Юридичні права жінок, тобто соціальні та права людини для жінок, мають тривалу історію утиску. Залежне становище жінок в ранньому праві підтверджується свідченнями більшості стародавніх систем права.

Однією з перших декларацій прав жінок була Декларація переконань 1948 року.

Серед юридичних прав жінок:

Права спадкування від родини та чоловіка, право на приватну власність, право укладати договори та здійснювати інші правочини; Шлюбні права: право відмовитись від шлюбу, обирати шлюбного партнера, не давати згоди щодо полігамного шлюбу чоловіка, покарання за подружню зраду; Право на розлучення; права опіки над дітьми; Право свідчити в суді, позиватися; Право на захист від сексуального насильства, зокрема, та зґвалтувань у шлюбі; Право на захист від домашнього насильства; Право на освіту в різних областях, вступ до навчальних закладів (див. Жіноча освіта та Сексизм в освіті); Право на працю у різних галузях, право займати окремі посади та отримувати рівну платню (див. Скляна стеля, Рівна оплата за рівну працю); Право голосу, право обиратися у виборні органи влади, право спадкувати престол (див. Жіноче виборче право, Суфражизм та Гендерні квоти); Право на рівні грошові та інші компенсації; Обмеження щодо одягу, зовнішнього вигляду та іншої поведінки;

Моїсеєве право

У Моїсеєвому праві жінка мала право на приватну власність, включно з землею, худобою, рабами та служниками.

Дочки могли спадкувати лише за відсутності синів. Проте дружина могла спадкувати у виключних випадках: все, що їй було подароване, як посмертний дар. A за відсутності синів у родині успадковувала від чоловіка все. Вона могла заповісти свою власність іншим як посмертний дар. Якщо жінка помирала без заповіту, її власність наслідували діти (якщо вони в неї були) або чоловік (якщо був без дітей), або батько (якщо вона була неодружена). Жінка могла подавати в суд та не потребувала представника-чоловіка.

Полонених жінок належало викуповувати раніше від полонених чоловіків. Майно успадковували сини, які несли відповідальність за підтримку матері та сестер зі спадщини, і повинні були забезпечити, щоб мати і сестри отримали піклування до того, як вони могли самі отримати зиск від спадщини, і якщо це витрачало спадщину, чоловіки повинні були поповнювати утримання жінок з інших джерел.

В релігійних заходах жінки мали менше можливостей чи привілеїв. У грошових справах жінки не могли свідчити. Жінка не могла виконувати функції когена у храмі. Жінка не могла бути царицею-регентом, монарх мав бути тільки чоловіком. Розлучення міг дозволити тільки чоловік, після чого жінок повертали і значну частину її посагу. Клятва неодруженої дівчини у віці від 12 років до 12,5 років могла бути скасована її батьком, а обітницю дружини, яка вплинула на шлюбні зобов'язання, міг скасувати чоловік; вину чи невинність дружини, звинуваченої у перелюбі, могло бути випробувано через процес сота, хоча це було успішним лише в тому випадку, якщо чоловік був невинний в перелюбі.

Месопотамське право У давній Месопотамії юридичний статус жінки був прямо пов'язаним з тим, як жінок характеризували у суспільстві. Більшість згадок про жінок пов'язані з фертильністю, власністю або сексом. З Кодексу Хаммурапі видно, що жінки мали обмежені права в питаннях розлучення, дітонародження, власності та сексу.

В частині права на спадщину: якщо у них не було посагу, то дочок слід було включати до спадщини після смерті їх батька, але вони мали право забрати частину рухомого майна з батьківського будинку. жінки могли успадковувати активи або гроші від батька або матері, а вартість їх спадку чи посагу належала їм особисто. Якщо одружена жінка помирала, її посаг слід було розподілити між її дітьми, а не повернути її батькові. у ситуації, коли помирав чоловік у дружини першого рівня, що мала дітей, яких він не визнавав або не виховував, вона мала законне право отримати і її посаг, і шлюбну частину, зберегти своє місце проживання у будинку померлого чоловіка та передати свою власність своїм дітям. Однак вона не могла продати будинок померлого чоловіка. У такій же ситуації дружина-рабиня підлягала звільненню разом з дітьми. Якщо діти рабині з господарем маєтку визнавались господарем як його власні, після його смерті його маєток підлягав рівному розподілу між дітьми рабині та дітьми дружини першого рівня.

Закони Месопотамії класифікували жінок та їх фертильність за соціальним статусом. Якщо шляхетний чоловік бив вагітну жінку так сильно, що вона мала викидень, він був змушений платити реституцію. Розмір компенсації визначався соціальним статусом жінки: 10 сиклів срібла для плоду знатної жінки, 5 — для плоду жінки з простого класу та 2 — для плоду рабині знатного чоловіка.

В аспекті покарання за насильство права жінок були частково захищені, а чоловіки отримували покарання за скоєні злочини. Кодекс Хаммурапі вимагав вигнання з міста батька, який зґвалтував свою дочку. Покарання ґвалтівника незайманої нареченої в той період заручин, коли вона все ще живе зі своєю родиною, набагато суворіше. У цій ситуації його страчують, а жінка вільна від покарання.

Перелюб вважався злочином проти спільноти та її моралі. Чоловік не мав права на фінансову компенсацію чи права зменшити покарання дружини, яка зрадила його, але міг врятувати її від страти. Якщо одружену жінку заставали з іншим чоловіком, за Кодексом їх слід було стратити разом, якщо тільки її чоловік не дозволить їм жити, але тоді цар милував і коханця. Якщо чоловік звинувачував дружину у перелюбі без доказів (не спіймавши під час сексу), їй достатньо було поклястися богам у невинуватості. Якщо жінку у перелюбі без доказів звинувачував не її чоловік, вона мала пройти випробування Божественною Рікою, щоб довести невинуватість своєму чоловіку.

Хоча право Месопотамії дозволяло жінці функціонувати самостійно, суспільні норми вимагали, щоб вона діяла через родича чоловічої статі: брата, чоловіка чи дорослого сина. Дуже рідко жінка керувала власним господарством без чоловічого впливу.

Право Стародавнього Єгипту

У Стародавньому Єгипті за законом жінка мала такі ж права та статус, як і чоловік — принаймні теоретично. Єгиптянка мала право на особисту приватну власність, яка могла включати землю, худобу, рабів та прислугу. Вона мала право успадковувати все, що їй хтось заповів, та самостійно заповідати свою власність іншим. Вона могла розлучитись з чоловіком (після чого вся її власність — включно з посагом — повертались до її особистого володіння) та подавати на нього до суду. Чоловіка могли відшмагати та/або стягнути штраф за побиття дружини.

У порівнянні, жінки у Стародавньому Єгипті мали більше різноманітних прав, ніж жінки інших стародавніх цивілізацій. При поверхневому погляді жінки та чоловіки мали рівні права. Але при детальному розгляді виступали деталі, наприклад, у практиці злочинів та покарань. В ситуації покарання перелюбу, права жінки виявлялися ураженими. Перелюб розглядався не лише як форма злочину, яка ставила під загрозу її майно, але і як моральний злочин / вада. Коли чоловіки та жінки чинили перелюб, це було явним порушенням їхніх шлюбних договорів та інших форм публічних та особистих контактів, таких як заповіти. За різними джерелами з даної теми, були різні покарання в залежності від того, чи жінка скоїла перелюб сама, або вона була неодруженою коханкою. Але завжди у звинуваченнях про перелюб питання було про позбавлення її прав, у тому числі її власності та посагу. В залежності від того, хто вирішував про покарання та статус жінки у суспільстві, частина майна/посагу, яка забиралась, була різною. Були і більш жорстокі покарання: у ранніх джерелах, якщо чоловік та жінка були визнані винними у перелюбі, жінці відрубували носа, а чоловіка — шмагали. Діодор та подібні до нього джерела повідомляють про жорстокіші кари, але повинні сприйматися скептично, оскільки більшість їх описів цитують зовнішні джерела. Більш надійними видаються внутрішні давньоєгипетські джерела різних династій, які розповідають про більш юридичні покаранні про втрату частини майна на прав на посаг.

Жінка могла вирішувати юридичні питання без представництва чоловіка. Однак середня жінка все ж мала центром життя дім та родину. Вцілілі свідчення зазвичай вказують на більшу рівність в родині, порівняно з іншими цивілізаціями. У давньоєгипетській культурі рід прослідковували по материнській лінії. Право власності передавалось від матері до дочки, але це не означало, що чоловіки не мали загального контролю над майном. Рівне положення чоловіків та жінок у шлюбі також припускається з того, як чоловік та жінка зображені у різних формах мистецтва: сидять поруч як рівні, або жінка стоїть позаду чоловіка з рукою навколо нього. Також були знайдені написи про розподіл влади та про певні титули, які могли мати жінки еліти. Жінки могли бути на публіці та володіти бізнесами. Вони мали право працювати за межами домівки, разом з чоловіком або у власній справі. В домі певні думки жінки мали перевагу або значний вплив на підтримку балансу. Вони могли висловити свою думку при обговоренні контрактів за межами домівки, але не завжди були основними укладачками угоди. У стародавньому Єгипті існував шлюбний контракт, який визначав права сторін. Досліджені контракти вказують, що у випадку розлучення чи смерті чоловіка жінка отримувала майно та гроші.

Декілька жінок стали фараонками (найбільш відомі Хатшепсут і Клеопатра VII), жінки займали важливі посади в урядах та торгівлі.

Хеттські закони У хеттських законах жінки мали деякі права, схожі з правами чоловіків, в інших галузях до ставились по-іншому або нерівно. В цілому жінки мали такі ж права на розгляд їх позову. Хеттські жінки мали права щодо поведінки у суспільстві; наприклад, не були обмежені домогосподарством та могли займатися будь-якою професією, навіть приєднуватись до війська. Вони мали майже рівні права у шлюбі та питаннях власності на майно. Вважається, що цей статус жінок був наслідком визнання їх ролі у народженні та вихованні дітей.

Але у інших частинах законів жінки були дискримінованими. Наприклад, у питаннях перелюбу відомо кілька відмінностей. По-перше, якщо чоловік заставав дружину з коханцем, він мав право її вбити, а у дружини такого права не було. По-друге, перелюб типово карався смертю для одруженої жінки (її чоловіком або за наказом царя як верховного судді у процесі), а для неодруженої жінки перелюб взагалі не був злочином. Чоловік також міг вирішити розлучитись з дружиною під час судового процесу, якщо хотів зберегти їй життя, або, якщо хотів з нею лишитись, міг одягти на неї покрив, щоб позначити зміну її статусу внаслідок перелюбу.

Ставлення до зґвалтування також було явно дискримінуючим. Місце злочину визначало, кого буде покарано. Чоловіка карали лише тоді, коли злочин відбувся за межами домівки; якщо ж всередині домівки, то винною вважалась жінка, тому що вважалась, що якщо це відбувалось всередині домівки, її згода автоматично була надана. У цьому випадку ґвалтівника карали лише, якщо чоловік застав його під час скоєння злочину.

Суспільство в цілому було сильно патріархальним. Найстарший чоловік був головним у домогосподарстві, хоча його роль була не абсолютна та більше наглядова. З жінками не радилися щодо рішень, які їх стосувалися, зокрема шлюбу за домовленістю.

Збереглося кілька зображень жінок, які досягли владних позицій у хеттському суспільстві. Однією з них була цариця Пудухепа, що мала значний вплив на справи царського двору. Вона вважається однією з найбільш впливових жінок Стародавнього Близького Сходу. Вона мала хуррське походження була дочкою жерця та дружиною Хаттусілі III. Пудухепа стала царицею з воцарінням чоловіка, вона поширювала культуру свого народу серед хеттів. Мала певну владу, активно брала участь у царських справах, а її вплив тривав ще деякий час по смерті чоловіка.