Акціонерне товариство «Газоліна» (пол. «Gazolina» Spółka Akcyjna) — польська компанія, що займалась видобутком, переробкою та реалізацією природного газу та гасу. Існувала з 1916 року по 1939 рік.
Первісно штаб-квартира компанії розташовувалася в селі Тустановичі, яке нині є частиною міста Борислава. Згодом штаб-квартира компанії переїхала до Львова.
Історія
Передісторія Сам засновник Мар'ян Вележинський вважав народженням своєї компанії 20 травня 1912 року, коли його тодішнє товариство з обмеженою відповідальністю «Природний газ» (пол. «Gaz Ziemny» Sp. z o.o.) отримало концесію на прокладання газопроводу від копальні «Клавдіуш» до густонаселеної частини Борислава. Довжина цього газопроводу становила 700 метрів.
У 1914 році його компанія «Природний газ» спорудила в Бориславі перший у Європі газопереробний завод (у місцевій говірці — газолінарня).
Заснування У 1916 році ТОВ «Природний газ», акціонерами якого були Мар'ян Вележинський і Владислав Шайнок, заснувало товариство з обмеженою відповідальністю «Газоліна» (пол. «Gazolina» Sp. z o.o.).
Спочатку юридична особа розташувалася в Тустановичах, де знаходився газопереробний завод. Уже тоді робітники почали ставати акціонерами компанії. Так, троє робітників — Джуліан і Людвік Гінда, а також Ян Блаж — придбали акції підприємства.
Польсько-українська війна (1918–1919) У листопаді 1918 року, після проголошення Західноукраїнської Народної Республіки та встановлення української влади в околицях, Мар'ян Вележинський залишив Борислав. Проте підприємства його компанії продовжували функціонувати на українських землях завдяки 45 ініціативним робітникам, які самостійно керували ними.
Міжвоєнний період У 1920 році товариства з обмеженою відповідальністю «Газовий завод інженера Мар'яна Вележинського» і «Газоліна» об’єдналися в акціонерне товариство «Газоліна» (пол. «Gazolina» SA), яке розмістилося за адресою: вул. Леона Сапєги, буд. 3 (нині вул. Степана Бандери). У статуті, затвердженому 1920 року, передбачалося, що постійні працівники компанії можуть ставати її повноцінними співвласниками.
Першим президентом наглядової ради став Юзеф Томіцький, віцепрезидентом — Ігнацій Мошчицький, а членами виконавчого комітету — Владислав Шайнок, Мар’ян Вележинський і Габріель Міхал Сокольницький. До складу ради також увійшли Роман Янушкевич, Міхал Крошинський, Фелічан Дембовський, Ян Васунг, Конрад Вележинський, Віт Сулімірський і Владислав Мацке.
У перший рік роботи акціонерне товариство «Газоліна» видобуло 1520 тонн нафти, 3 524 000 м³ природного газу та переробило 593 тонни гасу.
У 1921 році було придбано землю в Дашаві, і того ж року Владислав Шайнок заснував компанію за участю уряду, назвавши її «Міжнародні газопроводи» (пол. «Międzynarodowe Gazociągi»).
У квітні 1924 року пробурили шурф із тиском 60 атмосфер і збудували газопровід до Дрогобича для транспортування видобутого газу.
У 1926 році, коли Ігнація Мошчицького обрали президентом Польщі, компанія «Метан» переїхала до Варшави й була реорганізована в хімічний науково-дослідний інститут.
З 1928 року вперше у світі здійснили обробку так званого «дикого газу» в зріджений нафтовий газ, який постачали до Бельгії, Сирії та Палестини.
У 1929 році збудували газопровід із Дашави до Львова. Будівництво відбувалося швидкими темпами, щоб забезпечити газом 82-кілометрову установку, яка постачала газ для спеціальної інсталяції на IX Східних торгах. Після їх завершення австрійсько-американський капітал намагався заволодіти компанією, але завдяки рішенню трьох найбільших акціонерів цього не сталося. Через рік створили Центральний завод гасу, який замінив шість менших газопереробних заводів.
Папа Пій XI, написавши свою знамениту енцикліку «Quadragesimo anno», запропонував Мар'яну Вележинському як консультанту по спілках працівників, щоб представити йому припущення щодо рішень, які він запровадив у сфері пайової участі працівників. Він використовував отриману інформацію в створеній ним роботі.
Друга світова війна Під час Другої світової війни компанія зазнала непоправних втрат. Німці, зайнявши Гдиню, передали всі активи компанії новоствореній німецькій компанії «Газовий завод Готенгафена» (нім. «Gaswerk Gotenhafen»). Радянська влада створила на основі активів «Газоліни» трест «Укргаз», а в 1940 році частину активів передали тресту «Львівгаз».
До 1944 року офіс «Газоліни» у Варшаві діяв як прикриття для підпільної діяльності; ним керував Броніслав Войцеховський, який із 1927 року був одним із директорів компанії.
Акціонерне товариство працівників Створення акціонерного товариства «Газолін» вимагало створення статуту, який, відповідно до ідеї Маріана Вілежінського, встановлював принципи пайової власності працівників на компанію. Перша версія була затверджена наглядовою радою наприкінці 1920 р., а загальними зборами акціонерів 22 лютого 1922 р.. "Угода з постійними працівниками" - так називався договір, оскільки він запроваджував поділ працівників на постійних і тимчасових, працювали тимчасові працівники, а постійні працівники брали участь у пайовій долі, і отже, були співвласниками компанії.
Обов’язок постійних працівників включав придбання акцій протягом року за еквівалент однієї місячної зарплати. Це компенсувалося т.зв. системою тринадцяти зарплат та компенсацій, т. зв. ренумерації (девіденди).
Акції були зареєстровані та не підлягали передачі протягом усього періоду зайнятості та зберігалися на депозиті, що утримувався Синдикатом працівників Акціонерного товариства «Газоліна», який діяв на профспілковій основі. Окрім обов’язкових акцій, працівники могли придбати будь-яку кількість додаткових іменних акцій. Можна було придбати товарні акції на фондовій біржі, але, оскільки вони дали високий дивіденд, вони були значно дорожчими за номінальну вартість і мали лише один голос на Загальних зборах, для порівняння — іменні акції були привілейованими акціями з п’ятикратною виборчою силою. Оскільки зареєстровані акції були депоновані та їхня голосова сила була заблокована, їхні власники щороку обирали свого представника для представлення їх на Загальних зборах.
Працівники, які закінчують роботу в Газоліні, отримували виплату, яка для постійних працівників дорівнювала мінімальному обов'язковому власному внеску в депозит, тобто вдвічі більше вкладеної суми. Постійно кваліфікований працівник отримував право на виплату вихідної допомоги після п’яти років роботи, а постійний працівник, який не був кваліфікований- після десяти років.
Примітки