Барбара Перейра де Аленкар (; 11 лютого 1760, Ешу (Пернамбуку) — 18 серпня 1832, Фронтейрас, Піауї) — бразильська торговка та революціонерка, активна учасниця Пернамбуканської революції та створення Екваторіальної конфедерації. Недовго вона була Президенткою Республіки Крато, яка підняла повстання проти бразильського уряду. Протягом 8 днів її схопили та катували монархії, що зробило її першою політично ув’язненою людиною в історії Бразилії.

У 1817 році Барбара взяла участь у своєму першому збройному повстанні — Революції Крато, яка була пов'язана з ширшою Пернамбуканською революцією та виступала проти португальської корони. Разом зі своїми синами родина Аленкар скинула місцеву португальську владу та замінила її революціонер(к)ами. Цей новий уряд проіснував вісім днів, перш ніж португальські війська повернули собі контроль. Наслідки для Аленкар та її синів були суворими. Їх ув'язнили в нелюдських умовах. Після років судових петицій, листів до короля та навіть спроб підкупу їх було звільнено у 1820 році.

Національна героїня Бразилії.

Біографія Барбара Перейра де Аленкар народилася 11 лютого 1760 року в Сеньйор-Бом-Жезус-дус-Афлітос-ді-Ешу, у глибинці Пернамбуку, на фермі Кайсара, що належала патріарху родини Аленкар, португальцю Леонелю де Аленкару Рего, її дідусеві. Будучи підлітком, Барбара переїхала до тодішнього села Крату в Сеарі, де вийшла заміж за португальського купця Жозе Гонсалвеша душ Сантуша. Республіканська героїня була матір'ю революційних лідерів Жозе Мартініану Перейри де Аленкара та Тріштау Гонсалвеса.

Її батько разом з іншими предками заснував місто Ексу. Сім'я Аленкар почала накопичувати багатство завдяки скотарству та вирощуванню бавовни та цукрової тростини. Завдяки економічній динаміці того періоду вони поширили свій вплив на Пернамбуку та Сеару, особливо всередині країни, здобувши популярність, повагу та політичний вплив.

Одна з відомих історій з дитинства Аленкар розповідає про те, як вона пережила напад корінних воїнів на будинок її родини, який був спалений. Її втеча та виживання вважалися ранніми ознаками її сили та стійкості. Пізніше, згідно з книгою «Незалежність Бразилії, як жінки стали жінками», особливо в розділі, присвяченому їй, Аленкар вирішила одружитись з чоловіком, який їй найбільше сподобався — на 30 років старший за неї — незважаючи на несхвалення матері і батька. Завдяки своїм твердим поглядам та поведінці в епоху, коли про розширення прав і можливостей жінок було невідомо, вона заслужила репутацію за її стійкість та наполегливість.

Як багатогранна матріарх, Аленкар кинула виклик суспільним очікуванням. Вона виховала п'ятьох дітей, доглядала за хворим батьком, керувала сімейною винокурнею (виробляючи кашасу та рападуру) та займалася підприємницькими починаннями, такими як інвестування в каструлі, незважаючи на заперечення чоловіка. У 32 роки Аленкар почала активну політичну діяльність. Натураліст Мануель де Арруда Камара познайомив її з ліберальними мислителями епохи Просвітництва, такими як Вольтер, Монтеск'є та Руссо. У 1809 році, овдовівши, вона офіційно взяла на себе управління своєю сім'єю — роль, яку вона неофіційно обіймала роками.

У 1810 році її назвали героїнею за її антимонархічну позицію ще до початку революції — титул, який їй присвоїв її друг і революційний союзник Арруда Камара. Її діти також прийняли ліберальні ідеали, під впливом її прикладу. Ці ліберальні ідеї пробудили політичну свідомість у Барбарі та її синах, які приєдналися до інших у боротьбі за звільнення Бразилії від португальського панування. Зрештою це призвело до їхньої участі в Пернамбуканській революції та Конфедерації Екватора, обидві з яких були засновані на ліберальних принципах.

Вона фінансувала своїх синів та інших революційних учасників Революції Крато та переїхала на свою ферму Алекрім у Піауї під час конфлікту. Аленкар померла в 1832 році у віці 72 років на своїй фермі в Піауї.

Її онуком був письменник Жозе де Аленкар, а письменник Пауло Коельо — нащадок Барбари Перейри де Аленкар у шостому поколінні.

Революція Барбара була головою тимчасового уряду, створеного революціонер(к)ами, і протягом 8 днів обіймала посаду Президентки Республіки Крату. Однак її швидко схопили, утримували та катували у фортеці Форталеза-де-Носа-Сеньора-да-Ассунсан. Це зробило її першою політичною в'язницею в історії Бразилії.

Аленкар залишається знаковою фігурою в історичній пам'яті бразильського Північного Сходу. Її роль у Революції Крату (Сеара), яка відбулася в контексті Пернамбуканської революції 1817 року, була центральною. 4 травня 1817 року було проголошено Республіку Крату — сміливе повстання, яке тривало вісім днів. Рух навіть назвали «Революцією Аленкарів». Хоча документація про її безпосередні дії обмежена, це пов'язано з браком джерел, а не з відсутністю участі. Відомо, що Барбара проводила революційні збори та активно підтримувала цю справу. Зрештою, її було заарештовано разом з майже 200 іншими. Хоча вона також зробила свій внесок у Пернамбукську революцію та Конфедерацію Екватора, саме її роль у повстанні Крато закріпила її спадщину як першопрохідниці участі жінок у боротьбі за незалежність.

Двоє з чотирьох синів загинули в ході революції за Екваторіальну конфедерацію.

Рятуючись від політичних переслідувань, кілька разів змінювала місце проживання.

Пам'ять

У м. Форталеза встановлено пам'ятник Барбарі Перейрі де Аленкар. У 2012 році пошта Бразилії випустила марку, присвячену 180-річчю від дня її смерті Знято документальний фільм, присвячений бразильській героїніOs Cearenses 2 — Bárbara de Alenca r

Примітки

Література

Araújo, Ariadne — Bárbara de Alencar. Fortaleza: Fundação Demócrito Rocha 2017, ISBN 9788575298169 Gaspar, Roberto — Bárbara de Alencar: a guerreira do Brasil. Universidade de Indiana, 2001.

Посилання Bárbara de Alencar, a primeira presa política do Brasil