Куріпка (Perdix) — рід птахів підродини куріпчині (Perdicinae), родини фазанових. Є об'єктом спортивного і промислового полювання.
Види Цей рід включає три види:
Куріпка сіра (Perdix perdix) Куріпка даурська (Perdix dauurica) Куріпка тибетська (Perdix hodgsoniae)
Сіра і даурська куріпки споріднені між собою і зовні схожі, внаслідок чого іноді їх відносять до одного надвиду. Тибетська куріпка має відмінне чорно-біле забарвлення лицьової частини, чорні смужки на грудях і 16 стернових пір'я на відміну від 18 у двох інших видів.
Походження та еволюція По викопних залишках відомі два доісторичні види — P. palaeoperdix і P. margaritae. P. palaeoperdix був поширений по всій Південній Європі в ранньому і пізньому плейстоцені і становив важливу частину раціону кроманьйонців і неандертальців. Філогенетичне положення цього виду та сірої куріпки недостатньо ясно — сучасні дослідники частіше розглядають P. palaeoperdix як предка сучасної P. perdix. P. margaritae відома з пізнього пліоцену Забайкалля і Північної Монголії.
Зовнішній вигляд Представники роду є птахами середньої величини. Дзьоб і ноги темного кольору. Верхня частина оперення ряба, коричневого кольору, боки та хвіст руді. Шпори на ногах відсутні. Статеві відмінності зводяться лише до того, що самки забарвлені більш тьмяно.
Поширення Поширені в помірному кліматичному поясі в Євразії. Один вид, сіра куріпка, інтродукований в США і Канаді.
Спосіб життя Є осілими птахами, мешкають у відкритій місцевості. Живляться різноманітними насінням, іноді комахами. Гнізда влаштовують на землі в вигляді вистелених заглиблень, розташованих в затишних місцях.
Ступінь загрози існуванню
Жоден з видів роду не перебуває під загрозою зникнення, але два найбільш поширених види сильно постраждали від мисливського промислу. Умови існування сірої куріпки погіршується через розвиток сільського господарства, її ареал сильно скоротився; один з підвидів сірої куріпки (Perdix perdix italica) вважається вимерлим близько 1990 року. Охоронний статус тибетської куріпки найбільш стабільний, оскільки її ареал великий і включає важкодоступні місця Тибетського плато.
Література Madge S., McGowan P., Kirwan GM Pheasants, Partridges, and Grouse: A Guide to the Pheasants, Partridges, Quails, Grouse, Guineafowl, Buttonquails, and Sandgrouse of the World. — Princeton, NJ: Princeton University Press, 2002. — 488 p. — ISBN 0-7136-3966-0. Курочкін О. М. Птахи центральної Азії в пліоцені // Тр. совм. Радянсько-Монг. палеонт. експедитора. 1985. Вип. 26. С. 1-119.
Примітки