Мінадора Єфремівна Орджонікідзе-Торошелідзе (; 14 березня 1879, Гореша — 19 жовтня 1967, Тбілісі) — грузинська політична діячка, меншовичка, одна з п'яти жінок-членів Установчих зборів Грузії (1919—1921), крім Орджонікідзе до них увійшли Христина Шарашидзе, Елеонора Тер-Парсєгова-Махвіладзе, Ганна Сологашвілі та Єлизавета Накашидзе-Болквадзе.
Біографія Імеретинка. Народилася 14 березня 1879 року в дворянській родині азнаурі в селі Гореша. Двоюрідна сестра більшовика Серго ОрджонікідзеMontefiore, Simon Sebag (англ.; рос.) Young Stalin (неопр.). — London: Phoenix, 2007. — ISBN 978-0-297-85068-7.. Закінчила жіночу гімназію Святої Ніни в Кутаїсі. З гімназійних років почала працювати в марксистських гуртках. У 1901 році продовжила навчання на медичному факультеті Женевського університету. Активно брала участь в житті соціалістичних кіл міста і працювала в команді підтримки «Іскри».
У Женеві одружилася з більшовиком Малакією Торошелідзе. У 1905 році повернулася в Грузію і активно включилася в політику. В 1906 році після придушення революційного руху меншовистська фракція направила Мінадору на партійну роботу в Баку. У Баку дізналася про вагітність, після чого повернулася до Женеви. У Женеві закінчила університет. У 1914 році у зв'язку з Першою світовою війною, що почалася, була евакуйована із Швейцарії до Грузії, спочатку в Самтредіа, потім переїхала до Тифлісу. 1918 року була однією із 5 жінок, які поставили свої підписи під Конституцією Грузинської демократичної республіки і Декларацією незалежності Грузії.
Працювала в Національній Раді Грузії. У 1919 році одна з п'яти жінок, обраних в Установчі збори Грузії. Була обрана за списком соціал-демократичної партії.
Мінадора Орджонікідзе працювала в політичному Червоному Хресті і «АРА» (Американської адміністрації допомоги). Одночасно очолювала нелегальну жіночу організацію, зайняту допомогою родинам арештованих соціал-демократів і федералістів. На початку 1924 року вислана до Москви. Відмовившись від роботи в меншовицькій партії, змогла повернутися до Тбілісі.
У 1934—1935 її чоловік, ректор Тбіліського університету Малакія Торошелідзе, за дорученням Л. П. Берії писав з групою помічників і аспірантів книгу «До питання про історію більшовицьких організацій у Закавказзі». Книга була опублікована за підписом Берії, після чого більша частина авторського колективу була заарештована. Малакію Торошелідзе заарештували 10 вересня 1936 року і розстріляли, як «троцькіста», 9 липня 1937 рокуСталинские списки из Грузии. Через чотири дні, 14 вересня 1936 року, була заарештована й Мінадора Орджонікідзе-Торошелідзе. 26 жовтня 1936 року заарештований її старший син Георгій. Мінадора заперечувала звинувачення і не визнала себе винною. Її засудили до 5 років заслання в Казахстані, де працювала лікаркою в місті Чимкенті. Сина Георгія, як і чоловіка, розстріляли. Молодшого сина Левона заарештували в 1937 році і теж розстріляли.
5 червня 1937 року Мінадора Орджонікідзе знову була заарештована УНКВС Казахської РСР по Південно-казахстанській області. 29 жовтня 1937 року трійкою УНКВС Казахської РСР за статтями 58-8, 58-10 Кримінального кодексу РРФСР засуджена до 8 років таборів. Термін її вироку закінчилася в 1945 році, але їй не дозволили повернутися в Грузію. Її тричі засуджували до додаткової висилки.
Повернулася в Тбілісі тільки в 1950 році. У 1956 році її реабілітували за Тифліською справою. За чимкентською справою була реабілітована Алма-Атинською обласною прокуратурою (на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16.01.1989) лише 19 травня 1989 року.
Мінадора Орджонікідзе-Торошелідзе померла 19 жовтня 1967 року.
Родина
Чоловік — Малакія Торошелідзе, розстріляний Син — Георгій (1906/1907—1937), заарештований слідом за батьком, розстріляний. Син Левон (?-1937), заарештований у 1937 році розстріляний. Дочка — Сусанна Торошелідзеme/br/?b=212953&p=107 Себаг-Монтефиоре С. Дж. Молодой Сталин..
Література დაკარგული ისტორია, მეხსიერება რეპრესირებული ქალების შესახებ, თბ., 2012
Примітки
Посилання საქართველოს დემოკრატიული რესპუბლიკა (1918—1921)