Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе (13 квітня 1887, Ладанський — 3 грудня 1978, Київ) — український радянський скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно; член Спілки радянських художників України з 1944 року та Спілки кінематографістів Української РСР з 1958 року. Народний артист Української РСР з 1969 року; почесний громадянин СумПочесні громадяни м. Суми.. Чоловік актриси Надії Капельгородської.

Життєпис Народився року на хуторі Ладанському (нині село Новопетрівка Роменського району, Сумської області, Україна) в селянській сім'ї Килини Луківни Кухаренко та солдата Петра Кавалерідзе — сина Васо Кавалерідзе, нащадка грузинського князівського роду, якого в середині XIX століття привіз в Україну московський генерал Ладонський після закінчення Кавказької війни. Охрещений 2 квітня (за старим стилем) 1887 року в Покровській церкві села Перекопівки Роменського повіту Полтавської губернії. Дитинство провів в селі Талалаївці Полтавської губернії (нині село Стара Талалаївка Прилуцького району Чернігівської області). 1899 року закінчив початкову земську школу.

У дитинстві захоплювався ліпленям з глини фігурок людей та тварин, що привернуло увагу його дядька — художника й археолога Сергія Мазаракі. Він забрав хлопчика до Києва, де Іван навчався у приватній гімназії Готліба Валькера. Протягом 1907—1909 років навчався у Київському художньому училищі, де наставником у нього був скульптор Федір Балавенський. Дипломна робота — скульптурні композиції «Творчість» і «Скорбота». У 1909—1910 роках продовжив навчання у Петербурзькій академії мистецтв у Іллі Гінцбурга; у 1910—1911 роках удосконалював художню майстерність у Наума Аронсона й Огюста Родена у Парижі, після чого повернувся до Києва, щоби взяти участь у конкурсі на найкращий проєкт пам'ятника княгині Ользі.

Від 1911 року — художник-декоратор кінофірми П. Тімана та Ф. Рейнгарда. Працював разом з режисерами Яковом Протазановим та Володимиром Гардіним. У лютому 1915 року мобілізований до Російської армії й направлений для проходження служби у 119-й запасний батальйон, дислокований у В'ятці, а в квітні 1915 року його перевели до школи прапорщиків у Петергоф, згодом — до 3-го Зведеного гвардійського запасного батальйону в Царському Селі, що стояв на варті біля покоїв останнього російського імператора Миколи II у лютому 1917 року.

Упродовж 1918—1928 років жив у місті Ромнах, де працював у відділі народної освіти та викладав малювання у шести школах. Протягом 1925—1930 років обіймав посаду головного режисера Роменського пересувного робітничо-селянського театру; у 1928—1933 роках — режисера Одеської кінофабрики Всеукраїнського фотокіноуправління. З 1934 по 1941 рік працював на Київській кіностудії художніх фільмів.

Протягом німецько-радянської війни керував відділом культури Київської міської управи. По закінченні війни, коли російська окупаційна влада цькувала митця за перебування під німецьким началом, а Київська кіностудія виселила його зі службової квартири, майстра прихистила театральна актриса Любов Гаккебуш у своєму помешканні на Великій Житомирській, № 17.

З 1944 по 1948 рік працював старшим науковим співробітник відділу монументальної скульптури Академії архітектури Української РСР. З 1957 по 1962 рік — знову на Київській кіностудії. Нагороджений орденом Червоної Зірки.

Протягом 1954—1978 років мешкав у Києві в будинку № 12 на вулиці Червоноармійській, у двокімнатній квартирі № 3 на третьому поверсі. Помер у Києві 3 грудня 1978 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 50). На могилі встановлений надгробний пам'ятник роботи скульптора Ростислава Синька.

Творчість

Працював у галузях монументальної та станкової скульптури, кіномистецтва, драматургії та мистецтвознавства.

Скульптура

На скульптурній творчості позначилися впливи символізму, академізму, конструктивізму, кубізму (середина 1920-х) й соцреалізму, проте переважало почуття монументальної форми і реалістичне трактування. Станкові твори — це преважно портрети і композиції присвячені діячам культури, науки та історичним особам. Серед робіт: станкова скульптура

статуетки «Борис Годунов» (1911—1912); «Іван Грозний» (1911—1912); портрети, композиції «Бюрократ» (1905—1906, портретний шарж); «Актор Г. Боссе» (1908, гіпс); «Слов'янка» (1908); «Федір Шаляпін» (1909, гіпс; Санкт-Петербурзький музей театрального і музичного мистецтва); «Козак на коні» (1909; 1945); «Автопортрет» (1911); «Кінорежисер Яків Протазанов» (1912); портрети «Микола Гоголь», «Олександр Пушкін», «Модест Мусоргський» і декоративна група «Камо грядепга» для Оперного театру Зиміна у Москві (1914, гіпс); «Святослав у бою» (1915); «Ярослав Мудрий з папірусом» (1915); «Запорожець на коні» (1939); «Григорій Сковорода» (1944, гіпс; 1970, оргскло); «Скіф-стрілець» (1945); «Кобзар з поводирем» (1945); «Богдан Хмельницький» (1946, гіпс тонований; Національний художній музей України); «Іван Мічурін» (1949, бронза); «Ярослав Мудрий з макетом Софії Київської» (1949); «Максим Горький» (1950, бронза, Харківський художній музей; 1951, мармур, Одеський національний художній музей); «Федір Шаляпін у ролі Дон-Кіхота» (1950, бронза; Національний художній музей України)Київський державний музей українського мистецтва. Каталог художніх творів (експозиція). Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР. Київ, 1958, С. 67.; «Лев Толстой» (1951, бронза; Музей театрального, музичного та кіно-мистецтва України); «Лев Толстой і Максим Горький у Ясній Поляні» (1952); «Олександр Пушкін і Микола Гоголь» (1952); «Володимир Ленін і Максим Горький» (1952, бронза; Національний художній музей України); «Федір Шаляпін у ролі Івана Грозного» (1953, бронза); «Кобзар» (1954, бронза; експонувалася на художній виставці до 100-літніх роковин від дня смерті Шевченка); «Народний артист СРСР Амвросій Бучма в ролі Миколи Задорожного»/«Украдене щастя» (1954; бронза; Музей театрального, музичного та кіно-мистецтва України); «Максим Горький і Федір Шаляпін» (1954, бронза; Музей театрального, музичного та кіно-мистецтва України); «Богдан Хмельницький посилає кобзарів на села» (1954); барельєф «Академік Микола Стражеско» (1956, мармур); «Федір Шаляпін у ролі Олоферна» (1956); «Ігор Ільїнський у ролі Акима» (1957, оргскло; Національний художній музей України); «Іван Паторжинський у ролі Карася» (1957); «Марія Литвиненко-Вольгемуту ролі Одарки» (1957); «Перекоп» (1957); «Тарас Шевченко на березі Неви» (1961, тонований гіпс); «Марко Кропивницький» (1963); «Тарас Шевченко» (1963, тонований гіпс); «Шевченко у кріслі» (1963, бронзова мініатюра); «Шевченко на засланні» (1964, оргскло); «Летять журавлі» (1967); «Тарас Шевченко» (1967, мініатюра, тонований гіпс); «Ярославів камінь» (1969); «Якби ви знали, паничі» (1974, оргскло); горельєфи «Прометей» (1962, оргскло; Київський музей Лесі Українки); «Лев Толстой»/«Війна і мир» (1965, гіпс). </div> Крім згаданих музеїв, роботи митця зберігаються у Лебединському, Полтавському, Сімферопольському, Сумському, Бердянському художніх музеях, Конотопському і Роменському краєзнавчих музеях, Чорнохинському літературно-меморіальному музеї Григорія Сковороди. пам'ятники

Княгині Ользі у Києві (1911, бетон; у співавторстві з Петром Сниткіним); Тарасові Шевченкові у Ромнах (1918, бетон); Героям Революції у Ромнах (1918—1921, бетон); Григорію Сковороді в Лохвиці (1922, бетон; у 1972 році переведений у бронзу); Артему в Бахмуті (1923—1924; 2-га премія на Всесоюзному конкурсі; зруйнований під час німецько-радянської війни); Тарасові Шевченкові у Полтаві (1925, залізобетон); фігури шахтарів у Харкові на фасаді будівлі колишнього тресту «Донвугілля» по вулиці Пушкінській № 5 (1925); Володимиру Леніну в Шостці (1926); Тарасові Шевченкові у Сумах (1926, не зберігся); Артему в Святогірську (1927, залізобетон); Володимиру Леніну у Харкові (1927); Івану Франку у Лубнах (1927); Герою Соціалістичної Праці Ганні Денисівні Кошовій у селі Великополовецькому (1951, бронза, граніт); Івану Павлову у Києві на території Київської міської психіатричної лікарні імені Івана Павлова (1952; залізобетонне погруддя на цегляному прямокутному п'єдесталі і цоколі). Памятник Павлову И. П. // Памятники российским деятелям истории и культуры в Украине. Каталог-справочник. Киев. 2008. С. 22. ISBN 978-966-8325-87-8 ; Богданові Хмельницькому у Чернігові (1956); Богданові Хмельницькому у Кобеляках (1961); Петру Запорожцю у Білій Церкві (1971); Григорію Сковороді у Києві (1977); Григорію Сковороді у Харкові (1992). </div> Автор проєту пам'ятника Ярославу Мудрому у Києві (1944—1960 роки; встановлений у 1997 році). <small>Княгині Ользі<small>Т. Шевченку в Ромнах<small>Г. Сковороді у Лохвиці<small>Т. Шевченку в Полтаві<small>Т. Шевченку в Сумах<small>Артему в Святогірську Автор меморіальних дошок у Києві: Михайлу Врубелю (1962)Врубелю М. А. меморіальна дошка // , С. 118., Вадиму Іванову (1963)Іванову В. М. меморіальна дошка // , С. 224., Григорію Сковороді (1964), Юрію Шумському (1965), Миколі Доброхотову (1968), Любові Гаккебуш (1970), Борису Гмирі (1973). <small>Михайлу Врубелю<small>Вадиму Іванову<small>Григорію Сковороді<small>Юрію Шумському<small>Миколі Доброхотову<small>Любові Гаккебуш<small>Борису Гмирі У 1950-ті роки створив барельєфи, вписані в тонго по периметру одного з ярусів вежі на будинку по Георгіївському провулку № 2 в Києві (не збереглися)Юнаков О. Архитектор Иосиф Каракис. — Нью Йорк: Алмаз, 2016. С. 224. ISBN 978-1-68082-000-3 .

Проєкти Брав участь у міжнародних конкурсах на проєкт пам'ятника Тарасові Шевченкові в Києві (1911, 1914). Він подав два проєкти, в яких зобразив поета у стані гіркої задуми: Шевченко, одягнений у простий селянський одяг, сидить на кам'яній брилі, схиливши голову. За обидва проєкти одержав заохочувальні премії, а закладені в них художньо-композиційні рішення використав пізніше у пам'ятнику Шевченкові в Ромнах.

У 1927 році взяв участь у всеукраїнському конкурсі на проєкт пам'ятника Шевченкові на його могилі в Каневі, а у 1933 році (у співавторстві з Сергієм Меркуровим) — у міжнародному конкурсі на проєкт пам'ятника Шевченкові в Харкові та на його могилі. Його проєкти тяжіли до велетенських узагальнено-монументальних форм і втілювали естетику мистецтва радянських часів: згідно із задумом поета зображено таким, що лежав на пагорбі й оглядав Україну. Якщо в першому варіанті погляд Шевченка спрямований вдалечінь, а поза втілювала внутрішню енергію, то в другому він спокійний і замислений, з опущеною вниз головою. У 1944 році розробляв проєкт пам'ятника «Шевченко на березі Неви» (оргскло) для Ленінграда, представивши поета на повен зріст, — одягнений у довгу шинелю, він іде вперед, назустріч вітру, під поривами якого за спиною розвівається пелерина; голову нахилено вниз, погляд спрямовано додолу, руки схрещено за спиною. 1962 року варіант цього проекту (тонований гіпс, 1961; експонувався на художній виставці до 100-літніх роковин від дня смерті Шевченка) скульптор запропонував для участі у всесоюзному конкурсі проєктів пам'ятника Шевченкові в Москві. Його було відхилено, однак створений ним образ «окриленого поета», сповненого романтичної піднесеності, використали. Пам'ятник встановлено 1964 року у Москві до 150-літнього ювілею від дня народження Шевченка.

Виставки Брав участь у республіканських виставках з 1927 року, всесоюзних — з 1951 року, зарубіжних — з 1955 року, зокрема: в СРСР у Харкові з 1927 року, Києві з 1944 року, Вінниці у 1950 році, Москві у 1951 році, Сталіно у 1952 році, Львові у 1952 році, пересувній у Львові, Ужгороді, Чернівцях і Запоріжжі у 1953 році, Горлівці у 1956 році; за кордоном у Відні у 1955 і 1965 роках, Мілані у 1955 році, Празі і Братиславі у 1957 році. Персональна виставка відбулася у Києві у 1962 році.

Кіно

Художник-постановник Працюючи у кінофірмі «Тіман і Рейнгардт» оформив кінокартини:

«»; «»; «Розтрощена ваза»; «Ноктюрн Шопена»; «Які хороші, які свіжі були троянди»; «Анна Кареніна»; «Війна і мир»; «Бранд»; «Крейцерова соната»; «Весна»;