Садиба Неплюєвих — пам'ятка архітектури місцевого значення (охоронний № 109-См) XIX століття. Розташована у східній частині історичного середмістя Глухова Сумської області на розі вулиць Києво-Московської та Інститутської за адресою вулиця Києво-Московська, 43.

Садибний будинок Неплюєвих є одним з найкращих за якістю архітектурного вирішення і ступенем збереженості міських садибних будинків доби пізнього класицизму на Сумщині. Має значну історико-меморіальну цінність.

Історія

Зведення та перепланування садиби Садиба заснована глухівським поміщиком , нащадком головного командира Малоросійського тимчасового Правління гетьманського уряду Івана Неплюєва. Це відбулося одразу після реалізації класицистичного перепланування передмість Глухова у 1803—1805 рокахЧернігівщина: Енциклопедичний довідник. — Київ: УРЕ імені М. Бажана, 1990. — С. 19. Представники родини Неплюєвих посідали перше місце за кількістю земель у Глухівському повіті (25000 десятин) і мали можливість укладати чималі кошти у муроване будівництвоРоссия. Полное географическое описание нашего отечества. Под ред. В. П. Семенова.- С.-Пб., 1903. — С. 345.Шишкіна Юлія Садибний будинок Неплюєвих у Глухові // Соборний майдан. — 2010. — № 5 (41). — С. 2.

Одноповерховий головний будинок збудований у першій третині XIX століття. У 1863 році до нього в'їхала родина офіцера Миколи Івановича Неплюєва. У Глухові він служив повітовим предводителем дворянства. Разом з дружиною баронесою Олександрою Миколаївною Шліппенбах (1827—1917) вони виховали трьох дітей: Миколу (1851), Марію (1853) та Ольгу (1859) . У 1860-х роках Микола Іванович Неплюєв перебудував мурований одноповерховий головний будинокСумщина в іменах. Енциклопедичний довідник. — Суми, 2003. — С. 318. На чоловому фасаді розібрали чотириколонний портик, головний вхід перенесли на східну кріповку чолового фасаду, зробили новий фасадний декорВечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація. — К.: Видавничий дім А. С. С., 2005. — С. 333.

Садиба на рубежі XIX—XX століть У 1872 році сім'я переїхала до Чернігова, де М. І. Неплюєв обійняв посаду предводителя дворянства Чернігівської губернії і отримав ранг таємного радника У садибі, в подальшому Неплюєви проживали лише періодично під час перебування в Глухові.

Після смерті Миколи Івановича в 1890 році садибу успадкував його син Микола Неплюєв (1851—1908) — відомий громадський діяч, богослов, мислитель і педагог. Після закінчення 1874 року юридичного факультету Санкт-Петербурзького університету він перебував на дипломатичній службі радником російського посольства в Німеччині (м. Мюнхен). 1877 року залишив дипломатичну кар'єру, повернувся на батьківщину і розпочав справу просвітництва та поліпшення життя селян. Микола Неплюєв у 1880 році відкрив початкову школу з пансіоном для сиріт поблизу Янполя на хуторі Воздвиженському. А через п'ять років — чоловічу й жіночу сільськогосподарські школи, на базі яких організувалося Хрестовоздвиженське трудове братствоВечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація. — К.: Видавничий дім А. С. С., 2005. — С. 335. Тому родина Неплюєвих, рідко відвідувала глухівську садибу. М. М. Неплюєв з матір'ю та сестрами проживав більше у с. Воздвиженське.

Неплюєвські будинки у Глухові, Чернігові, Ямполі загальною вартістю понад 1 млн. 750 тис. крб. Микола Миколайович заповів Хрестовоздвиженському трудовому братству.

Микола Неплюєв був також відомим колекціонером і меценатом. У родовому будинку Неплюєвих у Глухові зберігалася велика колекція старовинного живопису, меблів, порцеляни та інших творів декоративно-ужиткового мистецтва. На базі цієї колекції на початку XX століття організовувалися виставкиТкаченко В. Ю. Нарбутівка і Нарбути: науково-публіцистични нарис. — Суми: ВВП «Мрія-1» ЛТД, 1998. — С. 28.

Саме у садибі Неплюєвих, вперше публічно показав свою творчість майбутній відомий художник, а на той час глухівський гімназист Георгій НарбутЗаїка В. В. Глухів в історії української культури доби «Срібного віку» // Збереження історико-культурних надбань Глухівщини: Матеріали Першої науково-практичної конференції. — Глухів, 2002. — С. 73-74. У квітні 1906 року з ініціативи місцевого гуртка аматорів тут організовано велику мистецьку виставку. На ній експонувалися твори і класиків (Аполлона Мокрицького) і початківців, а також посуд фабрики Миклашевських.Белецкий П. Георгий Иванович Нарбут. — М.: Искусство, 1985. — С. 19Білокінь С. І. Федір Ернст як нарбутознавець // Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць (Матеріали сьомої науково-практичної конференції (23-24 жовтня 2008 р.)) / С. А. Слєсрєв (гол. ред. колегії). — Суми, 2008. — С. 165.

Про виставку згадував відомий український історик, мистецтвознавець, музеєзнавець Федір Ернст: . Юний Григорій Нарбут експонував ілюстрації до книжок казок «Війна грибів», «Горошеня», «Снігуронька», «Кощій Безсмертний», що мали успіх і принесли авторові значний гонорарНарбут на Украине // Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць (Матеріали сьомої науково-практичної конференції (23-24 жовтня 2008 р.)) / С. А. Слєсрєв (гол. ред. колегії). — Суми, 2008. — С. 171.

Садиба в радянський період

У будинку Неплюєвих 3 січня 1918 року відбувся перший повітовий з'їзд Рад Глухівщини, на якому обрано представників до складу військово-революційного комітету і призначено головою ревкому В. О. Циганка.Шишкіна Юлія Садибний будинок Неплюєвих у Глухові // Соборний майдан. — 2010. — № 5 (41). — С. 3. На цьому зібранні також обрано склад та керівництво виконкому повітової ради робітничих, селянських та солдатських депутатів. На засіданнях виконкому прийняли рішення про націоналізацію підприємств повіту та заборону діяльності міської управи і земстваЗвід пам'яток історії та культури України. Сумська область (Матеріали до багатотомного «Зводу пам'яток історії та культури України»). Енциклопедичне видання / В. Смолій (гол. редактор). — Київ, 2017. — С. 372.

У 1943 році під час німецько-радянської війни в будинок потрапила бомба, однак не разірвалась, і сапери відразу ж її знешкодили. Під час ремонту даху були втрачені кутові фронтони.

У 1957 році на фасаді будинку установили мармурову меморіальну дошку (0,4 х 0,3 м) з написом про події, пов'язані з першим повітовим з'їздом Рад Глухівщини.

Сучасний стан Весь час, починаючи з 1918 року (з перервою під час окупації в ході німецько-радянської війни) приміщення садиби займають органи влади Глухівського району. З 1991 року — це адміністративне приміщення Глухівської районної державної адміністрації та Глухівської районної ради.

Приміщення садиби Неплюєвих у 1988 році було поставлено на державний облік, як пам'ятку архітектури місцевого значення з охоронним № 109-См.

Будівля протягом 2005—2007 рр. була відреставрована в рамках Державної програми збереження пам'яток архітектури національного значення. Будівельники ТОВ «Анна» з м. Суми провели реставраційні та відновлювальні роботи на суму 200 тис. грн. у 2005 р. та 50 тис. та 153 тис. грн., відповідноГриценко А. Глухов отреставрируют. — Данкор Глухов. — 2006. — № 26 (201). — 28 июня. — С. 1-2..

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року за N 1563-р планувалось, що у 2009—2010 роках проведення робіт з ремонту та реставрації садиби Неплюєвих. Однак, ці роботи не проводились.

Опис

Садиба Неплюєвих розташована у східній частині історичного середмістя Глухова. Займає наріжну ділянку біля перетину вулиць Києво-Московської (колишня Радянська) та Інститутської (первісно — Квасніковської, згодом — Карла Маркса) в оточенні фронтальної малоповерхової забудови, що переходить далі по вулиці у п'ятиповерхову. Біля садиби по вулиці Києво-Московській розташовані історичний комплекс навчальних закладів — учительського інституту, чоловічої гімназії та ремісничого училища імені Ф. Терещенка.Вечерський_2005_333

Важливою домінантою садиби Неплюєвих є головний будинок. Він розташований симетричними чолом і причілком на червоні лінії вулиць, відповідно Києво-Московської та Інститутської. Далі за будинком по вулиці Києво-Московській причілком на червону лінію виходив господарський флігель, що не зберігся. Між ним і головним будинком містилася брама головного в'їзду до садиби. Зараз єдиний в'їзд на подвір'я садиби знаходиться за причілком будинку по вулиці Інститутській. Невеликий двір садиби має нерегулярну конфігурацію в плані. Раніше по периметру двору розташовувались чотири прямокутні в плані господарські будівлі, включаючи стайню і каретний сарай. На сьогодні дві з чотирьох господарських будівель утрачені, а ще дві — дуже перебудовані для потреб органів районної влади. Тут знаходяться приміщення архівного відділу та гаражі.

Головний будинок побудовано за традиційною для невеликих міських садибних будинків доби класицизму розпланувально-просторовою структурою з місцевої цегли на вапняно-піщаному розчині. Підмурки цегляні стрічкові. Стіни потиньковані. Перекриття плоскі, по дерев'яних балках. Вальмові дахи по дерев'яних кроквах укриті покрівельною сталлюВечерський В. В., Бєлашов В. І. Глухів. — К.: Абрис, 2003. — С. 96..

Його прямокутна одноповерхова сторона з великими вікнами виходить на вулицю Києво-Московську. Вона має багатший декор фасаду і розташована на невисокому ступінчастому цоколі. Аркова форма вікон підкреслює тривісну композицію. У центрі розміщено трикутний фронтон на осі симетрії. На початку XIX століття перед ним розміщувався пристінний чотириколонний портик головного входу. Але його розібрано у 1860-х роках. Стіни прикрашені пілястрами тосканського ордера з тонко проробленими базами. Пофарбування традиційне: цоколь сірий, тло стін жовте, деталі білі.

Дворові внутрішні фасади будинку звернені на південь. Вони (більш архітектурно бідні), практично, зберегли первісні архітектурні форми початку XIX століття. Головна увага зосереджена високими арковими вікнами з витягнутими архівольтами. По центру розташовано дверний отвір, що раніше вів на терасу, а тепер у двір. За ним розташовується кабінет голови районної державної адміністрації. Раніше — це обідня зала для власників будинку. Решта вікон прямокутні, облямовані профільованими наличниками. Вікна верхнього поверху бічних рамен мають пропорції «лежачого квадрата», облямовані наличниками й мають підвіконні полички. Фасадні площини бічних рамен з двору членують пілястри тосканського ордера й завершують типові класицистичні карнизи зі значним виносом верхньої полички. В результаті перебудов 1860-х років з'явився міжповерховий зубчастий карниз і фільончасте декорування підвіконних нішВечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація. — К.: Видавничий дім А. С. С., 2005. — С. 334.

Інтер'єр будинку прикрашено скульптурним декоративним ліпленням стель з рослинними мотивами. Для опалення приміщень слугували білі кахляні печі й каміни. Внутрішнє розпланування будинку первісно було анфіладним, з дворядним розміщенням кімнат. Тут містилися вестибуль, зал і покої власника. В процесі використання будинку органами влади замурували деякі дверні отвори та встановили перегородки. Два бічних рамена, звернені у двір. Вони двоповерхові та мають коридорне розпланування з однобічним розташуванням кімнат. Тут розміщувалася обслуга. На початку XX століття за проєктом київської художниці Гулевої для цього будинку були виготовлені меблі (столи, стільці, спальні гарнітури) в стилістиці віденської сецесії, проте вони не збереглисяТкаченко В. Ю. Нарбутівка і Нарбути: науково-публіцистични нарис. — Суми: ВВП «Мрія-1» ЛТД, 1998. — С. 27-28.

Примітки

Джерела та література

Джерела Державний архів Чернігівської області (ДАЧО). Фонд 127 (Будівельного відділення Чернігівського губернського правління). — Оп. 10. — Спр. 1900. — Арк. 12, 12-а, 12-б. Державна архітектурно-будівельна бібліотека імені В. Г. Заболотного (далі ДНАББ ім. В. Г. Заболотного). Шифр зберігання: 72 (084.12). Ф. 4806/1-4-273115.