Княгиня Клеопатра Іллівна Безбородько, в заміжжі Лобанова-Ростовська ( 16 грудняПродолжение путевых записок по многим российским губерниям / Статского советника Г. Геракова. — Петроград: в типографии Н. Греча, 1830. — С. 161. 1791 — 20 грудня 1840ЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д. 311. Метрические книги Смольного собора.) — фрейліна (1809), молодша донька й співспадкоємиця баснословного статку братів Безбородьків. Дружина Олександра Яковича Лобанова-Ростовського, сина малоросійського генерал-губернатора.
Життєпис Вона народилась в сім'ї малоросійського дворянина, графа Іллі Андрійовича Безбородька та Ганни Іванівни Ширай. Виросла в Санкт-Петербурзі у розкішному батьківському особняку на . Після кончини її вельможного дядька в 1799 році, вона вкупі з старшою сестрою успадкувала його фортуну. Починаючи з 1809, стала виїжджати в світ і по досягненню 18 літ була пожалувана фрейліною.
Молодша графиня Безбородько, за словами Аркадія Васильовича Кочубея, не слинула такою ж красунею, як і Любов Іллівна, була-бо надто смаглявою, одначе визначалася струнким станом й вважалася сміливою наїзницею. Характером Клеопатра почасти походила на вітця, будучи разом із сестрою чи не найбагатшою нареченою Імперії Романових. До неї сваталося чимало женихів. Споміж них були граф Олександр Іванович Апраксін, кн. Сергій Федорович Голіцин й Василь Костенецький. Останній, хоробрий офіцер-артилерист, був особливо наполегливим у домаганні руки та серця дівчини. Цей «дивак», попри те, що йому було заказано навідувати дім графа Безбородька, якось прибув туди, відштовхнув швейцара, ввійшов і перекинувсь словом із Клеопатрою Іллівною. Діставши відмову, він замірявсь було насильно її вивезти, запевняючи, що сильно в неї закоханий. На думку А. Кочубея, «останнє було дещо сумнівне — вірніше, що він хотів розбагатіти». Своєю чергою, кн. Григорій Волконський мріяв одружити з графинею Безбородько свого сина МикитуЗаписки А. В. Кочубея. Семейная хроника. — СПб., 1890.— С. 34-35Архив декабриста С. Г. Волконского. Т. 1 : До Сибири / под ред. С. М. Волконского, Б. Л. Модзалевского. — Петроград, 1918. — 527 с..
Зрештою, до неї посватався князь Олександр Якович Лобанов-Ростовський (1788—1866) і отримав згоду графа Безбородька за посередництвом свого батька малоросійського генерал-губернатора. В листопаді 1811 року відбулося весілля. Шлюб спочатку здавався дуже щасливим, подружжя жило відкрито і пишно у власному будинку на Адміралтейському проспекті. Але згодом вони посварилися і розлучилися зовсім. Причиною розриву стала пристрасть князя Лобанова-Ростовського до колекціонування і гри в карти. Одного разу в Києві він програв багато грошей і отриманий ним у посаг за Клеопатрою Безбородько Подільський маєток. Клеопатра не пробачила чоловікові його марнотратства, і вони роз'їхалися без формального розлучення. Їх єдина дочка Ганна (27.06.1813—15.11.1813) померла в дитинстві і похована на Лазаревському кладовищі Олександро-Невської лаври.
Всю свою турботу Безбородько перенесла на двох племінників, Олександра і Григорія, відданих їй на виховання адміралом Г. Г. Кушелєвим після смерті дружини. За відгуками сучасників, вона була «відмінна душа і серцем прекрасна», готова поділитися з бідними останнім. Була обрана почесною членкинею Жіночого Патріотичного суспільства (1817) і попечителькою Василівської приватної школи (1820). При всій своїй доброті вела дуже марнотратне життя і наприкінці 1820-х завела себе у великі борги. Справи її дійшли до такого стану, що для його вирішення була заснована особлива Комісія. К. Я. Булгаков писав братові в лютому 1827 рокуПисьма К. Булгакова к брату // Русский Архив. 1903. Вып. 5—8. — С. 554.:
Княгиня Лобанова, уроджена Безбородько, оголосила себе неспроможною на вісім мільйонів і всі свої маєтки залишила кредиторам, і село, і будинок. Їй до 500 тисяч доходу. Бідні кредитори! Втратять, звичайно, не так-то багато, але замучаться, поки розпродають 8 або 9 тисяч душ, і будинок.
До кінця життя княгиня зійшла зі світської сцени і проживала в заміському маєтку Полюстрово. За словами барона Модеста Корфа, «вона вела безпутне і навіть розпусне життя, маючи всі смаки чоловіка і нічого жіночного, жила між собаками, мисливськими приладами і була міцно віддана пияцтву». За кілька днів до смерті вона встигла помиритися з чоловіком, який повернувся із-за кордону, тому запрошення на похорон розсилалися від його іменіМ. А. Корф. Дневник за 1840 год.— М.: Квадрига, 2017. — С. 187..
Померла від водянки 20 грудня 1840 року. Після відспівування архієпископом Венедиктом в Смольному соборі була похована на Лазаревському цвинтарі Олександро-Невської лавриВеликий князь Николай Михайлович. Петербургский некрополь / Сост. В. Саитов. В 4-х т. — СПб., 1912—1913. — Т.2. — С. 680..
Генеалогія
Джерела
Література
Русские портреты XVIII—XIX столетий. Изд. Вел. Кн. Николая Михайловича. СПб. 1906. Т. 4. вып 3. № 58.