Графиня Євдокія Петрівна Ростопчина, до шлюбу Сушкова (23 грудня 1811 (4 січня 1812),Ростопчина Евдокия Петровна. Hrono.rudata.bnf.fr: платформа открытых данных — 2011. Москва, Роосійська імперія — 3 (15) грудня 1858, Москва) — російська поетеса, перекладачка, драматургиня, хазяйка літературного салону.

Біографія Дочка дійсного статського радника Петра Васильовича Сушкова (1783—1855) від його шлюбу з Дариною Іванівною Пашковою (1790—1817). Двоюрідна сестра Е. А. Сушкова і П. В. Долгорукова.

Втративши у 6 років матір, Євдокія Сушкова, разом з двома молодшими братами, росла в Москві в багатій родині свого діда, батька матері, Івана Олександровича Пашкова (одного із спадкоємців Мясниковських мільйонів). Вона багато читала і вивчила німецьку, французьку, італійську і англійську мови. У 1831 році П. А. Вяземський, друг дому, опублікував в альманасі «Північні квіти» її перший вірш «Талісман» з підписом Д-а.

У 22 роки, щоб позбутися домашнього гніту, Євдокія зважилася прийняти пропозицію молодого і багатого графа Андрія Федоровича Ростопчина (1813—1892), сина колишнього московського головнокомандувача Ростопчина Ф. В. Весілля відбулося в грудні 1832 року, і молоді зажили весело і відкрито в своєму будинку на Луб'янці, приймаючи всю Москву. За власним визнанням, Ростопчина була, однак, дуже нещасна з грубим і цинічним чоловіком і почала шукати розваги в світі, була оточена натовпом шанувальників, до яких ставилась далеко не жорстоко. Бурхливе світське життя, що переривалося частими та тривалими подорожами Росією та за кордон, не заважало Ростопчиній з захопленням віддаватися літературним заняттям.

У 1836 року сім'я переїхала в Петербург і ввійшла до вищого інтелектуального суспільства столиці. Ростопчина почала підписувати свої публікації Р-а, а потім своїм повним ім'ям. У творчості її підтримували такі поети, як Лермонтов, Пушкін, Жуковський. Їй присвячували свої вірші Огарьов, Мей і Тютчев. Гостями її літературного салону бували Жуковський, Вяземський, Гоголь, Мятлєв, Плетньов, Одоєвський та інші.

Щорічно з 1833 по 1842 роки літо і осінь Ростопчина жила у воронезькому маєтку чоловіка — селі Анне, де в 1837 — 1839 роках народила трьох дітей: дочки Ольга і Лідія, і син Гектор. Два роки (1838–1840) вона жила в Анні безвиїзно. Там написала багато відомих віршів.

Більшу частину її лірики становили вірші про нерозділене кохання. У 1839 році видала книгу «Нариси великого світла», яка була проігнорована і публікою, і критикою. Хоча Ростопчина писала також повісті та комедії, її проза не мала особливого успіху.

Графиня Ростопчина стільки ж була відома своєю красою, скільки розумом і поетичним хистом. За словами сучасників, невеликого зросту, витончено складена, вона мала неправильні, але виразні і красиві риси обличчя. Великі, темні і вкрай короткозорі її очі «горіли вогнем». Мова її, пристрасна і захоплююча, лилася швидко і плавно. У світі вона була предметом багатьох пліток і лихослів'я, до яких світське життя її нерідко подавало привід. У той же час, будучи надзвичайної доброти, вона багато допомагала бідним і все, що отримувала від своїх творів, віддавала князю Одоєвському для заснованого ним благодійного товариства.

Під час поїздки за кордон в 1845 році написала баладу «Насильний шлюб», в якій алегорично засудила відносини Росії до Польщі. У відповідь на цей твір «наробила багато шуму», поет Павло Гвоздьов написав чотиривірш.

Повернувшись в 1847 році із закордонної подорожі, вкрай розорена чоловіком, графиня Ростопчина оселилася в Москві (Микола I заборонив поетесі з'являтися в столиці) в будинку своєї свекрухи К. П. Ростопчиної, католички, яка, мабуть, вважала за краще б і онуків виховувати в дусі католицизму. Останні роки життя Євдокії пройшли в дуже тяжкій домашній обстановці і постійнії глухій боротьбі зі свекрухою, нещадно осуджуючою її світські захоплення і православне виховання, що давала вона дітям.

Ростопчина продовжувала писати вірші, п'єси, переклади, але інтерес до її творчості вже спадав. В останні роки свого життя вона висміяла різні літературні рухи в Росії, в результаті опинившись в ізоляції. З Москви вона виїжджала влітку тільки в підмосковний маєток Вороново. У 1852 році опублікована повість «Щаслива жінка». У 1857 році Огарьов написав Ростопчиній вірш.

Майже забута публікою, після двох років хвороби, графиня Ростопчина померла 3 грудня 1858 року. Була похована на старому П'ятницькому кладовищі в Москві. Тайний радник П. Дурнов написав в своєму щоденнику:

Додо Ростопчина — персонажка роману Михайла Казовського «Лермонтов і його жінки: українка, черкеска, шведка …».

Діти Від шлюбу з Андрієм Федоровичем Ростопчиним у Євдокії Петрівни було дві дочки і син:

Ольга Андріївна (05.09.1837 — 1897), хрещена 16 вересня 1837 року в Ісаакієвському соборі, хрещениця І. В. Васильчикова і княгині А. Г. Білосільських-Білозерської ЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д.282. с. 34.. Одружена з графом Йосипом Торнієллі-Брузатті-ді-Вергал, дипломатом та італійським посланником в Румунії. У 1880-ті роки була подарована в кавалерственні дами іспанського Ордена Королеви Марії Луїзи. Лідія Андріївна (25.10.1838 — 1915), письменниця, жила на скромну пенсію одержувану від імператора, останні роки провела в Парижі. Гектор Андрійович (12.12.1839 — 09.08.1879), полковник, був одружений з Марією Григорівною фон Рейтлінгер, мали двох синів Бориса (р.н. 1874) і Віктора (р.н. 1878).

Багато джерелШатилов Н. Из недавнего прошлого. стверджують, що від позашлюбного зв'язку з Карамзіним Андрієм Миколайовичем вона мала двох дочок. Вони носили прізвище Андріївські і виховувалися в Швейцарії.

Марія Андріївна Андріївська, була одружена з Петром Івановичем Приклонських, поміщиком Ардатовського повіту. Шлюб був невдалим. Залишивши чоловіка, вона поїхала за кордон, де незабаром померла від сухот. Ольга Андріївна Андріївська (Голохвастова) (1840—1897), письменниця-драматургиня, авторка ряду п'єс психологічного характеру, дві з них ставилися на сцені Александрінки. У 1863 році побралася з письменником Павлом Голохвастовим (1838—1892).

Крім того у Ростопчиної був позашлюбний син від Петра Павловича Альбедінського (1826—1883):

Іполит Петрович Альбедінський (1845 — після 1917), носив прізвище Іванов, в 1864 році спеціальним указом йому було дозволено прийняти прізвище вихователя і користуватися правами його стану; гофмейстер двору, Мінський віце-губернатор.

Твоорчість

Поезія

1847: Невідомий роман (Неизвестный роман), 19 віршів 1849: Страх перед чоловіками (Нелюдимка) драма у віршах; «Мізантроп», збирав поезію (добірка віршів та анотацій), опублікував, переклав та післямови Олександр Ніцберг, Відень: Klever Literatur, 2019, німецька, російська, ISBN 978-3-903110-45-8 1856: Повернення Чацького до Москви (Возврат Чацкого в Москву), Бесіда у віршах 1856: Вірші (Стихотворенія) 48 віршів 1830—1856 років

Проза

1838 р. Оповідання про поєдинок (Поединок) 1838 р. Чиновники та гроші (Чины и деньги), оповідання 1851 р . Роман «Щаслива жінка» («Счастливая женщина») 1854 р. Оповідання Палацо Форлі (Палаццо Форли)

Листи

1839—1858 рр .: графу Одоєвському (рос.) 1851—1856 рр.: Олександру Островському (рос.)

Бібліографія

Ростопчина Є. П. Вірші. СПб., 1841; Ростопчина Є. П. Вірші, тт. 1-4. СПб., 1857—1860; Ростопчина Є. П. Повернення Чацького до Москви, або Зустріч знайомих осіб після двадцятип'ятирічної розлуки. Розмова в віршах. Продовження комедії А. С. Грибоєдова «Лихо з розуму». СПб., 1865. Ростопчина Є. П. Твори, т. 1. СПб., 1890. Ростопчина Є. П. Коли в Москву повернулася я … Вибрана лірика, драматургія, документи, листи, спогади. — М .: Московські підручники — СіДіпресс, 2012.

Примітки

Посилання

Євдокія Ростопчина — вірші, драми, повісті, листи. Ростопчина Євдокія вірші в Антології російської поезії Ростопчина Євдокія Петрівна — вірші Н. В. П. Про графиню Ростопчину. (Із записної книжки Н. В. П.) // Російський архів, 1865. — Вид. 2-е. — М., 1866. — Стб. 1349—1350. Сушков Д. До біографії Є. П. Ростопчиної// Історичний вісник, 1881. — Т. 6. — № 6. — С. 300—305. Ростопчина Євдокія Петрівна (1811—1858) — Літературна карта Воронезької області. Могили померлих поетів