Церква Святого Роха () — римо-католицька церква в Лісабоні, Португалія. Це була з найранніших єзуїтських церков у португальському світі та одна з перших єзуїтських церков у світі загалом. Будівля служила церквою єзуїтам у Португалії понад 200 років, до того, як єзуїти були вислані з цієї країни. Після землетрусу 1755 року в Лісабоні церква та її прибудови були передані Лісабонському Святому Дому Милосердя, щоб замінити їх зруйновану церкву та штаб-квартиру.
Церква Святого Роха була однією з небагатьох будівель у Лісабоні, яка пережила землетрус відносно неушкодженою. Збудована в XVI столітті першою єзуїтською церквою, вона спроєктована в стилі «церква-аудиторія» спеціально для проповіді. Вона містить низку каплиць, більшість у стилі бароко початку XVII століття. Найвідоміша каплиця — каплиця святого Іоанна Хрестителя XVIII (Capela de São João Baptista), проєкт італійського архітектора Ніколи Сальві та Луїджі Ванвітеллі, побудована у Римі з багатьох дорогоцінних каменів, яка пізніше була розібрана та реконструйована у Сау Рохе; на той час це була найдорожча каплиця в Європі.
Історія
У 1505 р. Лісабон був ослаблений чумою, яка дісталася міста кораблем з Італії. Король і суд навіть були змушені на деякий час тікати з Лісабону. Місцевість Сау Рохе, за міськими стінами (нині місцевість, відома як Байру Альту), стала кладовищем для жертв чуми. Водночас король Португалії Мануел I (правління 1495—1521) звелів доправити з Венеції мощі Святого Роха, покровителя жертв чуми. Реліквія була надіслана венеціанським урядом, і була проведена процесією на гору до кладовища жертв чуми.
Тоді мешканці Лісабона вирішили спорудити святилищеSee A Ermida Manuelina de São Roque (Lisbon: Museu de São Roque, 1999), for details of the early shrine. на тій місцевості аби розмістити реліквію; будівництво було розпочате 24 березня 1506 р., а храм відкрито 25 лютого 1515 р.This is attested to by the inscription on an old memorial stone now found near the Offices of the Brotherhood of St. Roch. Цей ранній храм, згідно з середньовічною традицією, орієнтувався із заходу на схід. «Двір чуми» для поховання жертв чуми примикав до святині і був офіційно відкритий 24 травня 1527 року єпископом Амбросіу.Bodies have been found beneath the main church during archaeological excavations early in the 21st century, and beneath the Jesuit residence (now the Museu de São Roque) during its renovation in 2007. Приблизно в той же час було засновано Братство святого Роха для нагляду й опіки над храмом. До його складу входили люди з усіх класів; Братство існує і сьогодні та підтримує каплицю Святого Роха.
1540 року, після заснування Товариства Ісуса в 1530-х рр., король Жуан III (1521—1557) запросив їх приїхати до Лісабону і в тому ж році прибули перші єзуїти. Вони оселилися спочатку в Шпиталі Ріал де Тодуш-уш-Сантуш, а згодом у коледжі Сау-Анту (де зараз знаходиться лікарня де Сау-Жозе). Однак незабаром вони почали шукати більшу, більш постійну локацію для своєї основної церкви, і вподобали святиню Святого Роха. Після тривалих переговорів Жуан III організував передання святині єзуїтам. Однак угода з Братством передбачала створення каплиці для Святого Роха в новій будівлі та збереження святого Роха як покровителя нової церкви. Святиня перейшла у власність Товариства 1 жовтня 1553 року на церемонії, на якій проповідував Франціско Борджа (1510—1572).
Невелика каплиця була недостатньою для єзуїтів, тому відразу ж почалося планування нової церковної споруди. Король хотів монументальної споруди з трьома нефами, але Товариство підтримувало план, який більше відповідав принципам, проголошеним Тридентським собором, підкреслюючи простоту та функціональність. Перший камінь був закладений у 1555 році, але будівля була перероблена та розширена (нинішня версія) у 1565 році. Королівський архітектор Альфонсу Алваріш (1557—1575), керував роботами з 1566 по 1575 роки до рівня внутрішнього карниза. Роботу згодом продовжував його племінник Балтазар Алваріш (1570—1624), також королівський архітектор. Будівля була завершена Філіпе Терзі (1520—1597), королівським архітектором короля Іспанії та Португалії Філіпа II (1580—1598); Терзі модифікував фасад, стелі, дах та внутрішнє оздобленняFor the history of the development of the church, see Maria João Madeira Rodrigues, A Igreja de São Roque (Lisbon, 1980)..
У той час як капличка орієнтувалася із заходу на схід, нова церква орієнтувалася з півдня на північ. План церкви простий — єдина широка нава, неглибока апсида, практично відсутній трансепт, і підняті амвони між вбудованими галереями над бічними каплицями. Цей стиль, «церква-аудиторії», ідеальна для проповідіThe Jesuits did not want the main chapel in their churches to be visually restricted. They wanted the main altar as well as the pulpits to be clearly seen from all parts of the church. For the importance of São Roque's design, and its influence on other Portuguese churches around the world, see George Kubler, Portuguese Plain Architecture: Between Spices and Diamonds, 1521—1706 (Middletown, Ct., 1972)., став широко відомий як «єзуїтський стиль» і широко копіювалася по всій Португалії та в португальських колоніальних містах Бразилії та на Далекому Сході. Простий і чистий зовнішній вигляд церкви, характерний для португальського «простого стилю» (estilo chão), контрастує з прикрашеним бароковим інтер'єром з його глазурованими кахлями, позолоченими виробами з дерева, різнокольоровими статуями та картинами, написаними олійними фарбами.
У 1759 році єзуїти — причетні до заколоту дворянства проти короля Жозе I та його прем'єр-міністра, маркіза Помбала (1699—1782) — були вислані з португальської території Помбалом, а Церква Святого Роха була конфіскована разом із прибудовами та резиденціями. Через дев'ять років Королівською хартією від 8 лютого 1768 року власність була передана Лісабонському Святому Дому Милосердя, оригінальна церква та адміністративні будівлі були зруйновані землетрусом 1755 рокуThe Santa Casa da Misericórdia was created in 1498 by Queen Eleonor (1458—1525), widow of King John II (reigned 1481—1495) and sister of the then king, Manuel I (1495—1521) as a confraternity (Irmandade da Misericórda) with humanitarian purposes, especially the care of the poor, the sick, and of abandoned children. The original Santa Casa da Misericórdia was a dependency of the Igreja da Conceição-Velha to the east of the Praça do Comércio (Terreiro do Paço) After the earthquake of 1755 only the south façade was left standing; it was incorporated into the rebuilt Igreja da Conceição-Velha (Rua da Alfândega). See also Damião de Góis, Lisbon in the Renaissance, a new translation of the Urbis Olisiponis Descriptio by Jeffrey S. Ruth (New York: Italica Press, 1996)..
Лісабонському Святий Дім Милосердя і досі є власником Церкви, яка продовжує функціонувати, а частина резиденції єзуїтів працює як музей (порт. Museu de São Roque) наприкінці XIX століття. Інші частини комплексу, а також пізніші споруди, зведені поруч із церквою, досі функціонують як штаб-квартира Святого Дому.
Загальні оздоблення
Оздоблення Церкви Святого Роха є результатом декількох фаз робіт у XVII—XVIII століть і відбиває ідеали або Товариства Ісуса, або, як у випадку з каплицями, відповідних братств. Загальні декоративні фази — маньєристичні (каплиці Святого Франциска Ксав'є, Святого сімейства); раннє бароко (каплиця Святого Таїнства); пізнє бароко (каплиці Богоматері вчення та Богоматері благочестя); та римського бароко 1740-х років (каплиця Іоанна Хрестителя). Реконструкція ХІХ століття включає будівництво хорової галереї над головним входом, де встановлено орган.
Різні частини церкви (наприклад, стіни під хоровою галереєю та на трансепті) прикрашені кахлями з регіону Тріана в Севільї та датуються традицією 1596 року. Інших частини храму оздоблювали ботанічними елементами, волютами, янголами, символами Страсті та монограмою Товариства Ісуса («ІХС»)See Júlio Parra, Azulejos. Painéis do Século XVI ao Século XX (Lisbon: Santa Casa da Misericórdia / Museu de São Roque, 1994).. У нішах над двома амвонами — білі мармурові статуї чотирьох євангелістів. Навколо верхньої частини нави — єзуїтський живописець початку XVII століття олійними фарбами по колу зобразив життя Ігнатія Лойоли (бл. 1491—1556 рр.), засновника Товариства Ісуса.
Пофарбована стеля навиOriginally, because of the difficulty of safely spanning the 18-meter nave, the roof was to be vaulted, but Térzi altered the plan and instead the nave was spanned with oak imported from Germany. являє собою тромплейJesuits had been using the trompe l'oeil technique in other churches at the time; in the case of São Roque, weak sand at the site may also have precluded a taller church with genuine barrel vaulting., який створює ілюзію циліндричного склепіння, що підтримується чотирма великими арками, вкритими волютами та іншими декоративними елементами. Між арками намальовані квадратні балкони, а над цими балконами — три величезні куполи, що підіймаються на кільцях відкритих арок і колон. Більшу частину цього між 1584 та 1586 роками було створено художником Франциско Венегаса (1578—1590), королівський художник короля Філіпа III. Єзуїти додали великий центральний медальйон (Слава Хреста), а також 8 великих картин та 12 монохромних панно із зображенням біблійних подій. Стеля біля передньої частини церкви була пошкоджена під час землетрусу 1755 року, її довелось перебудовувати та перефарбовувати. Вся стеля була відреставрована в 2001 році — фарбу очистили або відремонтувалиSee O Tecto di Igreja de São Roque. História, Conservação e Restauro (Lisbon: Santa Casa da Misericórdia / Museu de São Roque, 2002)..
Бароковий орган (з 1694 трубами) побудований у 1784 році Антоніу Ксав'є Мачадо і Сервейра спочатку був встановлений у монастирській церкві Сау Педру де АлькантараSão Pedro de Alcântara is about 200 m north of São Roque. A former Franciscan monastery, it was given to the Lisbon Holy House of Mercy at the end of 1833 when the religious orders, convents and monasteries in Portugal were closed by the government. It is still owned by the Holy House which uses it as a home for young girls.. Проте у 1840-х роках його перенесли до Церкви Святого Роха, де він був встановлений на східному трансепті, повністю затемнюючи вівтар Благовіщення; у хорову галерею перенесений у 1890-х роках. Істотно перебудований кілька разівFundo Musical, Século XVI ao Século XIX. (Lisbon: Santa Casa da Misericórdia / Arquivo Histórico, 1995)..
Пресбітерій, каплиці та вівтарі Церква складається з пресбітерію, восьми головних бічних каплиць, а також п'ять інших вівтарів у трансептах.
Пресбітерій
Роботу різьблення, позолоти та оббивки пресбітерію замовили три члени Товариства Ісуса. Різьблення зайняло три роки (1625—1628). Дизайн вівтарної частини приписується Теодосіу де Фріашу, а різьблення — майстру Жероніму КорреяFrancisco Lameira, O Retábulo da Companhia de Jesus em Portugal: 1619—1759 (Faro, 2006), p. 71..