Балаші́вка — село в Україні, у Рівненському районі Рівненської області, колишній адміністративний центр Балашівської сільської Ради. Наразі у складі Березнівської міської громади. Наявне населення становить понад 2 тисячі осіб, постійне 1,7 тисяч осібПаспорт Березнівської міської територіальної громади.

Географія До центру громади 16 км. До найближчої залізничної станції Моквин 32 км. Балашівка розташована у мальовничій місцевості над річкою Комарня. На околицях росте рідкісна рослина — азалія понтійська. В Україні вона зустрічається лише в Рівненській, Житомирській та Київській областях. Азалія понтійська широко використовується в народній медицині. Лісова рослинність дуже різноманітна: дуб, граб, сосна, осика, береза, ліщина, ясен, модрина, липа, клен, черешня. Багато полуниць, чорниці, ожини, журавлини. (Див. також Микитина сосна).

Серед корисних копалин найпоширеніші граніт, пісок, глина, торф, є невеликі запаси болотни залізних руд. Край села збереглись козацькі могили, так званий «Козацький колодязь», які свідчать, що тут, за переказами, проходили бої між козаками і шведами в 1709 році.

Назва Відносно походження назви села висунуто три гіпотези : Назва походить від слова «Білявий», світловолосий чоловік на ім'я Біл, згодом Білаш, Балаш. Інша гіпотеза розповідає, що пан Малинський поселив в урочищі Дворищі 12 сімей із Житомирщини за покарання. Панські слуги прозвали цих людей «бошовниками», тобто людьми, що бушували проти пана. Ще одна гіпотеза трактує походження назви села від слова очерет, яке в литовській та давньоруській мові звучить як «балаш», то й село серед очерету — балашу — Балашівка.

Згідно із проведених мною досліджень друга та третя версії відпадають, оскільки назва села Балашівка почала вживатися в середині XX століття. У церковних переписах та відомостях про православні церкви, які були мною виявлені з 1846 по 1937 роки у храмі Іванна Богослова села Балашівка, скрізь згадується назва села Білашівка, а не Балашівка. Також Теодорович у своїх описах згадує Білашевку, а не Балашівку.

Існує ще один доказ — це зошит обліку видачі свідоцтв учням VII класу при Білашівський семирічній школі за 1955—1956 навчальні роки, де згадується школа Білашавська, а не Балашівська. А також державний Акт на вічне користування землею колгоспами, у якому записано: «Цей державний акт видано сільськогосподарській артілі імені Хрущова села Білашівка, Березнівського району Рівненської області», а в кінці документу вже згадується Балашівка а зокрема «Видано 18 дня місяця грудня 1953 року в селищі Балашівка» тобто звідси можна зробити висновок, що вже в середині XX століття вживається дві назви села. Тому я частково притримуюся першої версії. Я згідна з тим, що назва села походить від слова «Білявий», тобто світловолосий чоловік. Але не згідна з тим, що це пов'язано із ім'ям чоловіка Біл. З огляду на те, що у переважної більшості населення світле волосся, я вважаю, що назва села пішла від того, що в цій місцевості проживало світловолосе, тобто, біляве населення.

Історія Перша письмова згадка про село Балашівка датується 1629 роком. Тобто можна припустити, що село виникло у XV—XVI століттях. Але, нещодавно працівники відділу охорони культурної спадщини Рівненського краєзнавчого музею, які вивчали знайдені знаряддя праці на території села, прийшли до висновків, що знайдені знаряддя трьох культур, а зокрема, шнурової культури, яка припадає на епоху ранньої бронзи, культури кулястих амфор епохи раннього енеоліту, а це п'ять тисяч років тому та культури лінійно — стрічкової кераміки, якій десять тисяч років.

Село в XVIII—XIX ст. Село Балашівка відносилось до Ровенського повіту Березнівської волості. За історичним джерелом, зокрема «Ведомость Епархии й губернії Волинськой уезда села Білашовки за 1849 год», яка говорить: «церков построєна 1755 году поміщиком Адамом Бюльським», тобто звідси випливає, що село було у власності поміщика Адама Бюльського.

Церква та дзвіниця були побудовані із дерева. Царські ворота простої столярної роботи, довжина яких 20, ширина 9, висота 26 сажнів, а іконостас дерев'яний, на той час коштував 15 срібників. Чаша срібна, а всередині позолота. У храмі було двоє штатних людей священник та дяк. Храм побудовано на честь Іванна Богослова. Церква села Лінчин, про яку невідомо ким і на чиї кошти збудована, відноситься до Білашівського приходу, усі відомості з цієї церкви надходять до храму Івана Богослова. До приходу Балашівського храму відноситься і село Михалин. Церковні землі храму Іванна Богослова становили 268 сажнів. Землі розміщувалися від Березного до Комарні, завдовжки 24 десятини і завширки 12 десятин, а ще 26 десятин комісія визнала непридатними для землеробства. Тако ж відомо, що 15 лютого 1750 року поміщик Адам Бюльський надає церкві землі під забудову. Робимо висновки, що раніше церкві в селі не було.

З 1791 року село вже знаходиться у власності поміщика Михайла Леонтієвича Корженівського. Тому що архівні дані говорять що він подарував храму Іванна Богослова в цьому році такі землі: Від дороги на Михалин до мосту. Від Мойсея Луцика до дороги на Ленчин — тут знаходиться оранки на шість днів. Від Березного до Михалина, зокрема в Остижах і до Дем'яна Самья — оранки на п'ять днів. Урочище Тимошовщина на десять днів а від комарні і границі Хотин тут синокосу на 25 косарів.

З церковних відомостей дізнаємось, що він володів селом і 1854 році (через 63 роки!). А от у 1861 році церковному переписі населення говориться, що село уже належить поміщику Михайлу Малинському.

Згідно з церковних відомостей кошти на будівництво нової церкви надав поміщик Михайло Коржанівський. Церква була побудована в 1850 році. Власне храм був привезений із Березного, а дзвіниця була добудована жителями села. Церква побудована без єдиного цвяха, будівельним матеріалом було дерево. В 1839 році приходського священника не було. Службу в храмі проводить дяк Григорій Павлович Табаковський. А в 1846 році в село прибуває священник Семен Фемитович Онурковський. З 1848 року в селі священиком був Феофан Максимович Ненадкевич, якому на той час виповнилось 27 років. Він мав дружину Марію 22 років. Дяк Григорій Павлович Табаковський, який мав сім'ю із 5 чоловік, жінку Марію, синів Василя та Захарія і дочку Февронію, а паламарем був Минна Якович Синякевич. З 1871 року священиком стає Михайло Степанович Сивлучинський і по 1877 рік.

Для священника є житловий будинок, яким побудовано на церковній землі в 1897. Будинок складається з чотирьох кімнат, кухні та комори. Також є будинок для дяка, але він старенький. Для утримання приходу, тобто священника та дяка, виділяє сама ж церква 350 рублів на рік. За довідкою виданою Головою уповноваженого суду 18 червня 1871 року згідно указу від 30 липня 1863 року селянам Білашівки надається 17 десятин присадибної землі та розореної і сінокосу 1625 десятин, вигонів 12 десятин. Всіх разом 1655 десятин, а непридатної для використання 96 десятин.

Селянам надавали право толоки, а також позиватися до поміщика. Уповноважений судом пише, що землі дуже розкидані і знаходяться поміж поміщицьких земель і серед неякісної землі, тому неможливо визначити межі земель. Ці землі знаходяться в таких урочищах: Бойкова волока, Гладив, Нисавщина, Медвежа, Визбища, Шмати, Воротне, Гало, Вистовщина, Зубов стан, Гончарові волока, Мертвиї телята, Сичукова волока, Боровська, Дворище, Макаровщина, Кругла, Селище, Зубиха, Ямне, Руда волока, Комарня, Засівщина, Попівщина.

Селяни Білашівки мали протягом 49 рокім виплатити суму 11034 рублі. Кожного року селяни мали сплатити в місцеве казначейство не менше 662 рублі 4 копійки. До завершень виплат викупну ціну ніхто не мав права підіймати. Селянину дозволялося виплачувати більшу суму ніж це було визначено. Коли землю викуплено, вона стає власністю громади. Громада протягом перших 9 років не має права виділяти землі селянам. Але після 9 років 2\3 голосів громада приймає рішення відокремити селянина чи ні. Ніхто на має права покинути общину, якщо не завершив виплат. У випадку смерті селянина земля може бути продана тільки членам громади, але якщо у померлого селянина були борги, то той, хто купив змушений виплатити ці борги. Поки землі не викупив, той не маєш права її заставляти. Також селянин мав право переходити в інші стани, але борги, якщо були, залишалися за ним.

Балашівка в першій половині XX ст.

Балашівка в 1901—1920 роках На початку XX століття земля в селі ще належить поміщику Малинському. В 1902 році в селі проживає 848 осіб та є 102 дворів. 26 лютого 1903 року Російський імператор Микола II видав Маніфест у честь дня народження престолонаслідника Олексія Миколайовича. Один із примірників був відправлений до села Білашівки і зберігався в храмі Івана Богослова. Вивчивши цей маніфест стає зрозуміло, що жителі села отримали ряд пільг, а зокрема відмінили тілесні покарання, селяни, які мали на 1 січня 1904 року борги звільнялись від цих боргів, тобто селяни, які вели викупні платежі та ще не завершили виплати звільнялися від цих виплат. Також селяни, які мали сплатити державний земельний податок із селянських земель та не сплатили до 1 січня 1904 року, звільнялися також від них виплат.

У 1905 році проводяться зовнішні ремонтні роботи храму Івана Богослова, на який було затрачено 850 рублів. В цей час обов'язки священника виконує Іван Іванович Литвинов, який закінчив курси Волинської духовної семінарії. З початку своєї діяльності він був учителем, потім в 1874 році 14 вересня прийняв сан священника та в 1903 році 20 листопада був відправлений на роботу в храм Івана Богослова. Він отримував платню в розмірі 300 карбованців. Також Іван Литвинов одночасно був членом ревізійного комітету при Волинській духовній семінарії. Псаломщиком у цей час є Петро Олександрович Приминський, уродженець Волинської губернії, Заславського повіту села Шарлаські. Раніше Петро Олександрович був послушником.

Кременецького монастиря, але 30 жовтня 1882 року був направлений у село на посаду псаломщика та отримував платню в розмірі 50 рублів. Відомість 1905 року говорить, що в селі нараховується 5 католиків.

У 1907 році населення становило 908 осіб, а кількість дворів становила 117. Приходським священиком був Віктор Фастович Качуровський, який працював до 1912 року. В селі існує цегляний завод, при якому проживає одна сім'я з семи чоловік, що підтверджують архівні матеріали Волинського державного архіву. Цей завод, за свідченням старожилів, працював до середини XX століття і знаходився по вулиці Вигінській на території сучасної присадибної ділянки жителя Пилипаки Петра Юхимовича. Власником заводу був житель села Курильчик Павло Степанович 1899 р. н. В якому році цей завод запрацював невідомо. Тільки відомо, що працювало 6 чоловік.

В 1912 році під церковними будівлями знаходиться 1 десятина землі, 14 десятин були розорані та під сінокосом 18 десятин, всього 44 десятини. Ці землі знаходяться на відстані не більше однієї верстви від церкви і 13 десятин знаходяться на відстані семи верств від церкви. Середній дохід церковної землі становить 100 рублів.

У 1914 році населення села становило 967 осіб. Приходським священиком був Володимир Осмин Козловський, який за походженням був вихідцем із селян. Володимир Козловський закінчив Катеринославську духовну семінарію і прибув у село 22 листопада 1913 року. Псаломщиком у село був направлений 24 грудня 1914 року Іван Ананьєвич Божкевич за походженням селянин, який отримував із казни 100 рублів, користувався церковною землею. Псаломщик закінчив народне однокласне училище і спочатку був учителем з 1891—1893 рік, а 1894 році стає псаломщиком. Церковними грошима, церковною печаткою і ключами від храму відає церковний староста, яким на той час був Прокопчук Назар. Його було обрано на цю посаду 1914 року. З початку XX століття село відносилось до Ровенського повіту, Березнівського волості.

Розвиток освіти