Євгенія Сергіївна Кострікова (нар. 1921, Владикавказ, Росія — 1975, Москва, Росія) — радянська офіцерка, учасниця Великої Вітчизняної війни, гвардії капітан.

У роки II світової війни  — військова фельдшерка 79-го окремого (54-го гвардійського) танкового полку (11-ї гвардійської механізованої бригади, 5-го гвардійського механізованого корпусу), потім командирка танка, танкового взводу, танкової роти.

Біографія

Ранні роки Народилася в 1921 році у Владикавказі. Дочка С. М. Кірова (1886—1934, справжнє прізвище — Костріков), радянського державного і політичного діяча, в той час — члена Реввійськради 11-ї армії РСЧА, яка навесні 1920 року увійшла в Баку для встановлення радянської влади. Тут, тоді ще Костріков, познайомився і одружився. Але незабаром дружина захворіла і померла. У 1926 році Кіров (партійний псевдонім Сергія Мироновича) був обраний першим секретарем Ленінградського губкому (обкому) і міськкому партії, він постійно зайнятий державними і партійними справами. Друга дружина — Марія Львівна Маркус (1885—1945) — не прийняла маленьку Женю в сім'ю, і її визначили в дитячий будинок-інтернат.

Після вбивства батька в 1934 році Євгенія залишилася одна. Закінчила середню школу-інтернат при одному з дитячих будинків «спеціального призначення», заснованих радянським урядом для «дітей війни» з Іспанії. У 1938 році вступила в Московське вище технічне училище імені Баумана.

Серед її близьких друзів з дітей партійної еліти були брати Мікоян і Тимур Фрунзе (які в цей час навчалися на льотчиків), іспанець Рубен Ібаррурі (навчався в Московському піхотному училищі імені Верховної Ради РРФСР). Євгенія Кострікова, як і багато її однолітків, також мріяла про військові подвиги. Але 1 квітня 1939 року громадянська війна в Іспанії закінчилася, а 13 березня 1940 закінчилася і радянсько-фінська війна.

Медсестра У 1941 році з початком Великої Вітчизняної війни, маючи незакінчену вищу освіту, закінчила тримісячні курси медичних сестер і доброволицею пішла на фронт. Медсестра Е. С. Кострікова була направлена в медико-санітарний взвод окремого танкового батальйону, у складі якого брала участь в боях на Західному фронті в ході Московської битви.

У жовтні 1942 року частина особового складу батальйону, зокрема і майже весь медичний персонал, була спрямована на укомплектування 79-го окремого танкового полку. Е. С. Кострікова стала воєнфельдшеркою цього полку.

У грудні 1942 року 79-й танковий полк у складі Південного фронту брав участь в Сталінградській битві. У січні 1943 року він був перейменований в 54-й гвардійський танковий полк (11-ї гвардійської механізованої бригади, 5-го гвардійського механізованого корпусу, 2-ї гвардійської армії). У складі Воронезького і Степового фронтів полк брав участь в Курській битві.

На Курській дузі гвардії військова фельдшерка Е. С. Кострікова врятувала життя 27-м танкістам полку і була нагороджена орденом Червоної Зірки. Після поранення, в грудні 1943 року, гвардії старша лейтенантка Кострікова була направлена в оперативний відділ 5-го гвардійського механізованого корпусу, де пробула недовго. За підтримки начальника оперативного відділу корпусу полковника А. П. Рязанського була спрямована на навчання в Казанське танкове училище.

Командирка танкової роти У 1944 році з відзнакою закінчила прискорений курс Казанського танкового училища і повернулася в свій 5-й гвардійський механізований корпус на посаду командира танка Т-34. За деякими відомостями, брала участь у визволенні Кіровограда в січні 1944 рокуДочь Кирова освобождает город имени своего отца. // Красная звезда. — , май 1989..

За роки німецько-радянської війни танкістками стали близько двох десятків жінок. Таких же, що закінчили танкові училища, жінок було всього три. Колишня санінструкторка Ірина Левченко — в 1943 році закінчила прискорений курс Сталінградського танкового училища і служила офіцеркою зв'язку 41-ї гвардійської танкової бригади, командувала групою легких танків Т-60. Молодша технік-лейтенантка Олександра Бойко (Морішева) — в 1943 році закінчила Челябінське танкове училище і воювала на важкому танку ІС-2. І тільки Е. С. Кострікова після закінчення Казанського танкового училища командувала танковим взводом, а в кінці війни — танковою ротою.

Танки Кострікової в складі 5-го гвардійського механізованого корпусу форсували Одер, Нейсе і до 30 квітня 1945 року вийшли до південно-східної околиці Берліна. 5 травня її бойові машини були виведені з участі в Берлінській операції та спрямовані на звільнення Праги. Бойовий шлях 24-річна Євгенія Кострікова завершила в Чехословаччині.

Повоєнні роки Після війни гвардії капітан Е. С. Кострікова демобілізувалася з армії, стала домогосподаркою. Жила в Москві.

Померла в 1975 році. Похована на Ваганьковському кладовищі в Москві.

Нагороди Радянські державні нагороди:

орден Червоного Прапора (11 серпня 1943) орден Вітчизняної війни I ступеня (5 травня 1945 ) орден Вітчизняної війни II ступеня (5 липня 1943) два ордени Червоної Зірки (2 жовтня 1942, 14 жовтня 1943 ) медалі, в тому числі: медаль «За відвагу» (2 січня 1942) медаль «За оборону Сталінграда»

Особисте життя Під час війни одружилася з полковником, штабним офіцером. Скориставшись її зв'язками у вищих колах влади (Євгенія Кострикова допомагала своєму танковому полку з постачанням), чоловік незабаром отримав звання генерала, а після війни виявилося, що у нього вже була сім'я. Кострикова більше не одружувалась, дітей не мала. Померла в самоті. З однополчан-танкістів її ховала лише одна найближча військова подруга — Антоніна Олексіївна Кузьміна, колишня військова лікарка .

Примітки

Література

Дочка Кірова звільняє місто імені свого батька. // Червона зірка. — травень 1989.

Посилання