Карл Кіцінгер (; 18 квітня 1886, Новий Ульм — 14 квітня 1962, Штутгарт) — німецький офіцер, генерал авіації (1 жовтня 1939).

Біографія 5 лютого 1904 року вступив в 13-й саперний батальйон. Закінчив військову школу в Ганновері (1905) і Військово-технічну академію в Берліні (1909). Учасник Першої світової війни, в лютому-жовтні 1916 року — командир 26-ї мортирної роти, з листопада 1916 року — на штабних посадах.

Після демобілізації залишений в рейхсвері. У 1919-22 роках — радник інструкторського управління Імперського військового міністерства, потім — в різних штабах. З 1 березня 1931 року — командир 1-го батальйону 13-го піхотного полку, з 1 лютого 1933 року — комендант фортеці Ульм. 1 вересня 1933 року переведений у Військове міністерство, а 1 жовтня 1933 року відряджений у Кельнський університет керівником курсу лекцій з військових наук. З 1 березня 1934 року — інспектор фортець 2-го військового округу, З 1 по 10 жовтня 1934 року — інспектор фортифікацій на Західному кордоні. 1 листопада 1934 року переведений в люфтваффе і призначений генерал-люфтцойгмайстером (пост спеціально створений для Кітцінгера). Йому були підпорядковані всі технічні відомства люфтваффе і доручене керівництво постачаннями і замовленнями обладнання. Пройшов льотну підготовку в авіаційному училищі в Брауншвейгу (1935). 1 серпня 1936 року очолив Управління постачання. В результаті інтриг в керівництві ОКЛ Кіцінгер 1 серпня 1938 року був знятий з посади і призначений командиром зони ППО «Захід».

З 1 жовтня 1939 року — інспектор зон ППО, з 1940 року — інспектор будівельних частин. З 15 квітня 1940 року — начальник авіаційної галузі «Норвегія». З 1 липня 1941 року — командувач частинами вермахту в Україні, керував окупаційними військами тилового району групи армій «Південь». З 22 липня 1944 року — військовий командувач у Франції, з 5 жовтня 1944 року — головнокомандувач укріпрайоном «Захід». Намагався організувати опір наступаючим військам союзників, але не мав для цього ні сил, ні засобів. 8 травня 1945 року взятий в полон британськими військами. У 1947 році звільнений.

Звання

Фанен-юнкер (5 липня 1904) Фанен-юнкер-єфрейтор (1 жовтня 1904) Фанен-юнкер-унтерофіцер (23 листопада 1904) Фенріх (27 січня 1905) Лейтенант (18 жовтня 1905) Оберлейтенант (18 квітня 1813) Гауптман (27 січня 1915) Майор (1 березня 1927) Оберстлейтенант (1 червня 1931) Оберст (1 січня 1934) Генерал-майор (1 квітня 1936) Генерал-лейтенант (1 квітня 1938) Генерал піхоти (1 жовтня 1939)

Нагороди

Залізний хрест 2-го і 1-го класу Орден «За заслуги» (Баварія) 4-го класу з мечами Орден Фрідріха (Вюртемберг), лицарський хрест 1-го класу з мечами Орден «За військові заслуги» (Вюртемберг), лицарський хрест Ганзейський Хрест (Гамбург) Хрест «За військові заслуги» (Мекленбург-Шверін) 2-го класу Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) 3-го класу з військовою відзнакою Нагрудний знак «За поранення» в чорному Знак Карпатського корпусу Почесний хрест ветерана війни з мечами Комбінований Знак Пілот-Спостерігач Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го, 2-го і 1-го класу (25 років) Медаль «За Атлантичний вал» (23 листопада 1939) — один із перших шести нагороджених; вручена особисто Адольфом Гітлером. Застібка до Залізного хреста 2-го і 1-го класу

Література

Залесский К. А. Люфтваффе. Военно-воздушные силы Третьего рейха. — М.: Яуза-Пресс, 2005. ISBN 5699137688 Rangliste des Deutschen Reichsheeres. E.S. Mittler & Sohn, Berlin, S. 122.

Примітки