Стефан-Моріс Бонго-Нуарра (; 6 червня 1937 — 7 жовтня 2007) — конголезький державний і політичний діяч, одинадцятий прем'єр-міністр Республіки Конго.

Біографія Початкову освіту здобував у Браззавілі й Овандо. 1 жовтня 1951 року вступив до військової школи в Браззавілі. Після того навчався у Франції, повернувшись на батьківщину 1963 року.

Після повернення Бонго-Нуарра очолив департамент сільськогосподарського проєктування в Пуент-Нуар. Потім він став членом Всесвітньої федерації молодих лідерів та підприємців та в Оклахомі був обраний її головою. Також він очолював конголезький Національний олімпійський комітет. Від 1964 до 1965 року був головою Економічної та соціальної ради, після чого 1966 року отримав пост державного секретаря сільського господарства, тваринництва, водних і лісових ресурсів в адміністрації президента Альфонс Массамба-Деба.

У січні 1968 року Бонго-Нуарра очолив міністерство сільського господарстваRémy Bazenguissa-Ganga, Les voies du politique au Congo: essai de sociologie historique (1997), Karthala Editions, стор. 112«Apr 1968 — President Massemba-Debat takes over Premiership — Cabinet reshuffle — Other political developments», Keesing's Record of World Events, volume 14, квітень 1968, Congo, стор. 22, 633, а також отримав портфель міністра громадських робіт, житлового господарства й транспорту«Jan 1969 — Major Ngouabi appointed Head of State — New government», Keesing's Record of World Events, volume 15, січень 1969, Congo, стор. 23, 148Bazenguissa-Ganga, Les voies du politique au Congo: essai de sociologie historique, стор. 150. Невдовзі, однак, президент Маріан Нгуабі усунув його від державних посад через розбіжності в поглядах. Після того він зайняв адміністративну посаду в сільськогосподарській школі, проте в серпні 1970 року його було звинувачено в організації антиурядової змови та засуджено до десяти років ув'язненняBazenguissa-Ganga, Les voies du politique au Congo: essai de sociologie historique, стор. 427. В ув'язнення Бонго-Нуарру катували, а 1971 року звільнили за станом здоров'я. Після того він залишив країну та виїхав до Франції, де вилікувався та став консультантом багатьох французьких і швейцарських компаній. 1977 року він повернувся до Конго в якості бізнесмена, та, зазнавши тиску з боку влади, був вимушений знову вирушити у вигнання та проживав у Франції до 1990 року.

Повернувшись на батьківщину на хвилі переходу до багатопартійної системи, Бонго-Нуарра став почесним головою Партії реконструкції та розвитку Конго (ПРРК). 1991 року його було обрано другим заступником голови Національної конференції, що стало ознакою переходу до багатопартійних виборівBazenguissa-Ganga, Les voies du politique au Congo: essai de sociologie historique, стор. 384, 427. За результатами виборів 1992 року його було обрано до лав Національної асамблеї«Mystère au Congo», L'Humanité, 12 лютого 1992. В той час він був національним координатором Національного альянсу за демократію (НАД)Joachim Emmanuel Goma-Thethet, «Alliances in the political and electoral process in the Republic of Congo 1991-97», in Liberal Democracy and Its Critics in Africa: Political Dysfunction and the Struggle for Social Progress (2005), ed. Tukumbi Lumumba-Kasongo, Zed Books, стор. 110—113Jean-Pascal Daloz and Patrick Quantin, Transitions démocratiques africaines: dynamiques et contraintes (1990—1994) (1997), Karthala Editions, pages 164, 165, коаліції партій, що підтримали кандидатуру Паскаля Ліссуби в першому турі президентських виборів 1992 року«Législatives: comme si l'histoire du Congo se répétait !» , Congoplus.info, 15 травня 2007.

Після перемоги Ліссуби на виборах він призначив Бонго-Нуарру на пост прем'єр-міністраIPU-PARLINE page on the 1992 parliamentary election«Sep 1992 — New Prime Minister and Cabinet», Keesing's Record of World Events, volume 38, вересень 1992, Congo, стор 39, 83. Відповідно до висловлювань самого Бонго-Нуарри його уряд був «військовим кабінетом», і він пообіцяв «широкий наступ» на проблеми держави.

Керівництво КПП було незадоволене малою кількістю місць, що їх надав представникам партії Бонго-Нуарра в своєму кабінетіJohn F. Clark, «Congo: Transition and the Struggle to Consolidate», in Political Reform in Francophone Africa (1997), ed. John F. Clark and David E. Gardinier, стор. 71, 72. Було сформовано об'єднання опозиційних сил, завдяки зусиллям якого Бонго-Нуаррі та його урядові 31 жовтня 1992 року було висловлено вотум недовіри«Nov 1992 — Government crisis», Keesing's Record of World Events, volume 38, листопад 1992, Congo, стор 39, 179. Президент був змушений призначити на пост голови уряду представника опозиції, втім це спричинило значні заворушення в суспільстві, а також серед військовиків. Зрештою 3 грудня було сформовано уряд національної єдності, який очолив Клод-Антуан Да-Коста.

1993 року він знову координував коаліцію партій, що підтримувала партію Ліссуби на парламентських виборахAfrica Research Bulletin (1993), стор. 10, 847. Також він продовжував обіймати високі державні посади, зокрема був державним міністром, спеціальним представником президента і головою Соціокультурного комітету, пізніше отримав пост міністра оборони. Залишив країну під час громадянської війни, втім тимчасово повернувся для участі в національному діалозі 1998 року. Перебуваючи у вигнанні, підтримував групу Патріотичний фронт за діалог і національне примирення (ПФДНП), що закликав до миру, але не заперечував легітимності президентства Дені Сассу-НгессоOusmane Sow, «Des exilés pressés de rentrer au pays», Jeune Afrique, 14 листопада 2000.

Бонго-Нуарра жив у Брюсселі, де й помер 7 жовтня 2007 року. Сассу-Нгессо назвав його смерть «великою втратою». Тіло колишнього прем'єр-міністра було поховано на браззавільському цвинтарі 22 жовтня того ж року.

Примітки

Посилання Список прем'єр-міністрів Республіки Конго на Rulers.org