Сер Альфред Джозеф Гічкок (ХічкокМакгафін // Миславський В. Н. Кінословник. Терміни, визначення, жарґонізми. — Харків:, 2007. — (С. 84-85) 328 с. — ISBN 966-8246-59-4; ; 13 серпня 1899, Лейтонстоун, Волтем-форест, Лондон — 29 квітня 1980, Лос-Анджелес, Каліфорнія, США) — англійський кінорежисер, продюсер, сценарист. Працював у Великій Британії та США. Його ім'я пов'язане зі становленням жанру «трилерів» (від — «тремтіння») та з поняттям «саспенс» (від — «невизначеність») у кіно. Гічкок умів майстерно створювати в своїх фільмах атмосферу тривожної невизначеності, напруженого очікування, передчуття чогось жахливого. Вважається однією з найвпливовіших постатей в історії кіно.
Протягом кар'єри довжиною в шість десятиліть, він зняв понад 50 повнометражних фільмів. Відомий також чисельними епізодичними появами (камео) у власних фільмах. Його фільми були номіновані на премію «Оскар» 46 разів, шість з яких вони здобули, однак він за своє життя ніколи не отримував «Оскар» за найкращу режисерську роботу, хоч і номінувався п'ять разів.
Дебютував як режисер, створивши німий фільм «Сад насолод» (1925). Його перший успішний фільм, «Квартирант» (1927), став його першим трилером. Наступна його робота «Шантаж» (1927) стала першим британським «звуковим фільмом». Його трилери «39 сходинок» (1935) та «Леді зникає» (1938) вважаються одними з найкращих британських фільмів XX століття.
З 1940 року Гічкок почав роботу в Голлівуді, створивши фільми «Ребекка» (1940, премія «Оскар» за найкращий фільм), «Іноземний кореспондент» (1940), «Підозра» (1941), «Тінь сумніву» (1943) та «Лиха слава» (1946). Був номінований на «Оскар» як найкращий режисер за фільми «Ребекка», «Рятувальний човен» (1944), «Заворожений» (1945) та «Вікно у двір» (1954). Також відомий за трилерами та детективами «Незнайомці в потязі» (1951), «У випадку вбивства набирайте «М»» (1951), «Зловити злодія» (1955), «Неприємності з Гаррі» (1955), «Запаморочення» (1958), «На північ через північний захід» (1959), «Психо» (1960), «Птахи» (1963) та «Марні» (1964), частина з яких входить в список 250 найрейтинговіших фільмів IMDb. Гічкок працював із найбільшими зірками Голлівуду того часу: чотири рази з Кері Ґрантом і Джеймсом Стюартом, три — з Інгрід Бергман і Грейс Келлі.
Кавалер орденів Мистецтв та літератури, Почесного легіону та Британської імперії.
Біографія Альфред Гічкок народився 13 серпня 1899 року в , район Східного Лондона, у родині Вільяма Едгара Гічкока (1862—1914) та Емми Джейн Внелан (1863—1942). Мав молодшого брата Вільяма Джона (1888—1943) та старшу сестру Еллен Катлін (1892—1979).
Дитину назвали на честь батькового брата. Його батько працював бакалійником. Альфред виховувався католиком і навчався в єзуїтській класичній школі Св. Ігнатія у Стемфорд Гіл, оскільки обидва його батьки були римо-католиками з англійським та ірландським родоводом. Гічкок упродовж усього життя боявся поліціянтів і жодного разу не сів за кермо автомобіля через те, що в п'ятирічному віці за невелику провину на прохання батька його замкнули на кілька хвилин у камері поліцейського відділку.
Коли Альфреду було 6 років, його родина переїхала у Лаймгаус та орендувала два магазини, у яких продавали фіш-енд-чипс. Зрештою його родина знову переїхала, коли йому було одинадцять, цього разу у Степні.
Він був відправлений до Коледжу святого Ігнатія у Стамфорд Гіллі, відомого своїм високим рівнем дисципліни. Як спосіб покарання, священники використовували плаский, жорсткий, пружний інструмент, зроблений з гутаперчі. Покарання завжди відбувалось наприкінці дня, тому хлопцям доводилось сидіти впродовж усіх класів, очікуючи на нього. За словами Гічкока, саме тоді у нього розвинулось його особливе розуміння страху. Найулюбленішим його предметом була географія, він почав цікавитися картами, потягами, трамваями та автобусами.
Пізніше навчався в Лондонському університеті на інженера, а з 1920 року працював на кіностудії. Спочатку до його завдань входило малювання карток з іменами акторів для титрів, потім він почав складати сценарії й асистувати режисерам. У 1927 році зняв перший трилер «Квартирант». Йому належить перший британський звуковий фільм, що мав успіх у прокаті, — «Шантаж» (1929).
Зі своєю майбутньою дружиною кіномонтажеркою Альмою Ревілль Гічкок познайомився в 1923 році на зйомках фільму «Жінка — жінці» (). Вони одружилися у 1926 році та прожили разом до смерті Гічкока. У 1928 році Альма Ревілль народила єдину дитину — дочку Патрицію Гічкок, яка стала акторкою.
Із початком Другої світової війни виробництво фільмів у Великій Британії припинилося, і Гічкок поїхав у Голівуд (1939). Він почав працювати на зіркового продюсера Девіда Селзніка, який часто втручався у творчий процес, але водночас забезпечував фінансування й хорошу пресу. Завдяки його зв'язкам перший американський фільм Гічкока «Ребекка» виграв «Оскара» як найкраща стрічка року.
У 1940-ві роки Гічкок знімав приблизно по одному фільму щороку, а з 1948 року сам же їх і продюсував. Його улюбленими акторами були Кері Грант, Джиммі Стюарт, Грейс Келлі. Піку своєї кар'єри Гічкок досяг у 1950-ті роки з великобюджетними текніколоровими проєктами — іноді суто комедійними («Неприємності з Гаррі», «Спіймати злодія»), іноді знятими в естетиці «бондіани» («На північ через північний захід»). Починаючи з 1950-х років режисер активно працював на телебаченні (серіал «Альфред Гічкок представляє»).
Після фільмів «Вікно у двір» (1954) і «Запаморочення» (1959), які своїми нестандартними рішеннями, оповідальним і глибоким психологізмом вплинули на європейський артгауз, режисер почав застосовувати ще більш експериментальні, навіть шокуючі прийоми. Гучні картини «Психо» (1960) і «Птахи» (1963) стоять у творчості Гічкока осібно, іноді їх визначають як фільми жахів.
Альфред Гічкок часто хотів перетворити глядачів своїх стрічок на вуаєристів, викликаючи розмитість межі між провиною та невинуватістю. Час від часу виражав це безпосередньо. У фільмі «Вікно у двір» Джеффріс (грав Джиммі Стюарт) більшість часу шпигує за певною людиною. Ларс Торвальд (якого грає Реймонд Берр), стаючи, нарешті, лицем до лиця, питає: «Що вам від мене треба?». Берр може запитати про це ж аудиторію…
Починаючи з фільму «Марні» (1964), роботи Гічкока приймалися публікою і критиками вельми стримано. Незважаючи на критичне ставлення до комерційного голлівудського кіна, Гічкока боготворили критики французької «нової хвилі». Франсуа Трюффо не тільки помітив авторський погляд за ширмою розважального кінематографу — він зняв кілька фільмів, наслідуючи Гічкока, і опублікував книгу інтерв'ю зі своїм кумиром. Сильним впливом Гічкока відзначені також стрічки Клода Шаброля і Браяна Де Пальми.
У 1979 році Гічкок отримав премію Американського кіноінституту «За видатний внесок у кіномистецтво».
Наприкінці свого життя разом зі сценаристами Джеймсом Костігану і Ернестом Леманном працював над сценарієм до шпигунського трилера «Коротка ніч». Проте фільм так і не був знятий. Головним чином причиною стало погіршення здоров'я режисера і проблеми, пов'язані зі здоров'ям його дружини Альми (інсульт). Сценарій було надруковано вже по смерті Гічкока. Пішов із життя в Лос-Анджелесі 29 квітня 1980 року. Церемонія похорону проходила в католицькій церкві в Беверлі-Гіллз. Тіло Гічкока було кремоване, а попіл розвіяний над Тихим океаномAlfred Hitchcock Dies; A Master of Suspense; Alfred Hitchcock, Master of Suspense and Celebrated Film Director, Dies at 80 Increasingly Pessimistic Sought Exotic Settings Technical Challenges Became a Draftsman Lured to Hollywood, The New York Times (30 April 1980, Wednesday)..
Внесок у кінематограф Надихаючись картинами німецьких експресіоністів (Мурнау та Фріца Лянґа), Гічкок почав працювати в кіно — спочатку в Англії, а з 1939 року в США. Вперше на його творчість звернули серйозну увагу критики французької «нової хвилі». Франсуа Трюффо першим достеріг авторський погляд за ширмою розважального кіно. Життєвий доробок Гічкока — 55 повнометражних стрічок, багато з яких стали класикою світового кінематографу, 21 телефільм для серії «Альфред Гічкок представляє» і 2 документальні фільми (обидва в 1944 році). Ще 2 кінороботи залишилися незавершеними.
Гічкок відомий також своїми камео. Він полюбляв з'являтися в епізодах власних фільмів: чи то в образі перехожого, чи вуличного роззявляки та ін. Загалом (особливо в пізні роки) прагнув створити навколо себе містичну атмосферу, ореол таємничості.
Режисерський почерк Фільми Гічкока засновані на страхові й саспенсі. Серед улюблених кінематографічних прийомів Гічкока зйомка «з очей» персонажа. Гічкоку також приписується винайдення техніки надшвидкого монтажу, яскраво продемонстрованого в знаменитій сцені вбивства в душі у фільмі «Психо». Зараз цю манеру монтажу часто називають «MTV-монтажем», бо в 1990-х її широко задаптували режисери відеокліпів, що демонструвалися на телеканалі MTV. Такий монтаж стали також часто застосовувати у трейлерах.
Також відзначено, що Гічкок полюбляв знімати в головних ролях «холодних» білявок (Ґрейс Келлі, Веру Майлз, Кім Новак, Джанет Лі, Тіппі Гедрен, Клод Жад).
Гічкок продумував сценарії своїх фільмів до найменших подробиць. За його словами, в нього в голові складалася ідеальна версія картини, а на знімальному майданчику зазвичай доводилося йти на компроміси, внаслідок яких фільм втрачав 40 % початкової якості. Режисер відомий також зневажливим ставленням до акторів. Для нього актори мали значення не більше, ніж декорації. Натякаючи на порівняння Гічкоком акторів із худобою, Керол Ломбард одного разу з'явилася на зйомки фільму «Пан та пані Сміт» з коровами. Щоправда, Гічкок відмовлявся від такого порівняння, стверджуючи, що його слова означали лише, що до акторів слід ставитися як до худоби.
Режисерський почерк Гічкока складався під впливом німецьких експресіоністів і російського (радянського) кіно; його фільми 1940-х перетинаються з нуаром. На його творчість вплинули Ейзенштейн, Пудовкін, Мурнау (Гічкок навіть написав про останнього статтю) і Девід Ворк Гріффіт. Він уважно прочитав книгу В. І. Пудовкіна «Техніка і зйомка фільмів», до якої увійшли найвідоміші на той момент статті російського режисера в англійському перекладі.
Він дуже дбайливо працював зі звуком, використовуючи несподівані ефекти для посилення того, що показано на екрані. Тій же меті служить оригінальна музика, як правило, написана Бернардом Геррманном.
Інгрід Бергман, характеризуючи його методи роботи, писала:«Його режисерська досконалість полягає в умінні все підготувати заздалегідь. Немає нічого такого, чого б він не знав про свій фільм іще до того, як почне його знімати. Кожен штрих, кожен елемент декорації він спочатку готує в мініатюрі, а потім вже відтворює в студії. Йому не завжди навіть треба дивитися в об'єктив, він говорить: „Я знаю, як це виглядає“. Я не знаю жодного режисера, який працював би так, як він». Джанет Лі згадуючи роботу над фільмом «Психо», казала:«Ретельно продумано було все: гардероб, чемодан, то, що я покладу в цей чемодан, залишаючи роботу. Він показав мені макети мізансцен, особливо готелю на початку фільму, і сказав, як саме кінокамера увійде в вікно і як вона буде стежити за героями, — і все це заради лаконічних ефектів».Дональд Спото, автор капітальної праці про його життя і творчість, вважав фільми зрілого Гічкока «персональним екзорцизмом», спробою терапевтичної проєкції екзистенційного замішання («боргу, сексу, їжі і знищення»), що виникає в напрузі між двома типовими жінками свого життя і свого часу — Матір'ю-Дружиною (мати, його дружина Альма) і Кінозіркою (від Ґрейс Келлі до Тіппі Гедрен)Spoto D. The Dark Side of the Genius: The Life of Alfred Hitchcock. London: Plexus, 1994. P. 289—290..
Тематичні трилогії Розглядаючи творчість Гічкока з позицій лаканівського психоаналізу, Славой Жижек поділяє його найвідоміші фільми на тематичні трилогіїSlavoj Žižek. Looking Awry: An Introduction to Jacques Lacan Through Popular Culture. 2nd ed. Massachusetts Institute of Technology Press, 1992. ISBN 978-0-262-74015-9. Pages 87-107: