(, «Télégraphie privée», in Journal des Débats, December 19, 1858, p. 1 or Manuel de Balliano;«Histoire de la semaine», in L'Illustration de Bade, Vol. 2, Issue 6, June 1859, p. 41 також відомий як Manole, Manoil, Manuil і Manolache Băleanu; 1794—1862) — молдавський політик і державний діяч, каймакам Валахії в 1858—1859 роках.

Життєпис Емануїл Белеануа народився в 1793 або 1794 роках в знатній боярській родині, що походить з династії БасарабівChirică, p. 352; Lecca, p. 9. Був сином Grigore III Băleanu (1770—1842) і його дружини Марії, до шлюбу Brâncoveanu (?-1837)Crutzescu & Teodorescu, p. 498; Ion & Berindei, p. 215; Lăcusteanu & Crutzescu, p. 231; Papazoglu & Speteanu, p. 315. See also Bogdan-Duică, p. 252; Lecca, p. 9. Бабуся Емануїла по материнській лінії походила з роду Стурдза.Ion & Berindei, p. 215 Емануїл був правнуком Івако II.Lecca, p. 9

Початкову освіту отримав вдома у вчителя-грека Киркіреу (Kirkireu), який познайомив його з фанаріотами.Ghica & Roman, pp. 254—256. Хоча один пізній запис говорить про те, що він також навчався у НімеччиніIorga (1928), p. 419, грецька мова залишалася його улюбленою мовою навіть у дорослому житті.Dima et al., p. 13 Історик Ради Круцеску (Radu Crutzescu) вважає, що політичний підйом Емануїла був значною мірою зобов'язаний його спорідненості з двома сім'ями — Văcărescu і Soutzos.Lăcusteanu & Crutzescu, p. 231

У 1830 році, після того, як Валахія і Молдова опинилися під владою Російської імперії, Емануїл Баляну відмовився від османських регалій і турецького одягу. Увійшов до складу відновлених волоських збройних сил і автоматично, через боярське походження, отримав звання полковника.Lăcusteanu & Crutzescu, p. 50 Спочатку він був призначений командиром 1-го піхотного полку в Крайові, служачи під керівництвом російських командирівLăcusteanu & Crutzescu, pp. 55, 57, 59 and Dimitrie Papazoglu.Papazoglu & Speteanu, p. 148; Potra (1990 II), p. 309. Потім в 1831 році був розквартирований в Бухаресті (в цей час Волощина була вражена другою пандемією холери)Lăcusteanu & Crutzescu, p. 57.

Його батько в цей період займався політичною діяльністю: був прихильником консерватизму, Емануїл симпатизував валаському лібералізму. Емануїл Белеану піднявся на високий громадянський пост у 1831 році, ставши гетьманом Валахії; одночасно на виборах 1831 року він отримав місце в Національних зборах. Разом з іншими політиками очолював у ньому ліберальну фракцію, іноді іменується Національною партією. Після виборів 1836 року, його батько обійняв посаду головного міністра, а Емануїл зберіг за собою місце в Національних зборах.

До 1838 році Баляну став членом ради Фінансової асамблеї, в 1839 рік він був призначений міністром юстиції, або Великим логофетом, згодом ставши міністром внутрішніх справ, будучи ворніком, у 1840 році призначений одним з опікунів шкіл Валахії. 29 січня 1841 року, за нешанобливі заяви в асамблеї, Емануїл Баляну був відправлений у внутрішнєзаслання (за різними джерелами в Ширн або Болінтін-Валі)Andronescu et al., pp. 83–84; Vintilă-Ghițulescu, p. 86. 29 червня 1843 року Баляну увійшов до княжого кабінету як статс-секретар, будучи постельником. У наступні роки активно займався державними справами.Andronescu et al., p. 99

На початку червня 1848 року в Валахії сталася ліберальна революція, яка спочатку обмежила авторитарне правління Георгія Бибеску, а потім повалила його.Lăcusteanu & Crutzescu, pp. 171—175; Totu, pp. 54–55. See also Giurescu, p. 136 Після зречення Бибеску бояри обрали Баляну до Правління тимчасового уряду разом з іншими діячами Валахії. Правління пропрацювало до 13 вересня 1848 року, коли розпочалася турецько-російська окупація Валахії. 24 серпня 1850 року Барбу Штирбей, що керував Валахією, призначив Баляну міністром внутрішніх справ у кабінеті «родичів і близьких друзів». Він також був обраний головою Асамблеї. Потім знову відбулись російська та турецька окупація Валахії, під час якої Емануїл Баляну залишався виконувати державні справи.Potra (1963), pp. 166—168Margareta Savin, «Contribuții documentare cu privire la cunoașterea cheltuielilor pentru trupele de ocupație a Bucureștilor în anii 1848—1851», in Muzeul Național, Vol. II, 1975, p. 472

Після австрійської окупації та її військової адміністрації, Барбу Штирбей повернувся до правління Валахією у жовтні 1854 року на посаді австрійського протеже, створивши новий кабінет, в який теж повернувся Емануїл Баляну.Iorga (1910), pp. 161—164 Господар Валахії Барбу Штирбей остаточно пішов у відставку 25 червня 1856 року.Iorga (1910), p. 187 У жовтні 1858 року Емануїл Баляну, а також Іоан Ману та Іван Олександр Филипеску були офіційно призначені каймаками Валахії і перебували на цій посаді до лютого 1859 рокуBibescu, pp. 518—519. Це була найвища державна посада займана Баляну.,Chirică, p. 352Chirică, pp. 353—354Ioan C. Filitti, «Ioan Slătineanu—Cel d'intâiu ocărmuitor al Brăilei după 1829 (Notiță biografică)», in Analele Brăilei. Revistă de Cultură Regională, Vol. I, Issues 2–3, March–June 1929, p. 82

Помер Емануїл Белеану в 1862 році і був похований в Bolintin-DealCrutzescu & Teodorescu, p. 498, нині комуна в жудеці Джурджу, області Мунтенії, Румунія.V. Mihodrea, «Frămîntări țărănești după aplicarea reformei agrare. Revoltele de la Mizil, Corbii și Vînătorii Mari, în 1866 și 1867», in Studii. Revistă de Istorie, Vol. XI, Issue 1, 1958, pp. 108—112Crutzescu & Teodorescu, p. 499

Родина Емануїл Белеану був тричі одружений. Перша дружина — Catinca Soutzos, народилася в 1798 році, померла в 1820 році при пологах через рік після одруження.Crutzescu & Teodorescu, p. 216; Ghica & Roman, pp. 90, 254—256

Удруге одружився в 1832 році з Аліною Багратіон (Alina Bagration) — донькою російського офіцера з роду Багратідиів. Розлучився в 1836 році через її роман з російським військовим Павлом Кисельовим, з яким поїхала до Російської імперії. Florentin Popescu, «'Nebun n-am fost, dar am căzut pradă…'», in Magazin Istoric, April 2001. See also Chirică, p. 352; Andrei Pippidi, «Casa Prințesei», in Dilema Veche, Issue 194, October 2007

З третьою дружиною — Elena (Sultana) Bălăceanu (1820—1865) одружився в 1845 році.Andronescu et al., p. 106. See also Chirică, p. 352; Crutzescu & Teodorescu, p. 499; Lecca, p. 9

У нього були діти: сини Еммануїл (нар. 1854) і Георгій (нар. 1840), а також дочки Марія (нар. 1847) і Олена (нар. 1846).

Див. також

Список правителів Валахії

Література

Venera Achim, Raluca Tomi, Florina Manuela Constantin. Documente de arhivă privind robia țiganilor. Epoca dezrobirii. Bucharest: Editura Academiei, 2010. ISBN 978-973-27-2014-1. Cosmin Lucian Gherghe. Emanoil Chinezu — om politic, avocat și istoric. Craiova: Sitech, 2009. ISBN 978-606-530-315-7.

Посилання

l Arbe Gėnėalogique de la Famille Băleanu Importanta monumentelor de for public — statui in, що culturala a orasului Bucuresti

Примітки