Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР, також Радянська окупація Бессарабії та Північної Буковини (, )Також відомий під назвою: Бессарабська операція, Прутський похід, Бессара́бсько-Букови́нський похід. (28 червня — 3 липня 1940) — військова операція, проведена Червоною армією з метою примусової передачі Румунією Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР. Радянською стороною планувалося як повномасштабне військове вторгнення до Румунії, але, за кілька годин до початку операції, король Румунії Кароль II прийняв ультимативну ноту радянської сторони й погодився передати Бессарабію та Північну Буковину СРСР.

Військова операція з окупації території військами Червоної армії тривала 6 днівПрутский поход 1940 года, в результаті була захопленаPoziția oficială a Academiei de Ştiinţe: 28 iunie 1940 a fost zi de ocupaţie sovietică територія Бессарабії (44 000 км² з населенням 3,2 млн осіб), Північної Буковини (6 000 км 2 з населенням 500 000 осіб) та регіон Герца (304 км² з населенням 25 000 осіб).

Проведення даної операції радянськими військами було заплановано як наслідок підписання таємної угоди між урядами Радянського Союзу та Третього Рейху, так званого пакту Молотова — Ріббентропа, її здійснення стало можливим лише після краху Франції у війні з Німеччиною, коли стала очевидною ілюзорність англо-французьких обіцянок Румунії з підтримки її територіальної цілісностіJoseph Rothschild, East Central Europe between the two World Wars University of Washington Press, Seattle, 1977; ISBN 0925953578, p.314.

Радянський Союз планував проведення повномасштабного вторгнення, але румунський уряд, проаналізувавши стан справ, був змушений погодитися з ультиматумом радянської сторони й виконати всі вимоги.

2 серпня 1940 року на більшій частині захоплених земель (за винятком Буковини та Південної Бессарабії) була створена Молдавська Радянська Соціалістична Республіка, попередник сучасної Республіки Молдова.

Історичні передумови

Радянсько-румунські взаємини

Анексія Бессарабії королівською Румунією

Дипломатичні відносини Радянського Союзу з Румунією, єдиною балканською країною, що мала спільний кордон з СРСР, були затьмарені наявністю невирішеного Бессарабського питання, яке виникло в 1918 році, коли Румунія в умовах розпаду Російської та Австро-Угорської імперій анексувала територію Бессарабії та БуковиниCharles Upson Clark, Bessarabia: Russia and Roumania on the Black Sea, New York City, 1927Volodymyr Kubijovyč, Arkadii Zhukovsky, Bukovyna, Енциклопедія України, Центр українських канадських студій, 2001.

Ще на початку січня 1918 року Румунія на запрошення Сфатул Церій — парламенту Молдовської Демократичної Республіки — увела в Бессарабію війська «для боротьби з анархією, охорони продовольчих складів, залізниць». 23 січня 1918 року Сфатул Церій проголосив незалежність від Російської республіки, а 27 березня проголосував за приєднання Бессарабії до Румунії.

Ні РРФСР, ні УРСР, ні пізніше СРСР не визнавали цю румунську акцію. 1 травня 1919 за часів Громадянської війні в Росії, радянські уряди Росії та України поставили ультиматум Румунії, вимагаючи вивести її війська з території Бессарабії, та наступного дня Голова Ради Народних Комісарів УСРР Християн Раковський пред'явив претензію на вивід румунських військ із території Буковини також. Спільними планами передбачалося провести військову операцію з метою повернення цих регіонів силоміць, проте події в Україні завадили втіленню цього плану в життяRichard K. Debo, Survival and Consolidation: The Foreign Policy of Soviet Russia, 1918—1921, McGill-Queen's Press, 1992, ISBN 0773508287, pp. 113—114.

Згодом, Румунії так і не вдалося добитися визнання де-юре приєднання Бессарабії з боку великих держав, які, як правило, обмежувалися визнанням цієї події де-факто. Була навіть спроба визнати легітимність анексії з боку переможців Першої світової війниMalbone W. Graham (October 1944). «The Legal Status of the Bukovina and Bessarabia». The American Journal of International Law (American Society of International Law) 38 (4): 667—673 — Великої Британії, Франції, Італії та Японії — шляхом підписання Паризького договору, або так званої «Бессарабської угоди» від 28 жовтня 1920 року. Проте в силу угода так і не вступила через відмову уряду Японії її ратифікувати. Бессарабське питання, яке перетворилося на ключову проблему радянсько-румунських взаємин у період між світовими війнами, водночас постало і територіальним, і національним питаннями. У першому випадку, це було суперечливе через правомірність анексії Румунською державою колишньої Бессарабської губернії Російської імперії. У національному контексті можна виділити два головних аспекти: по-перше, становище нероманомовного населення Бессарабії (українців, що становили 19,6 % населення, євреїв — 11,8 %, росіян — 8 %, болгар — 5,3 %, німців — 3,1 %, гагаузів — 2,9 %История Республики Молдова. С древнейших времён до наших дней = Istoria Republicii Moldova: din cele mai vechi timpuri pină în zilele noastre / Ассоциация учёных Молдовы им. Н. Милеску-Спэтару. — изд. 2-е, переработанное и дополненное. — Кишинёв: Elan Poligraf, 2002. — С. 146, 190—194. — 360 с. — ISBN 9975-9719-5-4), яке в сукупності становило 53 % від загальної чисельності мешканців краю і страждало від політики румунізації; по-друге, проблема існування відмінної від румунів молдовської народності і її право на самовизначення в рамках автономії або незалежної державиБессарабия на перекрестке Европейской дипломатии. Документы и материалы. М., 1996. Раздел IV. Док. 6. С. 199; Док. 10. С. 202; Национальный вопрос на Балканах через призму мировой революции: В документах центральных российских архивов начала — середины 1920-х годов. Ч. 2: Июнь 1924 — декабрь 1926 гг. М., 2003. (далее: Национальный вопрос на Балканах.). Док. 207. С. 415..

Не сприймаючи політику румунізації серед місцевого населення Бессарабії, бессарабці відреагували на це хвилею повстань проти румунського режиму (Хотинське, Бендерське, Татарбунарське), які були жорстоко придушені, і безліччю страйків, мітингів і демонстрацій протесту.

У 1938 році Бессарабія була офіційно ліквідована як окрема адміністративна одиниця. Бєльцкий і Сорокський жудеци ввійшли до складу Прутського цинута, Ізмаїльський і Кагульський, — до складу Нижньодунайського цинута, Хотинський — Сучавського, а з решти був утворений Дністровський цинут. Адміністративний апарат Бессарабії, що складався в основному з приїжджих з Румунії, відрізнявся жорстокістю і зловживаннями щодо місцевого населення. Про це свідчить, наприклад, звіт парламентської слідчої підкомісії з розслідування, проведеного в Бєльцькому жудеце в 1920—1921Стати В. История Молдовы. — Кишинёв: Tipografia Centrală, 2002. — С. 328—331. — 480 с. — ISBN 9975-9504-1-8.

Румунія, постійно остерігаючись збройного вторгнення на свою територію з боку Радянської Росії й відторгнення захопленої Бессарабії, не квапилася з розвитком краю, через що румунські підприємці відмовлялися вкладати гроші в економіку регіону, вважаючи, що там ось-ось може встановитися радянська влада. У результаті, з 1919 по 1937 доля Бессарабії в промисловому виробництві Румунії різко скоротилася на цензових підприємствах за всіма показниками, зокрема за капітальними вкладеннями — з 6 до 1,6 %, за вартістю продукції — з 4 до 2,3 %.

До 1937 року виробничі потужності підприємств харчової, деревообробної, текстильної, будівельної і хімічної промисловості використовувалися лише на 12,5-16,9 %, металообробної — на 5,4 %, шкіряно-хутряної — на 0,2 %. Багато підприємств не працювали, а їхнє устаткування вивозилося за Прут. Так, наприклад, були вивезені до Румунії залізничні майстерні Бендер, Бессарабки, Флорешт, текстильна й трикотажна фабрики, один із кишинівських заводів. Розорення дрібних власників призвело до збільшення сільськогосподарських робітників, число яких в 1930 році склало понад 18 тис. осіб. Багато хто виїжджав на заробітки до інших регіонів Румунії та за кордон.

Таким чином, зайняття румунськими військами Бессарабії в січні 1918 поклало початок двадцятидворічному радянсько-румунському антагонізму, а всі спроби розв'язання Бессарабського питання дипломатичними шляхами успіху не мали.

Пошуки виходу із глухого кута Складнощі в стосунках з Радянською Росією змусили Румунію в 1921 році підписати з Польщею оборонний союз проти Москви. Зі свого боку СРСР неодноразово наполягав на поверненні окупованих територій, а при відновленні дипломатичних відносин поставив за умову, що не визнає Бессарабію частиною Румунії. Більше цього, щоб показати непорушність позиції «Рад» не лише в Бессарабському питанні, але й в усіх інших територіальних претензіях СРСР до своїх лімітрофів, Г. В. Чичерін, у своєму листі від 16 травня 1924 року повноважному представникові СРСР у Туреччині Я. З. Суріцу, писав: «Всі ті, у чиїх руках перебувають шматочки колишньої російської території, пройняті великим страхом, що ми захочемо ці шматочки відняти»Национальный вопрос на Балканах. Ч. 1. Январь 1921 г. — май 1924 г. М., 2000. Прим. 1 к док. 154. С. 268.

12 жовтня 1924 року, після розгрому Татарбунарського повстання, яке очолювали комуністи, за ініціативою Котовського, була створена Молдавська АРСР у складі Української Радянської Соціалістичної Республіки, як «плацдарм» для повернення Бессарабії й створення надалі Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки.

Оскільки антагонізм із цього питання з СРСР став непереборним, Румунія вжила певних заходів, прагнучи закріпити за собою Бессарабію, уклавши численні договори про взаємодопомогу із сусідніми державами. Так, вона уклала союзи з Малою Антантою і Польщею, оскільки СРСР і до них мав територіальні та інші претензії.

27 серпня 1928 року Румунія достроково приєдналася до протоколу Літвінова, за яким у дію вводився Пакт Бріана — Келлоґа про неможливість силового втручання СРСР у бессарабське питанняKellogg-Briand Pact , at Yale University.

М. М. Літвінов, підписуючи 3 липня 1933 року «Конвенцію про визначення агресії» зі своїми лімітрофами, у приватній розмові сказав Тітулеску: «Я знаю, що, підписуючи цю угоду, я подарував вам Бессарабію»Советско-румынские отношения. 1917—1941. Сборник документов: В 2 т. Т. 1: 1917—1934. М., 2000. Док. 236. С. 413. Румунській владі ці дії додали впевненості в тому, що Бессарабія — румунська територія.

У 1935 році румунське керівництво вжило заходів щодо підготовки двостороннього договору про взаємодопомогу, який де-факто визнавав міждержавний кордон по Дністру. 21 липня 1936 Максим Літвінов та Николає Тітулеску, голови департаментів закордонних справ країн, підписали навіть чорновий варіант договору, який повинен був бути затвердженим у вересні того ж рокуMarcel Mitrasca, Moldova: A Romanian Province under Russian Rule. Diplomatic History form the Archives of the Great Powers, Algora Publishing. Але під тиском критики з боку агресивно налаштованих представників румунської еліти, Тітулеску був вимушений піти у відставку. Договір був анульований і не набрав чинності.

Здебільшого, позиція Румунії в бессарабській територіальній суперечці в 20-х — початку 30-х років зводилася до відмови визнати існування проблеми, яка не мала шансів бути вирішеною в рамках Версальської системи, що усвідомлював і Радянський Союз. Більше того, МЗС Румунії забороняло своїм дипломатам навіть у приватних розмовах із радянською стороною торкатися теми Бессарабії, не кажучи вже про обговорення цього питання на офіційних зустрічах.

Таким чином, розв'язання бессарабського питання зайшло в глухий кут. Сторони зрозуміли, що єдиною можливістю розвивати міждержавні добросусідські стосунки буде ігнорування проблеми. На цій позиції в 1930-х роках відбувається деяке зближення двох країн, що в результаті призвело до встановлення дипломатичних відносин 9 червня 1934 року.

Пакт Молотова — Ріббентропа