Висо́цьк — село в Україні, у Сарненському районі Рівненської області, центр Висоцької сільської громади. Населення становить 1746 осіб. З 1940 по 1959 роки було центром Висоцького району.
Назва Висоцьк, відомий під назвою Вишгород (Височко), — містечко над річкою Горинь. Своєю назвою воно завдячує високій горі, насипаній людськими руками, на якій колись височів замок.
Польською мовою згадується як Wysock, російською — як Высоцкъ.
Географія Згідно з дослідженням 2017 року, за яким оцінювалися масштаби антропогенної трансформації території Дубровицького району внаслідок несанкціонованого видобутку бурштину, екологічна ситуація села характеризувалася як «сприятлива».
Тваринний світ налічує 304 види хребетних, у тому числі круглороті та риби — 34, земноводні — 11, плазуни — 7, гніздові та зимуючі птахи — 186, ссавці — 66 видів.
Рідкісні рослини: верба лапландська, верба чернична, береза пухнаста, вільха сіра, андромеда, молодильник озерний, звіробій сланкий, осока дводомна, папороть болотна, образки болотні, розривтрава, росичка круглолиста, росичка середня, ситник бульбистий, сфагнум побережний.
Рідкісні тварини: лелека чорний, журавель сірий, чапля біла, кіт лісовий, бобер, видра, горностай.
У Висоцькому лісовому заказнику на березі річки Горинь зростає шестисотрічний дуб.
Клімат Клімат у селі вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена). Опадів 611 мм на рік. Найменша кількість опадів спостерігається в лютому й сягає у середньому 29 мм. Найбільша кількість опадів випадає в червні — близько 89 мм. Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 60 мм. Пересічна температура січня — -5,6 °C, липня — 18,6 °C. Річна амплітуда температур становить 24,2 °C.
Пам'ятки природи Почаївський заказник — ладшафтний заказник національного значення площею 905 га, розташований поблизу села. Висоцький заказник — лісовий заказник національного значення площею 110 га, розташований поблизу села. Дендропарк — комплексна державна пам'ятка природи місцевого значення площею 1,5 га, розташована в селі.
Історія Перша письмова згадка про Висоцьк датується 1005 р., хоча археологічні розкопки свідчать, що ще задовго до цього тут протікало життя.
У Києво-Печерському Патерику редакції Києво-Печерського архімандрита Йосипа Тризни пишеться: «…третіе богомоліе епископию постави(хъ) и придахъ к ней городиъ съ погостиъ в послушаніе и священне и благословенне держати себъ въ туровской епископіи: Пинскъ,.. Дубровица, Виъсочко… и поставихъ перваго епископа Фъому…». Також багато пам'яток із кам'яної доби розкидані по околицях Висоцька, що свідчить про споконвічне заселення цієї території. З археологічних пам'яток тут часто можна знайти намиста з червоного сланцю. Поблизу Висоцька стояли поселення скотарських племен доби неоліту та бронзи.
У давнину побережжям Горині володіли слов'янські племена. Околиці Висоцька, заселені, однак, населенням мішаним, були ніби граничною межею, перехідним пасом від роду древлянського до роду дреговичанського. Назва села Грані, поблизу Дубровиці, є саме пам'яткою цих двох слов'янських племен.
Відомо з історії, що вже в ХІ ст. серед тубільних племен почали ширитися розбоєм удільні варязько-руські князі, згадки про яких розкидані в літописі вже за 1116 р. Русь управлялась роздільно, і тому вже тоді на цих захоплених землях князі з династії Рюриків віддавали перевагу своїй території, названій «Погоринські городи», що лежали між Горинню. До них належить Городна або Городен, який був центром удільного князівства на західному березі озера Городенського (тепер болото), а нині село Городна (колись Городно; городище Залічисько за 2 км на північний схід від села) Столінського району Брестської області Білорусі, де засів на престолі рід Всеволодка Володимировича, який князював тут від 1116 по 1192 р. (Іпатіївський літопис), Серед них були також над Горинню Дубровиця, Висоцьк (у складі Дубровицького князівства), Степань, Пересопниця, Дорогобуж.
Острівне важкопрохідне положення Висоцька та заплавна діброва давали повну безпеку від несподіваного нападу, і, ніби укріплене природою, містечко могло бути бажаним сховищем для тих, що хотіли в ньому осісти. Тому цілою дубровицькою околицею володіли під кінець ХІІ ст. дубровицькі руські князі. Серед них відомі в історії князь Гліб Юрійович, правнук Михайла Святополка, який брав участь у славній переможній Єрельській битві Святослава Всеволодовича в Київському князівстві з половецьким ханом Кобяком. Другий дубровицький князь, Олександр, став не менш відомий своєю смертю в 1224 р. над р. Калкою, де руси понесли від монголів кривавий розгром.
Після загарбання Русі монголами відомостей про надгоринські городи і Висоцьк не має аж до Литовської доби.
Новий час
Постійні міжусобиці між татарськими старшинами дуже ослабили їх владу на українських землях, і завдяки цьому литовські князі змогли легко оточувати значну частину цих територій.
Війну з татарами розпочав великий князь Ольгерд, син Гедиміна, в 1363 році. Ще завзятішу війну з ними вів Великий князь Витовт. Близько 1400 року орда зреклася своїх прав над Україною на користь Великого Литовського князівства.
У XV ст. Дубровиця вже була коронною волостю, якою від імені господаря управляли намісники. Таким намісником в 1476 р. був князь Мосальський. Невдовзі Висоцьк дістався в дарунок князям Ольгімунтовичам Гольшанським. Висоцьк займав давню територію князя Дубровицького. В нього входить так званий «Дзвін Дубровицький», що означає «парафія, ключ», зі Століна, Сехова (Томашгород), Стрільська, Кураша і Висоцька. Немає відомостей про те, якому з князів Гольшанських був подарований Висоцьк і в якому році. Треба припускати, що ці добра міг отримати хіба князь Іван, син Юрія, онук Семена Івановича, званого «Лютий», який був тестем Владислава Ягелли (Нарбут. Хроніка Биховця), а правнук Івана Ольгімунтовича за дорученням князя литовського Вітольда був київським намісником (1379—1401 рр.). Таким чином рід князів Гольшанських був знатний і до того ж чисто литовський.
У часи входження до складу Великого князівства Литовського Висоцьк був містечком Волинського воєводства з приватновласницьким статусом.
Місцевості навколо Висоцька з огляду на своє положення були замкнуті й відокремлені, однак, завдяки Горині, яка була для торгівлі вигідним шляхом, тут на той час протікало жваве життя й розквітала торгівля. Доказом того є знайдені у Висоцьку та його околицях стародавні римські монети. Але й пізніше Горинь мала для цієї місцевості чимале торговельне значення, будучи єдиним водним шляхом, який полегшував зв'язок між Литвою та Волинню. Також і для мандрівників, за відсутністю доріг, річка була єдиним шляхом. Саме сюдою в 1486 р. вирушили в дорогу посли від воєводи волоського до московського царя Івана Васильовича (Грозного), про що довідуємося з охоронної грамоти, виданої їм великим литовським князем Олександром Ягеллончиком. Цей шлях був вигідним і безпечним ще й тим, що Полісся вбереглося від татарського нападу хана Мендигирея (1483 р.).
Саме князь Іван Гольшанський, володар великого дубровицького двору, за участь у змові проти короля був страчений в Києві 30 серпня 1481 р. (Данилович. Скарбець дипломатичний). У нього було двоє синів — Георгій та Юрій. Старший мав у володінні Глуськ, а молодший — Дубровицю. І саме Юрій першим почав писатися Гольшанським — Дубровицьким. Під час правління цього князя Висоцьк й околиці розвиваються. Села стали осілими, а селяни видирали в лісу землі під поля. Непродуктивний досі Висоцьк розрісся і став досить великим поселенням. Юрій, якому сподобалась ця місцевість, побудував тут замок і оселився в ньому. Назвав цей замок Вишгородом. Князь був хоробрим лицарем й успішно відбивав напади татар на свої замки під керівництвом князя Костянтина Івановича Острозького, великого литовського гетьмана, одного з найталановитіших полководців того часу, потомка давньої династії українських князів. Костянтин Острозький провів 60 битв із татарами. Найславніший бій із татарами відбувся у 1527 році під Ольшаницею на Київщині. Ще один героїчний епізод стався взимку. Татари рушили на Полісся і дійшли аж до Пінська. Коли поверталися з ясиром, князь Острозький несподівано вдосвіта вдарив по ворогу, так що загарбники не мали часу осідлати коні. Бій ішов у глибоких снігах. Тоді 24 тис. татар поклали свої голови. З полону було визволено 40 тис. бранців.
І все-таки, коли князь був відсутній, татари напали на Дубровицю і вщент її розорили.
Князь Юрій був два рази одружений. Перша дружина — Юліана-Іванна Ярославівна, княжна Острозька, друга — Марія, донька князя Андрія Сангушка, маршалка землі Волинської, Володимирського старости. Дружини залишили велике потомство. В пізніших, спокійних роках відсунувся князь у тінь висоцького замку. Передсмертною волею залишив дружині до кінця життя (поки не вступить у другий шлюб) замок у Висоцьку з містом і усіма землями, з усіма бенефіціями, які до нього належать, а також двір Велюнь, дворик Струга, село Лютинськ. Заповіт був складений при свідках у висоцькому замку в 1537 р. Князь Юрій Гольшанський-Дубровицький похований у Києві в Пустинському монастирі.
Однак вдові князя Марії нелегко було вступити у володіння добром, яке залишив їй чоловік. Перешкоджали цьому її пасерби Іван та Володимир (князь Дубровицький). Після тривалої боротьби за спадок княгиня Марія осіла у Висоцьку й тут виховувала дітей.
У цей небезпечний (перед татарськими набігами) час польський король віддає наказ про озброєння замків погоринських городів. Така увага вплинула на розвиток цих поселень. Вишгород, або Висоцьк, у зв'язку з тим, що лежав над «портовою» річкою, почав розвивати торгівлю збіжжям і деревом.
Княгиня Марія Гольшанська — Дубровицька померла в 1553 р. Після її смерті Висоцьк з прилеглими околицями перейшов у володіння до її синів Семена та Андрія. Обоє синів не мали дітей, і після їх смерті рід цей закінчився. За життя (за Бонецьким) Семен був у 1551 р. литовським стольником, але невдовзі, видно, помер, бо вже у 1558 р. його сестри поділили між собою добра брата (розподіл цей є у Висоцькому архіві).
Ключ Висоцький, розкинутий високо над Горинню, Случем, Серетом належав одній із сестер князя Семена — Федорі, одруженій з Богданом Соломарецьким. Князі Соломарецькі, згідно з Синдиком, який ще й досі зберігається в соборній церкві м. Любеч (Е. Руліковський), походили від чернігівських князів Рюриковичів. Богдан Соломарецький, одружившись із дубровицькою княжною, осів не у спадкових маєтках в околицях Мінська, а в маєтку дружини — Висоцьку.
У той час, про який іде мова, Козаччина стала такою потужною силою, що загрожувала не тільки Україні, де виникла, але й Волині та Литві. І хоча Висоцьк своїм положенням був безпечний від ворогів, однак із часом і він не вцілів.
1593 р., продираючись із Петрикова через Турів на Волинь, Северин Наливайко разом із козаками, увірвались у Висоцьк, спустошили як саме містечко, так і його околиці (із архіву Висоцька). У Северина Наливайка була заклята ненависть до польських панів, викликана тим, що пан Калиновський у Гусятині відібрав поземельне володіння у його батька і забив старого до смерті. Через це він підняв селянсько-козацьке повстання проти шляхетського ладу Польщі.
Восени 1595 року Наливайко відкрито виступив проти Польської корони. Його повстання мало й релігійний відтінок. Бо саме в цей час владики Іпатій Потій і Кирило Терлецький за підтримки короля Сигізмунда без собору поїхали в Рим із проханням підпорядкувати православну церкву в Україні Папі та зі згодою на унію (об'єднання). З допомогою Костянтина Острозького підтримувалося православне благочестя у бідних людей і цим живило повстання Наливайка.
Сином Богдана Соломарецького був князь Іван. Мав дві дружини. Перша — Беата Дольська, друга — Могожата Лисаковська. Єдиним спадкоємцем Івана був князь Лев Миколай, підкоморій Пінська, а потім смоленський каштелян. За його правління Висоцьк вдруге був спустошений козаками.