Гру́шівка — село в Україні, у Рівненському районі Рівненської області. Населення становить 1272 осіб.
Походження села Першу згадка про село Грушівка можна знайти, за твердженням Ярослава Пури, у книзі «Stecki T.J. Z boru і stepu. Obrazy i pamiatki», Krakow, 1888. І припадає вона на 1629 рік «wies Hruschowka». Інша згадка про Грушівку датується 1683 роком. Міститься вона в книзі Теодоровича Н. І. «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии», Почаев, т.2. 1889. Грушівка згадується і в інших книгах. Зокрема, в «Garte de la Pologne…/ Zannoni Rizzi Londres,1772». У книзі «Геометрические планы/ ескизы, шкицы/ земельних наделов крестьянам — собственникам/рукописи/ Грушевке» Бр., 1868./ ДАЖО, ф. 60, оп.1/ — за 1868 рік у книзі «Falrowsri», «Mapa wojewodzwa Wolynskiego.» Lwow, згадка за 1927 рік. Багато дослідників, що вивчали походження назви села, стверджують, що назва походить від слова груша. Відомо, що на території де розташоване село, росли чагарники та ліси. На одному з підвищень росла дика груша. За твердженнями істориків нині це центр сучасного села. Саме у цій місцевості у XVІІст. поселялися селяни, що втікали від лихого пана, маєток якого знаходився у селі Бистричі. Пан змушував селян тяжко працювати — відробляти панщину. Селяни поселялися у куренях і жили до того часу, поки їх не знаходили слуги пана і примушували повертатися назад. Та проходив певний час і незадоволені своїм становищем люди, знову втікали і поселялися на тому ж місці — біля груші. З часом їх так і почали називати: «Ті, що біля груші живуть».
Географія та розташування Село Грушівка є центром Грушівської сільської ради Березнівського району Рівненської області, до складу якої входять п'ять населених пунктів: Грушівка, Вільхівка, Грушівська - Гута, Ведмедівка, Ялинівка. Село розташоване за 22 км, від районного центру Березне та за 92 км від обласного центру Рівне. До залізничної станції Моквин — 40 км, а до колишнього райцентру Соснове (стара назва Людвипіль) — 16 км. До м.Костопіль - 28км, до м.Гоща - 30км. У с.Ялинівка сходяться межі 4-х районів: Березнівського, Гощанського, Корецького, Костопільського (на території якого, за 12км від с.Грушівка, знаходиться Рівненський військовий полігон, але це секрет). У Грушівці налічується 348 дворів, проживає 655 жителів станом на 01.01.2021 р.
Історія За переказами старожилів, перші поселенці Грушівки жили в куренях у центральній частині сучасного села. Нині на тому місці розміщене перехрестя з п'ятьма дорогами, що рідко зустрічається не тільки в навколишніх селах, а й взагалі — на землі. Одна з доріг пролягає до с. Поліське, з яким межує Грушівка; інша — до с. Вільхівка, проїхавши через яке, можна потрапити у Костопільський район, а якщо звернути ліворуч до Ялинівки, то потрапимо у Гощанський район; третя дорога тягнеться до с. Грушівська Гута, далі до с. Ведмедівка і проїхавши через ліс по прямій, виїдемо до с. Соснове (колишній Людвипіль), а повернувши праворуч опиняємося у Корецькому районі, четверта пролягає по вулиці Т.Шевченка, проїхавши до лісу, через ліс можна дістатися до с. Озірці, а там і до с. Бистричі; п'ята дорога тягнеться по вулиці Ю.Гагаріна, в напрямку на південь,по ній,через ліс можна дістатися до колишнього хутора Буда а далі до с. Жорнівка, Корецького району. На цьому місці довгий час стояв пам'ятник — розп'яття Ісуса Христа.
Зі спогадів місцевих жителів відомо, що на перехресті довгий час стояв хрест — розп'яття Ісуса Христа, який сягав близько 10 м висоти, угорі було розп'яття Ісуса, а у підніжжі сидів чоловік. Говорили, що то Юда. Цей пам'ятник зруйнували в 1958 році. Розп'яття з цього хреста житель с.Грушівка Лебединський Володимир Сидорович встановив на сільському кладовищі, на могилі своєї дитини.
Після третього поділу Речі Посполитої 1795 року волинські землі було приєднано до Росії і утворено спочатку Волинське намісництво, а потім — Волинську губернію на чолі з генерал-губернатором. В той час на території Волинської губернії нараховано 13 міст, 134 містечка і 9682 села, одним із цих сіл була Грушівка. Вона належала до «Бистричского антоведческого общества». В той час на території села було 1147 десятин землі. В районі південної частини села добували залізну руду. Використовували руду для місцевих цілей, про що свідчать його відходи — шлак, який одержували від переплавки руди.
У XVIII ст. на річці Сергіївка стояв млин, води якої і крутили колеса млина. Річка була повноводною і чистою, багатою на рибу і впадала в річку Случ. Крім водяного млина були ще вітряки, у яких селяни мололи зерно. Багатствами природи місцеві жителі не завжди могли скористатися. Наприклад, навколишні ліси належали поміщику С.Твердохлєбову, який проживав у м. Вінниці. Та для того, щоб піти у ліс за ягодами або чимось іншим, що є у лісі, потрібен був дозвіл поміщика.
В основному жителі Грушівки були бідняками, які володіли від 1 до 3 десятин землі. Панщину відробляли 2-3 дні на тиждень у селі Бистричі, а також ходили до пана на хутір Буду. У вільний від панщини час, займалися обробітком власної землі та хатніми справами. Місцеві майстри робили різні вироби із дерева, але найбільше славилися своїм вмінням робити веретена. Нерідко жителів села називали «веретьолники».
В селі було близько 10 господарств заможних людей. Мали вони від 12 до 18 десятин землі. В них працювали сезонні і постійні наймити, іноді які зайняті були від зорі до зорі.
У 1918-1920 роках влада у селі змінювалась декілька разів.
У вересні 1920 року поляки окуповують Західну Волинь аж до вересня 1939 року. Тоді ж утворено було Волинське воєводство з центром у місті Луцьк. Рівненщина поділилась на чотири повіти: Дубенський, Костопільський, Рівненський і Острозький. Село Грушівка належало до Костопільського повіту.
З метою зміцнення економічного і політичного становища, посилення польського впливу на так званих «кресах сходніх», польський уряд почав створювати осадницькі господарства з колишніх легіонерів. Осадники були «очима і вухами» польського уряду. Їм належали найкращі земельні угіддя. На території Грушівки осадники жили в Кам'янці(Вільхівка) — осадник Файфер, у Гуті Грушівській — Рудницький. Господарства їх були міцними і багатими.
У 1929 році в Грушівці, у приміщення будинку Гергелюка Мини, була відкрита школа. Вчительку, яка проводила заняття, звали Ядвіга Сорокіна. Навчання в основному було на польській мові. Українська мова займала 1 або 2 години на тиждень. У понеділок приїжджав піп з сусіднього села Поліське, що знаходиться за 4 км від Грушівки, і вчив дітей молитви. Школа працювала до початку Другої світової війни. Під час війни її спалили.
В цей час також була школа в селі Кам'янка (сучасне с. Вільхівка). Вчителював у ній вчитель Анджель Тхнель. Вчили українську мову, польську, математику. Школа була зруйнована, а незадовго було відкрито на цьому місці «руську» школу. Знаходилася вона у хаті Гергелюка Антона. В цій школі було 4 класи.
1939 році при совєтах була заснована Грушівська сільська рада. При Польщі сільських голів називали солтисами. За Польщі солтисом був Семенюк Захарко. Потім Мельник Іван (був неграмотний). Його радником був Гергелюк Мина.
З 2020 року у складі Березнівської міської громади.
Село в роки Другої світової війни У липні 1941 року Грушівка була окупована німцями. Переслідуючи загарбницькі цілі, фашисти жорстоко знущалися над мирним населенням. Зразу ж окупаційна адміністрація почала створювати свої органи влади. Представники «нової влади» підбирали кандидатів на вивезення до Німеччини на роботу. Але були випадки, коли карателі самі робили облави в селі і забирали всіх молодих людей без перебору, не звертаючи уваги ні на які причини, через які не можна їхати. Всього на роботу до Німеччини вивезено близько 100 молодих людей. 50 мешканців села воювало на фронті. Село було вщент спалено окупантами, неушкодженими лишилися декілька хат,серед них хата Козачка Нестера Семеновича, (рідний брат якого не повернувся з фронту), будинок був збудований перед війною і не покритий соломою, хата не змінилася за свою майже столітню історію, і зараз зігріває теплом своїх господарів.
В 1942—1943 роках в навколишніх лісах діяв партизанський загін під командуванням С. Ф. Маликова. Через навколишні ліси також здійснювало свої рейди партизанське з'єднання С. А. Ковпака, яке мало підтримку від місцевого населення. Звільнено село від німецьких фашистів партизанами з'єднання С. Ф. Маликова 7 січня 1944 року. Це було досить велике формування. Воно складалося з 10 загонів і нараховувало близько 4100 чоловік. Це з'єднання, як і з'єднання І. І. Шилова, готувалося пройти через бойові порядки 121 Гвардійської Гомельської стрілецької дивізії в глибокий тил фашистських військ. Боїв за село не було, тому що перед фронтом наступаючих полків у фашистів не було заздалегідь підготовленої суцільної оборони. Вона складалася лише з окремих об'єктів опору, створених в населених пунктах, зайнятих підрозділами 10-го охоронного батальйону СС, підсиленого штурмовими гарматами «фердинанд» та бронетранспортерами.
Про одне таке місце фашистської оборони згадує письменник Яків Стецюк у белетризованому спогаді «Вижва». Це урочище Хвоянка, що знаходиться за 8 км від села. Тут був дуже жорстокий бій. Партизани при допомозі одного з армійських батальйонів 337 полку 121 Гвардійської Гомельської стрілецької дивізії, яким командували капітани Олександр Григорович Коновалов і Петро Пилипович Солодов, знищили фашистський полк, що окопався у Хвоїнці. Про це згадує ветеран війни В. Я. Сидоренко у своїй книзі «Гвардійці 121-ї».
В 1944 році багато юнаків пішли на фронт. Не повернулися такі жителі: Байчура Г. С., Войценовський Ф. С., Гергелюк Х. А., Кірушок С. М., Карпатовський Л. Н., Карпов В. Д., Козачок І. С., Ляшецький А. Ф., Одейчук С. М., Петришин І. Д., Поліщук І. Д., Радисюк С. Г., Сидорчук А. І., Семещук М. П., Ткач М. П., Ткач Д. Є., Ткач П. В., Шульжук Н. І. Кудрич Г. Ю.
Відомі люди Сульжук Степан Олександрович народився 27 липня 1915 року в селі Грушівська-Гута Березнівського району Рівненської області. 07 травня 1944 року пішов на фронт. Воював на першому Білоруському фронті, а також в Білорусі, Мінську під Варшавою.Брав участь у штурмі Берліна. Після взяття Берліна направили на Японський фронт, додому повернувся 27 жовтня 1945 року.
Нагороджений: "Орденом Вітчизняної війни II ступеня, медалями «За взяття Берліна», «За відвагу», «За визволення Варшави».
Трохимчук Макар Савійович народився 19 січня 1907 року в селі Грушівська-Гута Березнівського району Рівненської області. Пішов на війну в 1944 році. Воював в Естонії, Білорусі де був поранений і три місяці лікувався в госпіталі. Після поранення погіршився зір і став інвалідом І групи.
Нагороджений: «Орденом Вітчизняної війни II ступеня»
Козачок Петро Захарович народився 21 грудня 1925 року в селі Грушівка Березнівського району Рівненської області. В січні 1944 року пішов на війну, до 2 травня був у піхотному навчальному підрозділі в м.Київ. З 7 травня 1944 року воював на другому Білоруському фронті, а також в Польщі. Потім направили під Варшаву, де був поранений і вже у квітні 1945 року повернувся в рідне село.
Нагороджений: «Орденом Вітчизняної війни II ступеня»
Майструк Михайло Олександрович народився 4 березня 1924 року в селі Вільхівка Березнівського району Рівненської області. В січні 1944 року пішов на фронт. Був направлений в Новосибірськ в школу офіцерів. А згодом до Білорусі на фронт, там був в оточені, звідти з боями пішли на Вільнюс. При переправі в східній Пруссії річки Німан був поранений. Три місяці лікувався в госпіталі, а згодом відправили в Кенігсберг. В 1945 році після перемоги відправили на Японський фронт воював в Порт — Артурі. В 1947 році повернувся додому.
Нагороджений: Орденами «Червоної Зірки», «Вітчизняної війни I ступеня», медалями «За бойові заслуги», «За взяття Кенігсберга», «За перемогу над Японією»