницах Приказов Общественного Призрения». 1832 року це рішення доповнено вказівкою на те, що перші фельдшерські школи мають бути відкриті в містах Казані, Харкові і Вільно (зараз — Вільнюс).

1845 року у складі закладів Харківського Приказу громадської опіки було відкрито фельдшерську школу, від якої веде свою історію Харківський обласний медичний фаховий коледж.

Харківська фельдшерська школа майже 100 років (до 1941 р.) працювала в складі лікарняного містечка, відомого в народі як «Сабурова дача», Харківської губернської земської лікарні (зараз міська клінічна психіатрична лікарня № 3). Це була найстаріша і найбільша лікарня регіону. Керівництво діяльністю і лікарні, і фельдшерської школи здійснювала Лікарська Управа, що діяла в складі Харківського Приказу громадської опіки.

У Харківській фельдшерській школі навчалися учні як за рахунок держави, так і за власний кошт — «своекоштные». Навчальний заклад очолював Старший лікар.

На початку становлення у фельдшерській школі викладались російська та латинська мови, Закон Божий, арифметика, загальне поняття анатомії, фармакологія, правила догляду за хворими, віспощеплення.

Вихованці фельдшерської школи в першій половині дня займалися у класах, вивчаючи теоретичні предмети, а в пообідні години відвідували хворих, допомагали лікарям заповнювати т. зв. «Скорбные листы» («Історія хвороби»). Клінічні і спеціальні предмети викладали лікарі-ординатори, які практикували у цій же лікарні.

Повний курс навчання був розрахований на чотири роки та розділявся на два класи. Через два роки навчання учні складали іспит. Після закінчення повного курсу навчання Лікарська управа у присутності членів Приказу громадської опіки приймала іспит і, в залежності від його результатів, присвоювала випускникам звання «старшого» або «молодшого» фельдшера.

Випускник зобов'язаний був прослужити в закладах Приказу 6–10 років. Жити і працювати фельдшеру в ті часи було нелегко. Більшість лікарень не мали елементарних зручностей, необхідної кількості білизни, продуктів для харчування хворих, ліків, засобів догляду за хворими та іншого.

Разом з тим, збережені до введення земських медичних установ заклади Приказу громадської опіки були зразком організації медичної справи.

Період 1867—1917 років У 1867 р. ліквідовується Харківський Приказ громадської опіки і фельдшерську школу підпорядковують Харківському губернському земству. Земський період в історії Харківської фельдшерської школи був одним із найбільш плідних.

З 1874 року Харківське земство дозволило приймати до фельдшерської школи учениць, встановивши для них 12 стипендій (по одній від кожного повіту). Вступаючи до школи, стипендіатки повинні були закінчити Земське Повивальне училище.

У 1894 року видається новий Статут фельдшерських шкіл та удосконалено програму викладання. Особливістю того часу було розмежування обов'язків Старшого лікаря губернської лікарні та завідувача школою.

Наступним етапом у розвитку фельдшерської школи необхідно вважати кінець XIX століття, коли Міністерство внутрішніх справ (у підпорядкуванні якого знаходилися цивільні фельдшерські школи) затвердило нові навчальні програми (24 квітня 1897 року).

У 1907 року кількість учнів в фельдшерській школі збільшено з 48 до 120 вихованців. В тому ж році школа реорганізована з фельдшерської на фельдшерсько–акушерську.

15 січня 1916 р. було затверджено новий Статут Харківської губернської земської фельдшерсько–акушерської школи, який регламентував усі аспекти її діяльності. Серед викладачів фельдшерсько–акушерської школи в цей час були такі особи як професор, патологоанатом Микола Мельников–Разведенков, медичний статист Сергій Ігумнов та інші. Земський період історії Харківської фельдшерської школи був насиченим та плідним. У школі одночасно навчалося до 150 учнів, щорічний випуск досягав 40 фельдшерів.

Вже на початку XX століття досвід викладання окремих предметів та системи підготовки фельдшерів у Харківській фельдшерсько–акушерській школі вивчався на найпрестижніших зборах медичної громадськості країни — Пироговському медичному з'їзді у Петербурзі та з'їзді з проблем реформи середньої освіти у Москві Діяльність Харківської фельдшерсько–акушерської школи була визнана такою, чий досвід та методи навчання заслуговують на вивчення і впровадження в інших навчальних закладах цього типу.

У 1913 р. на Всеросійській гігієнічній виставці у Петербурзі Харківська фельдшерсько–акушерська земська школа була відзначена срібною медаллю «… за предоставленные картограммы и журналы практических работ учеников за последние годы».

Період 1917—1941 років Харківська фельдшерсько–акушерська школа не припиняла свою діяльність навіть в умовах політичної і економічної нестабільності. Фінансування було відсутнє, система життєдіяльності міста фактично зруйнована. Харків стає столицею радянської України і викладачі Харківської фельдшерської школи беруть участь у організації Народного Комісаріату охорони здоров'я. В цей період фельдшерська школа неодноразово змінює своє підпорядкування і назву.

На початку 20–х років школа підпорядковується Головному Управлінню професійної освіти Наркомату освіти України і називається «Перші Харківські курси помічників лікарів». Наприкінці 20–х років назву навчального закладу відповідно до нових вимог змінюють на "Перший Харківський медичний технікум «Єдиного диспансеру». В 1930 році у зв'язку з тим, що на території колишньої губернської лікарні був організований Український науково–дослідний інститут психіатрії і неврології, у навчальному закладі організовується підготовка фахівців нового напрямку — «помічник лікаря — психоневролог», а школа отримує назву «Харківський психоневрологічний технікум». Але вже у 1936 році повертаються до перевіреної часом назви — фельдшерська школа.

У 1936/1937 н.р. в школі навчається 389 учнів. Директором школи стає Михайло Васильович Марченко, історик за фахом. Свою педагогічну діяльність він розпочинав у відомого українського педагога–новатора А. С. Макаренко. Майбутніх медичних спеціалістів готували 40 викладачів. Фельдшерська школа мала добре обладнаний анатомічний музей, бібліотеку з фондом 10 000 примірників, сучасні кабінети гістології, шкірно–венерологічних хвороб, фізіотерапії, рентген–кабінет, клінічну лабораторію. Для учнів, які приїхали на навчання з інших місцевостей, працював гуртожиток. У школі діяв драматичний театр, оркестр духових інструментів, працювали спортивні секції.

У вересні 1941 року Харківська фельдшерська школа зробила останній випуск — 117 фельдшерів. 5 серпня 1941 року рішенням Харківської обласної Ради депутатів трудящих «Про мережу середніх медичних шкіл Харківської області» була проведена реорганізація середніх закладів медичної освіти області, згідно з якою у Харкові залишився лише один заклад — Харківська фельдшерсько–акушерська школа з відділенням санітарних фельдшерів на базі Першої Харківської фельдшерської школи.

Але навчальний рік закінчився, практично не розпочавшись, у зв'язку з наближенням фронту. Діяльність навчального закладу була призупинена. У роки окупації приміщення Харківської фельдшерської школи, як і всього лікарняного містечка, було розграбовано і зруйновано.

Період 1943—1980 років 23 серпня 1943 року місто Харків визволено. Відновити діяльність Харківської фельдшерської школи на її колишньому місці було неможливо. Починається новий період історії навчального закладу — школа отримала приміщення в центральному районі міста. По вулиці Пушкінській в довоєнні роки діяла фельдшерсько–акушерська школа № 2, яка веде свою історію від приватної медичної школи доктора Ряснянського. Вона розташовувалася в колишньому будинку поміщиці Філонової на вул. Дмитрівській (зараз тут розташоване Бюро судово–медичної експертизи). В 20–тих роках навчальний заклад перейменовується у ІІ-гі Харківські курси помічників лікарів, на початку 30–х років — у ІІ-гий Харківський медичний технікум «Єдиного диспансеру», в середині 30–х — у Харківську санітарно–фельдшерську школу. В приміщення по вул. Пушкінській, 27 школа переїхала напередодні війни. В довоєнний час в навчальному закладі працювали такі відомі та авторитетні лікарі–вчені, професори: П. Р. Ломакін, А. З. Цейтлін, І. І. Грищенко, С. Л. Утевська, А. Я. Альтгаузен. В роки окупації співробітники школи зуміли зберегти значну частину навчального і матеріального обладнання, що дало можливість вже 1 вересня 1943 року, через тиждень після визволення міста, відновити діяльність об'єднаних фельдшерських шкіл під назвою — Харківська фельдшерсько–акушерська школа. У вересні 1945 року з фронту повертається М. В. Марченко і значна частина викладачів фельдшерської школи з Сабурової дачі.

Спочатку навчання розпочалися лише на фельдшерському і фармацевтичному відділеннях. В напівзруйнованому приміщенні працювали також зуботехнічна школа і протезний технікум. Незабаром школа розширила перелік спеціальностей: додалися медичні лаборанти і фельдшери–акушерки. У 1945/1946 н.р. у фельдшерсько–акушерській школі навчається вже 579 учнів. Не вистачало підручників, зошитів, було відсутнє парове опалення (опалення здійснювалося самими учнями за допомогою металевих діжок), учні голодували.

Враховуючи гостру потребу у медичних спеціалістах, навчальний заклад збільшує кількість учнів до 700 чоловік. У 1947 році починається підготовка санітарних фельдшерів.

У 1946 році Харківській фельдшерсько–акушерській школі рішенням виконкому Харківської обласної Ради передається один з найкращих будинків міста — будинок колишнього Олександрівського притулку для дітей, що жебракують (побудований у 1891 році). До передачі школі тут знаходився військовий шпиталь, будівля знаходилася у дуже занедбаному стані. Після занять учні і викладачі ремонтували приміщення своїми силами.

1953 року Харківська фельдшерсько–акушерська школа отримує статус базового навчально–методичного центру для медичних шкіл регіону, а 1954 року — змінює назву на Харківське базове медичне училище № 1.

Харківське базове медичне училище № 1 було провідним не тільки у своєму регіоні, але і в Україні. Одним із першим колектив викладачів став проводити обласні науково–методичні конференції з актуальних проблем підготовки медичних фахівців. На базі медичного училища неодноразово проводилися республіканські і всесоюзні наради і конференції (1955, 1967, 1975 роки). У навчальному закладі працювали професори С. Л. і Н. Л. Утевські, О. І. Мєщанінов, А. Я. Альтгаузен, В. І. Худорківський, к.м.н. Г. Д. Алтуєв, В. С. Ронін, Г. М. Старобінець, В. І. Савельєв, Ю. Н. Золотницький, Н. Ф. Головіна. Підручниками і навчальними посібниками, створеними викладачами навчального закладу, користувалися студенти медичних училищ всієї країни.

Період незалежності У 2005 році навчальний заклад стає коледжем і починає підготовку медичних сестер — бакалаврів, а згодом лаборантів-бакалаврів.

З 2008 року на базі Харківського базового медичного коледжу № 1 проводилися Всеукраїнські конкурси фахової майстерності студентів вищих медичних навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації за спеціальністю «Лабораторна діагностика».

2016 року, рішенням сесії Харківської обласної ради, Харківський базовий медичний коледж № 1 був реорганізований шляхом приєднання його до Харківського медичного коледжу № 2.

Харківський коледж медичного обладнання