Михайло Іванович Букін (; 13 вересня 1897, Орел — 1958, Орел) — російський колабораціоніст.

Біографія

Ранні роки Михайло Букін народився в Орлі в сім'ї Івана Букіна, купця 1-ї гільдії і його дружини, яка теж мала купецьке походження. Після закінчення 1-го комерційного реального училища в Орлі він відправився до Києва, де вступив до Київського комерційного інституту.

Після заняття Києва частинами Німецької імперської армії в 1918 році Букін повернувся в Орел. 13 жовтня 1919 року в місто ввійшли білогвардійці (1-й корпус Добровольчої армії під командуванням генерала А. П. Кутепова). Згідно зі свідченнями Олени Позднякової, сусідки Букіних, в той день «всі члени сім'ї Букіних стояли біля свого будинку святково одягнені. Його мати тримала в руках традиційний хліб-сіль. Букін стояв поруч і махав рукою». Вона ж згадувала, що на наступний день перебування білих в Орлі «Букін з білим офіцером стукали в будинок євреїв», і що під час Громадянської війни сусіди ховали в своєму будинку жандарма. 20 жовтня білогвардійці залишили місто.

За радянської влади Згідно автобіографії Букіна, з 1920 по 1941 рік він змінив 6 місць роботи. За ці роки він встиг попрацювати помічником бухгалтера, штатним касиром, комірником, начальником забезпечення з матчастини. Останнім місцем роботи Букіна перед його другим арештом стало орловське відділення тресту «Росглавхліб», де він обіймав посаду старшого товарознавця-консультанта.

Заарештовувався Букін двічі. У 1932 році він був вперше затриманий співробітниками ОГПУ за підозрою в зберіганні золотої валюти. Відбувши 3 місяці в ув'язненні, він був відпущений. У квітні 1941 року Орловський народний суд засудив Букіна до 2 років позбавлення волі, вважаючи, що той не мав права на закупівлю труб для Брянського хлібозаводу. Колишній товарознавець був етапований до в'язниці міста Гомеля.

Початок війни Коли почалася німецько-радянська війна, Букін продовжував відбувати термін в Гомельській в'язниці. Під час поспішної евакуації тюремних працівників в'язні були кинуті напризволяще. Згодом Букін згадував:

«У перший день війни табір був обстріляний німецькими літаками. Начальства ніякого. Люди пішли — хто куди. Документів у мене не було. Незабаром мене і інших затримали німці. У Карачеві нас помістили в так званий складальний пункт. Нам видали «аусвайси». Отримавши документи, я пішов в Орел. Я знаходився в різних селах, вже зайнятих німцями. Щоб залишитися живим — працював. За це мені давали харчування. 3 жовтня німці зайняли Орел, і я почав потроху наближатися. В Орел прибув 28 жовтня.»

В окупованому Орлі Букіна чекала дружина Анастасія.

Сусідкою сім'ї Букіних по комунальній квартирі була 48-річна Ольга Стьопіна, яка працювала перекладачкою в Орловському відділенні гестапо. Одного вечора, будучи в гостях у Стьопіна, Букін познайомився з німецькими офіцерами-перекладачами Крігером і Клатманном. Як згодом стверджував на допиті Букін, один з них поцікавився, чим Букін буде займатися в окупованому місті. Той відповів: «Не знаю», і тоді офіцери запропонували влаштувати його в міську поліцію. Букін погодився. Наступного дня ті ж офіцери приїхали до нього додому і запросили його до Орловського бургомістра А. С. Старова, з яким Букін був добре знайомий .

Працюючи поліцейським, Букін, як і багато інших поліцаїв, за хабарі допомагав нелегальним самогонникам. 11 січня 1942 року за сприяння Старова він став бухгалтером Орловської міської управи, 14 січня був переведений в паспортний відділ поліцейського управління, а 1 квітня призначений старшим агентом в так звану «Розшукову групу», що діяла при поліцейському управлінні. 15 квітня Букін очолив цю групу.

Розшукове відділення

Загальна характеристика У травні 1942 року група, очолювана Букіним, була реорганізована в Орловське розшукове відділення поліції і передана в підпорядкування Орловському гестапо на чолі з Гансом Германом Кохом.

Спочатку відділення розмістилося в одноповерховій будівлі за адресою: вул. Черкаська, 51 (будинок не зберігся). У напівпідвальному приміщенні з земляною підлогою знаходилися три камери, а четверта була обладнана в будиночку в дворі. Арештанти утримувались в антисанітарній обстановці: в тісних камерах були воші і клопи, повітря було стиснутим. Замість взуття в'язням видавалися дерев'яні колодки з ремінцями. У найбільшій камері площею 16 квадратів утримувалися до 30 осіб. Чоловіки і жінки утримувалися в камерах разом. Незважаючи на те, що в зимовий час в підвалі топили «буржуйки», в камерах стояв холод; люди спали на підлозі. Крім того, вони ризикували отруїтися чадним газом, що при подібному способі опалення підвалу було вкрай ймовірно.

Вечорами арештантів виводили у двір на прогулянки, під час яких городянам іноді вдавалося передавати їм трохи їжі. Одна очевидиця пізніше згадувала, що «деякі заарештовані були настільки виснажені, що замість слів видавали мукання».

У список завдань Орловського розшукового відділення входили: виявлення осіб, вороже налаштованих до нової влади (комуністів, комсомольців, підпільників, партизанів), а також євреїв, збір відомостей про настрої серед населення, перевірка благонадійності осіб, що надходили на службу до німців. Затримання неблагонадійних осіб проводилися спільно з німцями. Про результати своїх розслідувань таємні агенти доповідали особисто Букіну, а він — в гестапо. Затвердженням списків «неблагонадійних» займалася спеціальна комісія в складі самого Букіна, його заступника Ковригіна, співробітників поліції Круппа, Калганова, Григор'єва і Романова. Після затвердження усі списки передавалися в німецьку службу безпеки.

Всім співробітникам розшукового відділення пропонувалося ходити в цивільному одязі, виглядати охайно, звертатися один до одного словами «пан», «пані». При вході в будівлю відділення кожен був зобов'язаний пред'явити перепустку. Допускалося носіння кілець, перснів, намист. Щомісячна платня працівника становила 50-200 райхсмарок.

Методи роботи Частим явищем в Орловському розшукному відділенні були побиття в'язнів, заохочувані Букіним. Як знаряддя побоїв використовувалися ремені, батоги, гумові шланги. Якщо допитуваний втрачав свідомість, його обливали холодною водою, чекали, поки людина прийде в себе, після чого продовжували допит. Іноді арештантів роздягали догола, замикали в камері на кілька днів і лише тоді викликали на допит.

Найчастіше агенти розшукового відділення вдавалися до психологічних прийомів під час допитів, погрожуючи розправою над членами сім'ї арештованого і змушуючи його зізнатися в підпільній діяльності або ж влаштовуючи очні ставки з підставними особами. За спогадами однієї з орловчанок, які пережили окупацію, одного разу «під час допиту одного з підпільників в кабінет ввели невідомого. Тицьнувши в нього пальцем, Букін заявив: "Він каже, що ви домовилися разом підірвати міст"».

Букін особисто керував арештами, обшуками, засідками, здійснюваними співробітниками відділення. Він щодня проводив огляд камер, допитував заарештованих, або був присутній на допитах, самостійно проводив заняття з агентами.

Боротьба з підпільниками

Розкриття внутрішнього змови У другій половині 1942 року за безпосередньої участі Букіна агентами розшукового відділення була викрита підпільна група, що діяла всередині орловської поліції. У серпні-вересні були арештовані її члени: начальник поліції Орла В. І. Головко, поліцейські Д. Сорін і П. Кунце, а також Н. Челюскін, що завідував паспортним столом. У 1957 році Букін згадував про ліквідацію групи в такий спосіб:

«У середині вересня 1942 року таємний агент повідомив, що в Орлі проживає Челюскін, який перекинутий в тил німців зі спеціальним завданням. Я доручив підлеглим перевірити і зібрати додаткові дані про Челюскіна. В результаті було встановлено, що Челюскін працює в паспортному столі міської поліції і до цього нетривалий час утримувався під арештом в комендатурі. Отримавши ці дані, я вирішив заарештувати Челюскіна.»

Незабаром Челюскін був заарештований. В результаті обшуку в його сараї було виявлено пакунок з бланками паспортів та іншими документами, викраденими ним в паспортному столі орловської поліції.

Допит Челюскіна, який виявився радянським розвідником, вів особисто Букін. Поки сам розвідник утримувався під арештом, на його квартирі знаходилися два таємних агента, що чекали приходу підпільника-зв'язкового. Букін намагався дізнатися, з яким завданням розвідник прибув в німецький тил і з якими особами був пов'язаний, проте Челюскін відмовлявся відповідати на його питання, стверджуючи, що перейшов лінію фронту тільки для того, щоб жити в Орлі разом з матір'ю.

Останньою спробою Букіна схилити в'язня до передачі будь-яких відомостей стало залучення матері Челюскіна до присутності на допитах. Розраховуючи на те, що вона переконає Челюскіна співпрацювати з окупаційною владою, Букін тричі організовував зустрічі між матір'ю і сином. Глава розшукового відділення нагадував йому про батька, репресованого в роки радянської влади, і про дворянське походження Челюскіна, але і це не допомогло. Як сам він згодом показав на допиті, «ці старання ні до чого не привели. Челюскін ні в чому не зізнався». В кінцевому підсумку, так і не домігшись ніяких зізнань з боку останнього, він віддав наказ про розстріл Челюскіна. У 1950-х роках один з колишніх агентів поліції, допитаний у справі Букіна, згадував:

«Я був очевидцем, коли Букін безпосередньо в будівлі розшукового відділення заарештував свого особистого секретаря Соріна Дмитра, який займався виготовленням і розповсюдженням по місту Орлу листівок із закликом боротися проти німців. Незабаром був заарештований поліцейський Кунце Павло. Обидва вони були розстріляні. Трохи пізніше були заарештовані поліцмейстер Головко та начальник паспортного столу Челюскін ... Головко помер від побоїв, а Челюскіна розстріляли ...»

Інший екс-співробітник розшукового відділення розповідав про допити Кунце, Головко та Челюскіна наступне:

«Коли ми увійшли в кабінет до німців, то побачили, що Головко лежить на підлозі непритомний. Ми забрали його в зазначений Букіним кабінет № 5. Букін йшов попереду і, коли ми поклали Головко на підлогу, тут же став ногами йому на груди і почав підстрибувати, щось примовляючи ... Букін кілька разів підстрибнув на грудях у Головко ... Той пролежав до ранку і помер, не приходячи до тями ...»

Запобігання вибуху театру На 3 жовтня 1942 року німецькою владою були намічені урочисті заходи, приурочені до річниці заняття Орла, в тому числі бенкет для високопоставлених осіб. Бенкет передбачалося організувати в міському драматичному театрі, де повинні були зібратися члени міської управи на чолі з бургомістром, а також представники німецького командування. Дізнавшись про це, лідери підпілля розробили план вибуху театру. Здійснення вибуху було доручено підпільникам Н. Алексєєвій, В. Сєчкіну і Е. Циганкову, які влаштувалися в театр на роботу, а підготовку до акції взяла на себе розвідниця Е. Зуєва.

Здійснити задум підпільникам не вдалося. За 2 дні до бенкету були заарештовані В. Сєчкін, Н. Алексєєва, В. Булгаков, М. Земська, Є. Циганков, А. Поддєлков, П. Маяцький, а незабаром і інші члени організації — всього 26 чоловік, а також зв'язкова М . Ушакова. Згодом всі вони зазнали жорстоких тортур і були розстріляні. Разом з Марією Земською була розстріляна її дворічна дочка Валя. Підпільна група була викрита за допомогою впровадженого в її склад таємного агента, особа якого досі не встановлена ​.

Останні місяці На початку 1943 року відомство Букіна досягло максимальних успіхів за всю історію своєї діяльності. У травні німецька адміністрація виділила на потреби розшукового відділення два цегельних будинки. Під час ремонтних робіт в одному з цих будинків стався інцидент: вступивши в скандал з співробітниками міської управи, які, на його думку, робили ремонт недостатньо старанно, Букін вдарив техніка управи. В результаті службового розслідування, проведеного німцями, він був оштрафований на 200 райхсмарок.