Жінки в Біблії рідко згадуються на ім'я. Жінки, імена яких згадується, становлять лише 5,5 — 8 % всіх названих персонажів. Це говорить про те, що жінки не були на першому плані у суспільно-політичному житті. Ті жінки, імена яких згадуються, не є звичайними. Вони зазвичай зустрічаються в біблійному тексті, як видатні.
Біблія містить розповіді про жінок як переможниць та жертв. Суддя Ізраїлю Девори (пророчиця, яка надихнула ізраїльтян до боротьби та взяла особисту участь у війні) та пророчиця Хульда презентують впливових у ізраїльському суспільстві жінок. Авігайла та Есфір, Яїл, яка вбила ворожого командира у сні — приклади жінок, які проявляли силу духу та відвагу. Цариці, пророчиці, судді та героїні згадуються поіменно, тоді як інші жінки багато в чому, хоча і не повністю, стерті. Прикладами останніх є історії рабині Агар та Рахав.
Усі суспільства стародавнього Близького Сходу були патріархальними. Шлюбні закони в Біблії також відображають патріархальний устрій суспільства, зокрема у законах спадкування. Суворі закони карають перелюб побиттям камінням. Жінка в стародавні часи завжди перебувала під захистом чоловіка і підпадала під суворі закони чистоти, як ритуальні, так і моральні.
Новий Завіт говорить про кількох жінок у внутрішньому колі Ісуса, і вчені розглядають його поводження з жінками як поважливе. Новий Завіт згадує жінок на керівних посадах і в ранній церкві. У сучасній церкві існують суперечки стосовно ролі жінок у релігійній ієрархії. Наприклад, апостол Павло називає Юнію «видатною серед апостолів», й існують розбіжності, чи була Юнія апостолкою, роль Марії Магдалини також є спірною.
Жінки, секс та закон у навколишніх культурах Практично все суспільство Близького Сходу бронзи (3000—1200 рр. до н. е.) та осьового віку (800—300 рр. до н. е.) були патріархальними, а патріархат був сформованим у більшості до 3000 р. до н. е. У Східних народів, таких як аккадці, хетти, ассирійці та перси, жінки займали низьке та підпорядковане становище. Винятків дуже мало. У третьому тисячолітті до нашої ери у шумерів соціальне та політичне становище жінкок було майже рівне становищу чоловіків, але до другого тисячоліття права та статус жінок були зменшені. На Заході статус єгиптянок був високим, і їхні законні права наближалися до рівності з чоловіками протягом останніх трьох тисячоліть до нашої ери Кілька жінок займали посаду фараонів. Однак історикиня Сара Померой пояснює, що навіть у тих давніх патріархальних суспільствах, де жінка могла ставати царицею, її становище не змінювало загальної ролі жінок у суспільстві.
Дослідниця класики Бонні Маклаклан пише, що Греція та Рим були патріархальними культурами.
Ролі, які жінки повинні були виконувати у всіх цих стародавніх суспільствах, були переважно домашніми, за кількома винятками, такими як Спарта, яка годувала жінок рівноправно з чоловіками і навчала їх боротися, вважаючи, що жінки таким чином народять сильніших дітей. Переважно погляди Стародавньої та Класичної Греції були патріархальними; однак, також існує мізогінінний штамп, присутній у грецькій літературі від її початку. Поляризований погляд на жінок дозволив деяким класичним авторам, наприклад, Фалесу, Сократу, Платону, Арістотелю, Арістофану та Філону, писати про жінок як про «вдвічі гірших за чоловіків», «згубну расу», «яким ніколи не можна довіряти на будь-який рахунок», і як суттєво неповноцінну расу істот, окрему від раси людей. У Стародавній Греції була приказка, яку в різні часи приписували Фалесу, Сократу і Платону, в якій чоловік дякував богам, що він не є нецивілізованим, невільником чи жінкою. Життя жінок покращилося після Олександра, проте ідеологія залишилася. Рим сильно впливав на грецьку думку. Сара Померой каже, що «ніколи римське суспільство не заохочувало жінок займатися тією ж діяльністю, що і чоловіки одного соціального класу». У «Світі Одіссея» класик-дослідник Мойсей Фінлі каже про факт, що: «Гомер повністю розкриває те, що залишилося правдою для всієї античності: про те, що жінки природно вважалися неповноцінними…» .
Однак, за Померой, жінки також відігравали важливу роль у класичній грецькій та римській релігії, запереченій їм в інших місцях. Жриці, відповідальні за офіційні культи, такі як Афіна Полія в стародавніх Афінах, оплачувалися добре, розглядалися як моделі для наслідування і мали значну соціальну та політичну владу. У важливих Елевсінських таємницях Стародавньої Греції чоловіки, жінки, діти і раби були прийняті і введені в її таємниці на основі повної рівностіSmith, William. A Dictionary of Greek and Roman Antiquities, London, 1875.. Ці обряди християнський римський імператор Феодосій I ліквідував у 392 році. У Римі жриці державних культів могли займати статусні і владні посади. Серед найважливіших були весталки — жриці, які давали обітницю 30-річної цноти, підтримували священний вогонь у храмі Вести, проводили релігійні та державні ритуали, урочисті виступи на публічних заходах і могли накопичувати чималі статки. Хоча роль жінки у творах та висловлюваннях чоловіків-філософів та лідерів полягала у житті поза публікою та фокусі на керуванні домашнім господарством та вихованням дітей, на практиці деякі жінки і в Стародавній Греції, і Римі змогли досягти значного впливу за межами суто внутрішньої сфери. Грецький історик Плутарх (бл. 46 р. н. е. — 120 р. н. е.) каже про жінку, яка відповідала за управління містом-державою Фригія і робила це, за його словами, «чудово». У Римі жінки змогли успадковувати і ставати надзвичайно заможними. Археологічні розкопки в Помпеях показали приклад Юлії, жриці в культі Ісіди, яка була впливовою і могутньою членкинею громади, сама володіла і керувала кіолькома підприємствами та керувала власним майном.
Закони в патріархальних суспільствах регулювали три види сексуальних злочинів з участю жінок: зґвалтування, блуд (який включав перелюб та проституцію) та інцест . Значне застосування тілесних покарань, смертної кари, тілесних каліцтв, покарань «за око» за таліонними покараннями та жорстоких покарань (дітей замість їхніх батьків) були стандартними для Месопотамського закону. Ур-Намму, який заснував шумерську третю династію Ур на півдні Месопотамії, був спонсором найдавнішіх збережених законів, що існують приблизно з 2200 року до н. е. Більшість таких законів датується другим тисячоліттям до нашої ери, включаючи знамениті вавилонські закони Хаммурапі, які сягають приблизно 1750 р. до н. е.
У всіх цих законах зґвалтування карається по-різному залежно від того, чи відбувається воно в місті, чи полі, як у (). Кодекс Хетті також засуджує жінку, зґвалтовану у її будинку, припускаючи, що чоловік не міг увійти без її дозволу. У кодексі Хаммурапі та в ассирійському кодексі й перелюбну жінку, і її партнера слід пов'язати та втопити, але прощення може дати відшкодування. У біблійному законі (; ) прощення не є варіантом: ті, хто вчинив перелюб, повинні померти (). За законами Хаммурапі жінка може подати заяву на розлучення, але повинна довести свою моральну гідність або бути утопленою. Якщо чоловік звинуватить дружину, що вона не була цнотливою, коли вони одружилися, вона буде забита камінням до смерті.
Поки кодекси не були затвердженні Біблією, більшість кодексів закону дозволяла займатися проституцією. Вчені-класикині Аллісон Глазбрук та Мадлен М. Генрі вважають, що відношення до проституції «сформоване в основі суспільного ставлення до статі та до соціальних структур сексуальності». Багато жінок у різних античних культурах були у проституції, в тому числі неповнолітні За словами історика Геродота V століття, до н. е., культова проституція вавилонян була «ганебним звичаєм», що вимагав від кожної жінки країни їхати до району Венери і вступити у сексуальний зв'язок з незнайомцем. Ритуали ініціації дівчат девадасі включали церемонію відродження, яка давала священикам право бути з кожною дівчиною у храмі. У Греції рабині виконували також роль повій Біблійний закон — єдиний із цих законів, який засуджує проституцію.
Єврейська Біблія (Старий Завіт)
Найдавніші з 24 книг тексти єврейської Біблії відображають пізню бронзову епоху близькосхідної цивілізації, тоді як її останній текст, який вважають більшість науковців Книгою Даниїла, походить з елліністичного світу другого століття до н.
Порівняно з кількістю чоловіків, у Біблії поіменно згадується мало жінок. Точна кількість іменованих та безіменних жінок у Біблії дещо невизначена через низку труднощів, пов'язаних із підрахунком загальної кількості. Наприклад, Біблія іноді використовує різні імена для однієї жінки, імена на різних мовах можуть бути перекладені по-різному, а деякі імена можуть використовуватися як для чоловіків, так і для жінок. Професорка Карла Бомбах каже, що в одному дослідженні було загалом 3000-3100 імен, 2900 з яких — чоловіки, а 170 — жінки. Однак можливість дублювання призвела до перерахунку загалом 1700 різних особистих імен у Біблії, лише 137 з яких — жінки. В іншому дослідженні лише єврейської Біблії було загалом 1426 імен, 1315 — чоловіки та 111 — жінки. 70 % названих і безіменних жінок у Біблії походять з єврейської Біблії. «Незважаючи на розбіжності між цими різними підрахунками,… [залишається правдою, що] імена жінок складають від 5,5 до 8 % від загальної кількості [імен у Біблії], що є надзвичайним відображенням андроцентричного характеру Біблії». Дослідження жінок, у яких записані розмовні слова, виявило 93, з яких 49 жінок названі.
Звичайна, повсякденна єврейська жінка «значною мірою не помічена» на сторінках Біблії, а жінки, яких бачать, — незвичайні, такі що піднялися на чільне місце. Ці видатні жінки включають Матриархів Сару, Ревекку, Рахиль і Лію, пророчицю Міріам, суддю Девору, пророчицю Хульду, Авігайлу, Рахав і Есфір. Поширене явище в Біблії — це ключова роль, яку жінки відіграють у підриві техногенних силових структур. Такий результат є частіше більш справедливим, ніж той, що мав би місце за звичайних обставин.Rosenberg, Joel. «Bible: Biblical Narrative.» Back to the Sources: Reading the Classic Jewish Texts, edited by Barry W. Holtz, Simon & Schuster, 1984, pp. 31-81 Професор юридичного факультету Джеффрі Міллер пояснює, що ці жінки не зустрічалися з опозицією, а були шановані за роль, яку мали.
Єврейські погляди Біблії на стать Серед широкого кола вчених існує велика згода, що єврейська Біблія є переважно патріархальним документом з патріархальної доби. Дослідник Нового Завіту Бен Уїтрінгтон ІІІ стверджує, що вона «обмежувала жіночі ролі та функції дому і суворо обмежувала: (1) їх права на спадщину, (2) вибір відносин, (3) їх здатність отримувати релігійну освіту або повністю брати участь у синагозі та (4) їхню свободу пересування». Вчена-текстологиня Філіс Трібле каже, що «значні докази зображають Біблію як документ чоловічого верховенства». Богослов Еріл Девіс пише: «З вступних розділів книги Буття, де жінка створена, щоб служити помічницею чоловіка» () до висловів Павла про подання дружин чоловікам і мовчання жінок у спільних богослужіннях (; ), основний акцент Біблії робиться на статусі підлеглих жінок. Девіс каже, що патріархальний етос відображений у текстах, починаючи від юридичних текстів до оповідань, і від пророчих висловлювань до літератури мудрості.