Ми́рне (до 1965 року — Печалівка) — село в Україні, у Малолюбашанській сільській територіальній громаді Рівненського району Рівненської області.
Символіка Герб: у зеленому полі золота підкова вухами додолу, над нею вліво летить срібний голуб.
Прапор: квадратне полотнище, що складається з трьох вертикальних смуг — жовтої, зеленої та жовтої (співвідношення їх ширин рівне 2:5:2), посередині зеленої смуги летить білий голуб, повернений до вільного краю. Голуб є втіленням миру і злагоди, вказує на назву села. Підкова означає щастя і землеробство. Зелений колір уособлює Поліську землю.
Рішенням сесії Мирненської сільської ради за № 97 від 10 жовтня 2003 року були затверджені герб та прапор села, авторами проектів яких виступили Л. Коваль та Ю. Терлецький.Гречило А., Терлецький Ю. Герби та прапори міст і сіл Рівненської області. — Київ, Львів, Рівне, 2002. — С. 23. — ISBN 966-02-0407-8
Географія У 1906 році — село Печалівка Підлужанської волості Рівненського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 50 верст, від волості 11. Дворів 168, мешканців 1232.
Після підписання Ризького мирного договору 1921 року село Печалівка відійшло до Речі Посполитої. Тоді село було поділене на дві частини. У північній частині села, яку називали «Пілсудчина» мешкали поляки, тобто, землі, що Пілсудський наділяв польським офіцерам та солдатам. В іншій частині мешкали українці. Межею між польською та українською частинами села слугували канава та ставок, над якими було споруджено дерев'яний міст.
У 1920-х роках польський уряд побудував на околицях села смугу бетонних оборонних укріплень, які місцеве населення називає бони. Вони збереглися й дотепер. У 1935 році в селі було збудоване велике просторе приміщення, у якому мав розміститися шпиталь, але 1937 року тут відкрили семирічну школу, спільну для українців та поляків. Навчання проводилося польською мовою.
Початок другої світової війни 1939 року в історії Печалівки збігся із завершенням польського періоду. На територію Західної України 1939 року прийшли війська Червоної Армії, відбулося так зване возз'єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною. Спочатку було все добре і багато людей насправді повірили, що ці привітні й прості вояки визволили їх від соціального та національного гніту. Та їх радість була передчасною. Разом з радянськими військовими частинами до села увійшов й підрозділ НКВС. Через надумані звинувачення органами НКВС було засуджено та відправлено на поселення до Сибіру цілі родини польських осадників.
20 лютого 1940 року, напередодні святкування дня Радянської Армії, у Печалівці створено колгосп ім. Червоної Армії. Першим головою колгоспу було обрано Пилипа Івановича Русака. На початках колгосп об'єднав усього 13 домогосподарств, а вже у березні 1941 року туди вступило 160. В користування новоствореного колгоспу держава передала 700 га «націоналізованих» осадницьких земель. Колгосп зростав, але війна обірвала мирну працю. Колгосп припинив своє існування.
22 червня 1941 року розпочалася німецько-радянська війна та вже наприкінці червня того ж року село було окуповане німецькими військами. Того ж року на теренах краю були створені перші українські збройні формування, які з жовтня 1942 року організувалися в УПА. У січні 1944 року, у результаті Рівненсько-Луцької операції, проведеної 13-ою та 60-ою арміями 1-го Українського фронту під командуванням генерала армії Миколи Ватутіна за підтримки великих партизанських з'єднань, зокрема, партизанського з'єднання під командуванням генерал-майора військ НКВС Олександра Сабурова, Печалівку було звільнено. Близько 120 місцевих мешканців брало участь у бойових діях у лавах Червоної армії, з яких 72 — загинули. Також у визвольних змаганнях за свободу та незалежність України у лавах УПА брали участь 122 печалівців, з цього числа: 37 — загинули, а 50 — репресовані.
Після закінчення війни життя в селі почалося налогоджуватися. 12 березня 1946 року відновив діяльність колгосп ім. Червоної Армії, головою якого обрано Григорія Пилиповича Мишкевича. У 1947 році було відкрито сільський клуб та бібліотеку. У 1948 році на території Печалівки створено ще один колгосп ім. К. Ворошилова, 1950 року обидва колгоспи були об'єднані в одне господарство — колгосп ім. Й. Сталіна. Головою колгоспу обрано Івана Яковича Омельяненка. У 1961 році колгосп перейменовано на честь XXII з'їзду КПРС, який того року проходив у Москві. Наступного року колгосп ім. XXII з'їзду КПРС очолив Іван Антонович Кухарчук.
1963 року Президія Верховної ради УРСР схвалила пропозицію мешканців про перейменування села Печалівка у село Мирне. 1967 року в селі споруджено Будинок культури, а також відкрито відділення ощадкаси, сільську дільничну лікарню з пологовим відділенням, аптеку, телефонну станцію, відділення поштового зв'язку, молочну кухню, магазини продовольчих та промислових товарів, комбінат побутового обслуговування.
У 1963 — 1965 роках головою Мирненської сільської ради була Кухарська Олександра, а потім вона понад десять років очолювала городню бригаду колгоспу.
1980 року в колгоспі ім. XXII з'їзду КПРС вже налічувалося 4 858 га землі. Помітно зросла матеріально-технічна база господарства. Споруджено механізований зерносклад та склад для зберігання насіння, комбікормовий цех, майстерню по ремонту сільськогосподарської техніки, склад мінеральних добрив, картоплесховище, три ангари для зберігання сіна та молочно-тваринницький комплекс. Передовики соціалістичного змагання — колгоспники Кухарська Олександра, Дєдік Федір, Колодій Іван, Толочик Кулина, Барабаш Данило були нагороджені орденом Леніна.
В березні 1994 року колгосп ім. XXII з'їзду КПРС змінив свою назву на колективне сільськогосподарське підприємство «Мир», але через брак фінансування з боку держави, воно поступово почало занепадати. Всі виробничі показники пішли різко донизу. На початку квітня 2000 року КСП «Мир» було реформовано в сільськогосподарський виробничий кооператив «Мир», співзасновниками якого стали Дмитрук Володимир, Цикун Олександр. Станом на 1 січня 2002 року у СВК «Мир» працювало 343 особи. 25 червня 2003 року СВК «Мир» змінило форму власності на приватне сільськогосподарське підприємство «Мирне», яке очолив Олександр Олександрович Цикун. Підприємство спеціалізувалося на розведенні великої рогатої худоби. Станом на 21 січня 2019 року підприємство припинило свою діяльність. Населення Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Кількість Відсотокукраїнська141199.16%російська100.70%білоруська10.07%інші/не вказали10.07% Усього1423100%
Освіта До початку 2018 року в селі працювала Мирненська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Костопільської районної ради (директор Степанюк Юлія Вікторівна), що була підпорядкована Костопільській райраді, але після об'єднання Мирненської та Малолюбашанської сільських рад в одну ОТГ наприкінці 2017 року змінився й тип навчального закладу. Від 30 січня 2018 року місцева школа стала Мирненським ліцеєм Малолюбашанської сільської ради Костопільського району, натомість директором залишилася Степанюк Ю. В. Для найменших мешканців села працює Мирненський заклад дошкільної освіти «Журавлик-2» Малолюбашанської сільської ради Костопільського району (завідувачка Голиш Наталія Миколаївна).
Шкільництво: історія та сучасність На межі ХІХ — ХХ століть у Печалівці працювала церковно-парафіяльна школа, у якій усього двоє вчителів навчали 100 дітей. Одним з них був П. Гирко, якого за активну участь в громадсько-просвітницькій роботі школи, було звільнено з роботи та вислано в північні райони. До революційних подій жовтня 1917 року в селі, серед місцевих мешканців, було лише двоє селян, що мали середню освіту — П. Драганчук та М. Кур'ята.
У 1930-х роках в селі діяла польська початкова школа, що на той час містилася в приміщенні теперішнього кіноклубу. Навчалося в школі 50 учнів, а навчання проводилось у дві зміни і спочатку велося лише польською мовою. Вчителями було подружжя Стоцьких. Згодом вчителька Барбара Стоцька добилася, щоби навчання у першому класі проводилося ще й українською мовою. Тоді ж до сільської школи було прислано ще двох вчителів — Стебу та Грабаля. Подружжя Стоцьких власних дітей не мало, але дбали про інших. Барбара Стоцька, бачачи, що приміщення діючої школи для такої кількості дітей є замалим та затісним, тоді з власних заощаджень виділила кошти, які передала братам Драганчукам на спорудження будинку, частина якого призначалася для потреб школи. 1934 року орендоване ще одне приміщення — в хаті Салівончука Опанаса і тоді з'явилася можливість поділити класи. З Польщі приїхали ще дві вчительки — Анна Закшевська та Емілія Мацієва. Навчання повністю з усіх предметів велося польською мовою.
Для польських дітей діяла окрема школа, що знаходилася в одній з хат в урочищі Політовці. У 1935 році місцеві поляки розпочали будівництво нової великої будівлі школи, у якій також мав міститися й шпиталь. У 1937 році тут було завершене будівництво та відкрито семирічну школу. На той час вона була однією з двох шкіл у повіті та мала назву «Початкова семикласна школа», що була спільною для польських і українських дітей. Директором школи був Євгеніуш Римарчик. З Варшави були прислані вчителі, які проводили навчання повністю польською мовою.
У 1938 році свідоцтво про закінчення семирічної школи отримало 8 українських дітей, серед них, Ніна Дмитрук, Іван Омелянчук, Олександра Коваль та інші. Восени 1939 року з приходом радянської влади прийшла і реорганізація школи, навчання велося лише українською мовою. У 1940 році відбувся перший випуск семирічної школи. Серед випускників були Яків Русак, Пилип Захарчук, Андрій Гаврилюк.
Під час німецько-радянської війни село знаходилося під німецькою окупацією і навчання в школі було припинено. У 1942 році почалася епідемія тифу, то в одній частині шкільних приміщень розмістився військовий шпиталь, а іншу відведено під стайню.
1944 року село звільнено з-під німецької окупації. У школі відновлено навчальний процес, а також створено вечірню школу для робітничої молоді. Першими повоєнними директорами школи були Новак Людвік та Миколайчик Володимир. При школі відкрито курси з ліквідації неписьменності. Культармійцями з ліквідації неписьменності були учні старших класів — Коваль К. П., Григор'єва Р. І., Мишкевич В. Г., Турчина К. О., Карповець О. А., Кузько М. І. та інші. У 1954 році відбувся перший повоєнний випуск середньої школи. Серед випускників були В. Салівончук, А. Касянчук, М. Поліщук, М. Мельничук та інші. Вчителями були — Хуснудінова Н. Х., Шевченко Я. В.
Протягом січня 1973 — листопада 1976 року, у центрі села, на кошти колгоспу ім. ХХІІ з'їзду КПРС (голова Кухарчук І. А.), споруджено триповерхову будівлю нової школи. У новозбудованій школі містилося 17 класних кімнат на 540 місць, актова зала, їдальня на 100 місць, майстерня та спортивний зал. У 1976 — 1986 роках директором школи був Якобчук Анатолій Прокопович. В цей час у школі налічувалося 16 одиниць техніки (2 вантажні машини, автобус, грейдер). Школа готувала трактористів-машиністів широкого профілю, а також була забезпечена кіноапаратурою, швейними машинами. У школі працював табір праці та відпочинку для учнів старших класів.
У 1986—2002 роках директором школи був Шолодько Віталій Антонович. За сприянням Чмира Віктора Івановича школі створено Зал бойової і трудової слави. Належне місце займало поглиблене вивчення образотворчого мистецтва, створено кабінет естетики. За керівництва Шолодька В. А. у школі була запроваджена десятибальну систему оцінювання знань та вмінь учнів. Для відпочинку вчителів було створено кімнату психологічного розвантаження. При бібліотеці працювала читальна зала.