Валентина Олександрівна Грибальова ( 1919, Ізоча, Невельський район Росія — 1945, Кюстрина, Польща) — радянська танкістка, учасниця Великої Вітчизняної війни, старший сержант. У роки війни — механік-водій легкого танка Т-60, потім середнього танка Т-34.
Біографія Народилася в 1919 році на станції Ізоча Вітебської губернії (нині село Червоне Селище Невельського району Псковської області), де провела своє дитинство.
Переїхала в Ленінград в 1932 році. Працювала комірником в автотранспортному управлінні Ленсовета і одночасно закінчила курси шоферів ОсоавіахімаСанкт-Петербург. Петроград. — Л.: Энциклопедический справочник, 1992..
З початком Великої Вітчизняної війни комсомолка Валентина Грибальова направлена в загін Місцевої протиповітряної оборони (МППО). Як і всі, чергувала на ленінградських дахах, гасила «запальнички», допомагала витягувати з-під завалів поранених. Пережила дві блокадних зими.
У січні 1943 (за іншими даними — в 1942 році) добровільно вступила в Червону Армію (призвана до лав РСЧА Фрунзенським РВК міста Ленінграда), опанувавши спеціальність механіка-водія. Навчалася в навчальному танковому підрозділі, розташованому на Виборзькій стороні ЛенінградаГрибалёвой улица // Горбачевич К. С., Хабло Е. П. Почему так названы? О происхождении названий улиц, площадей, островов, рек и мостов в Ленинграде. — : Лениздат, 1967.. Першою бойовою машиною був легкий танк Т-60, потім середній танк Т-34.
У складі 220-ї окремої танкової бригади брала участь в боях зі зняття блокади Ленінграда, на Карельському перешийку, брала участь у визволенні Естонії та Польщі.
28 серпня 1943 року бригада виведена в резерв Ленінградського фронту на переформування. У вересні 1944 року за утримання свого танка «в зразковому порядку і в бойовій готовності» механік-водій танка 1-ї танкової роти 3-го танкового батальйону сержант В. О. Грибальова була нагороджена медаллю «За відвагу».
30 листопада 1944 року бригада перейшла в підпорядкування 5-ї ударної армії 1-го Білоруського фронту. У боях 14-17 січня 1945 року 3-й танковий батальйон капітана В. Г. Кабанова у взаємодії зі стрілецьким полком 94-ї гвардійської стрілецької дивізії пробили пролом в обороні противника і, вклинившись в глибину на 12 кілометрів, першим увійшов до річки Пілиця. При прориві сильно укріпленої оборони противника старший сержант В. А. Грибальова вміло провела свою машину через мінне поле і перша прорвалася вперед, роздавивши два дзоти і три кулеметних гнізда. Тим самим вона забезпечила успішне просування радянської піхоти. Надалі, при форсуванні річки Пілиця, вона «мужньо і самовіддано» перша провела свою машину через переправу. За цей епізод 24 січня 1945 року була представлена командиром 3-го танкового батальйону капітаном В. Г. Кабановим до ордену Слави III ступеня, проте рішенням командира бригади полковника А. М. Пашкова нагорода була переглянута на орден Червоного Прапора.
З 31 січня бригада брала участь в бойових діях по утриманню Кюстрінского плацдарму на західному березі річки Одер. В боях по розширенню плацдарму старший сержант В. О. Грибальова в складі екіпажу знищила три танки PzKpfw IV, 6 гармат, дві мінометні батареї з розрахунками і до 100 солдатів офіцерів противника. При цьому відбито три контратаки противника.
20 лютого 1945 року механік-водій танка Т-34 3-го танкового батальйону старший сержант В. А. Грибальова загинула в бою. За спогадами генерал-лейтенанта Ф. Є. Бокова, який був на той час членом Військової ради 5-ї ударної армії, «всі частини і підрозділи облетіла звістка про безсмертний подвиг комсомолки механіка-водія танка старшого сержанта Валентини Олександрівни Грибальової. Її машина була в бойовому дозорі на північний захід від Кюстрина. Раптово велика група німців, вириваючись з мішка, кинулася напролом, намагаючись з'єднатися зі своїми частинами. Екіпаж атакував противника, кулеметним і гарматним вогнем знищив десятки гітлерівців. Але тим все-таки вдалося підбити бойову машину, і вона не могла рухатися. Але танкісти продовжували розстрілювати фашистських солдатів. Валю важко поранило. Стікаючи кров'ю, вона трималася до останнього патрона, до останнього подиху.»
Похована на центральній площі села ( нині Даргомишль в гміні Дембно Мислібурського повіту Західнопоморського воєводства, Польща).
Сім'я Мати — Домна Олексіївна Грибальова, проживала в Ленінграді на вулиці Фонтанка.
Нагороди
орден Червоного Прапора (15 лютого 1945) орден Вітчизняної війни I ступеня (11 березня 1945) медалі: медаль «За відвагу» (26 вересня 1944) медаль «За оборону Ленінграда»
Пам'ять 20 січня 1969 року ім'ям В. А. Грибальової названа вулиця в Виборзькому районі Ленінграда (нині Санкт-Петербург). На будинку № 6 встановлено меморіальну дошку.
В її честь також названо вулицю в Невель.
У селі Нова Ізоча в пам'ять В. А. Грибальової поставлений обеліск.
Примітки
Література
Грибальова Валентина Олександрівна // Санкт-Петербург. Петроград. Ленінград: Енциклопедичний довідник / Ред. колегія: Л. Н. Бєлова, Г. Н. Булдаков, А. Я. Дегтярьов та ін. — Великої російської енциклопедії, 1992.
Посилання