Перейменування тюркських топонімів у Вірменії — процес перейменування тюркських топонімів урядами Вірменської РСР і Вірменії у XX — XXI століттях. Цей процес, що почався 1924 року, тісно пов'язаний з політичними процесами, що протікають всередині країни, такими як масова репатріація вірмен з-за кордону в СРСР, переселення азербайджанців з Вірменії в Кура-Араксинську низовину тощо.

Багато топонімів перейменовувалося 1935 року, в повоєнні роки, в 1967—1968 роках, 1988 року, коли відбулося масове вигнання азербайджанців з країни Карабах: хронологія конфлікту і після .

Існувало кілька методів перейменування тюркських топонімів: переклад топоніма, переклад половини назви або гібридне перейменування, лінгвістичне перероблення, повна зміна топоніма.

Виникнення тюркських топонімів у Вірменії

Вірмени є нащадками автохтонного населення території сучасної Вірменії, а долина Араксу — центром історичної вірменської державності. Саме там знаходилися столиці Великої Вірменії, а в середньовіччі також Багратидської Вірменії — , Армавір, Арташат, Вагаршапат (також духовний центр вірменів протягом 303—484 років, і знову з 1441 року), Двін (також духовний центр вірменів протягом 484—931 років) і Ані. Всі ці міста були основними центрами розвитку давньовірменської культури.

Починаючи з XI століття, територія Вірменії зазнала навали тюрків-сельджуків — предків сучасних тюркських народів Малої Азії і Закавказзя. Завоювання Вірменії почалося 1064 року і завершилося 1071 року перемогою сельджуків в битві біля Манцикерта. Навала сельджуків стала катастрофою для вірменського етносу і призвела до еміграції значної частини вірмен«А затем началось сельджукское нашествие. Оно нанесло первый катастрофический удар по армянскому этносу. Часть Васпуракана, Гохтн, и, наконец, Сюник стали объектом захвата сельджуков в первую очередь. В результате резкой и достаточно фанатичной политики сельджукских владык, в политических целях принявших ислам и ставших его очередным „оплотом“, армянское население вынуждено было покидать родную землю и эмигрировать на север в пределы Грузии и особенно в Киликию.Сражение при Манцикерте (Маназкерте) привело к окончательной потере Армении Византией. Теперь центрами армянской политической и культурной жизни стали Киликия и Албания. Эта последняя в XII—XIII вв. была тесно связана с Грузией и порой от неё зависела. В последующие века процесс этнических изменений продолжался, пока „метс сюргюн“ („великое изгнание“) — армяно-тюркское) Аббаса I в начале XVII в. не привело к резкому сокращению армянского населения Восточной Армении».. З цього моменту на Вірменському нагір'ї, що включає частину ЗакавказзяBritannica encyclopedia статья «Armenian Highland»:«mountainous region of Transcaucasia. It lies mainly in Turkey, occupies all of Armenia, and includes southern Georgia, western Azerbaijan, and northwestern Iran»., почався багатовіковий процес відтиснення вірменського і курдського населення прийшлим тюркським. Нова хвиля навал тюрків на Вірменію була пов'язана з татаро-монгольською навалою, а потім — з Тимуром. При цьому все більше число вірменських земель відбиралося у місцевого населення і заселялось прийшлими кочівникамиАббас-Кули-ага Бакиханов. Гюлистан-и Ирам :«шах Исмаил (Сефеви) переселил из Ирака племя Баят частью в Эриван, а частью в Дербенд и Шабран, чтобы усилить местных правителей».История Востока. В 6 т. Т. 2. Восток в средние века.  — М.: Восточная литература РАН, 2002. — ISBN 5-02-017711-3«В описаниях современников сельджукское нашествие предстаёт как бедствие для стран Закавказья. Сельджуки быстрее всего утвердились в южных армянских землях, откуда армянское население вынуждено было эмигрировать в пределы Византии. Так возникло Киликийское Армянское царство, просуществовавшее до конца XIV в. На Армянском нагорье начался многовековой процесс оттеснения армянского и курдского населения пришлым тюркским. То же самое имело место и в пределах Закавказья».. Однак ще в епоху татарської навали Марко Поло зазначав переважання вірмен на всій території історичної Вірменії, від Сіваса до «Живут в этой провинции главным образом армяне-схизматики … Эта Армения в длину тянется от Себаста [Сиваса] до равнины Ороган [Мугань], а в ширину от гор Баркар до Тауриса [Тебриза]…»После Марко Поло. Путешествия западных чужеземцев в страны трех Индий.  — М.: Наука, 1968..

1603 року шах Аббас I організував масове переселення жителів Східної Вірменії вглиб Персії — так званий «». В ході цього переселення, зокрема, було розорено велике вірменське місто Джуга (нині Джульфа, під Нахічеванню), яке було світовим центром торгівлі шовком; його жителі заснували вірменське передмістя Ісфагана — «Нова Джуга»Аракел Даврижеци. Книга историй Всемирная история. Т. IV. — М., 1958. — С. 563.. Саме ця подія призвела до різкого скорочення вірменського населення у Східній Вірменії.

Постійні руйнівні війни між Перською та Османською імперією і застосовувана сторонами політика випаленої землі призвели до різкого скорочення чисельності населення Вірменії. Перед наступом османських військ перси гнали сотні тисяч людей, внаслідок чого ці території виявилися заселеними тюркськими племенами. Як зазначає Арсеній Сапаров, якщо територія передається з винищенням місцевого населення, то відбувається повна заміна «культурного пейзажу» і географічних назв у регіоні. Цю думку підтверджує і російський дослідник , який зазначив, що прийшлі тюркські кочівники не змогли встановити колишніх назв місцевих об'єктів і дали їм свої назвиШопен И. И., «Исторический памятник состояния Армянской области в эпоху её присоединения к Российской империи», СПб., 1852. Стр. 446:Цей магал, після перетерплених ним у минулому столітті спустошень, залишався абсолютно пустим, так-що коли останній еріванський сардар, Гусейн-хан, 1814 року спробував заселити його карапапахцями, ніхто не міг пригадати назв розорених його селищ, які отримали відтоді нові найменування. Донині ще більш сорока розорених селищ поміщені в списках без назв.Таким чином, великомасштабні переселення населення Вірменії і проникнення тюркських кочових племен на цю територію різко змінили етнічний склад регіону і його культурний ландшафт. Колишня вірменська топоніміка частково залишилася, але була адаптована або ж повністю замінена тюркськоюArseny Saparov. The alteration of place names and construction of national identity in Soviet Armenia .

Азербайджанська версія походження тюркських топонімів у Вірменії На думку світової історичної науки, тюрки не з'являлися в Кавказькому регіоні до початку нашої ери. У квітні 630 року війська Західно-тюркського каганату напали на Вірменію, а в VII—VIII століттях на територію сучасної Вірменії і невеликої частини східної Туреччини кілька разів вторгалися війська Хазарського каганату, однак у значній кількості до XI століття тюрки там не осідали. Масово тюрки вперше оселилися на території сучасної Вірменії після сельджукської навали XI століття, коли прийшлі тюркські кочівники змінили етнічну картину регіону, відтіснивши вірменське і курдське населення. Це поклало в XI—XIII ст. початок формуванню азербайджанської народності, яке завершилося наприкінці XV століттяИстория Востока. В 6 т. Т. 2. Восток в средние века.  — М.: Восточная литература РАН, 2002. — ISBN 5-02-017711-3«Нашествие сельджуков сопровождалось страшными опустошениями и разрушением многих закавказских городов. Оно имело огромные последствия для исторических судеб Закавказья. Впервые сюда пришла большая волна тюркского населения. Отдельные группы тюрок проникали в регион и прежде, преимущественно с севера (хазары, булгары и т. д.), но они не изменили этнический состав населения закавказских стран. Иное дело сельджуки. Их племена прежде всего обосновались на превосходных пастбищах Южного Азербайджана (собственно Азербайджана) и Мугани, а затем Арана. Предгорная часть Арана особенно интенсивно заселилась тюркскими кочевниками на протяжении XII—XV вв., и постепенно древнее название Аран заменилось на Карабах (тюркско-иранское Чёрный сад). (…) Проникновение тюрок в Восточное Закавказье постепенно привело к тюркизации значительной части местного населения, что положило именно в XI—XIII вв. начало формированию тюркоязычной азербайджанской народности. (…) На Армянском нагорье начался многовековой процесс оттеснения армянского и курдского населения пришлым тюркским».

Згідно з точкою зору, що існує тільки в Азербайджані, тюрки начебто є найдавнішим населенням регіону, а тюркські топоніми виникли на території Вірменії з часів Урарту (IX—VI ст. до н. е.). Так, згідно з Сабіром Асадовим, сама назва Урарту має тюркський корінь «ур/урі» зі значенням «піднесеність» і «арт» зі значенням «нагір'я, гора». Він також стверджує, що низка назв місцевостей Араратської долини і регіону Севанського озера, відбитих в урартських написах, має тюркське (азербайджанське) походження. Так, на його думку, від тюркського «ар» — «рудий» — походить назва Вірменії. Назва столиці Великої Вірменії, Арташат, також виникла з тюркських мов, де «арт» має значення «нагір'я, хребет, спина, гора», а «шат» — «скеляста височина, злиття річок, виступ гори, межиріччя, розгалуження річки, рукав річки». Назва «Двін», за його словами, утворена від тюркського «дабан» з відповідними значеннями «пагорб, перевал, гірка, гірський перевал». На думку Асадова, «всі історичні пам'ятники Вірменії, її топоніми переконливо доводять, що впродовж тисячоліть азербайджанці були основними жителями цієї території»САБИР АСАДОВ. Историческая география Западного Азербайджана. (Дополненное, переработанное издание на русском языке). — Баку, издательство «Азербайджан», 1998. — 560 стр. Научный редактор Будаг Будагов, академик. НАПЕЧАТАНО СОГЛАСНО УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА АЗЕРБАЙДЖАНСКОЙ РЕСПУБЛИКИ ГЕЙДАРА АЛИЕВА ОТ 26 МАРТА 1998 ГОДА «О ГЕНОЦИДЕ АЗЕРБАЙДЖАНЦЕВ». Стр. 17-22. Асадов називає «геноцидом топонімів» заміну на території Вірменії «азербайджанських топонімічних назв», що послідувала за цим <геноцидом азербайджанського народу>".

Г. А. Гейбуллаєв також вважає, що згадувані Птолемеєм топоніми, топоніми з грузинських джерел V століття, етноніми та топоніми з Вірменської географії VII століття тощо, на території Закавказзя є тюркськими за походженням, які з'явилися з проникненням племен скіфів і саків, які він іменує тюркськимиГиясаддин Аскер оглы Гейбуллаев. ТОПОНИМИЯ АЗЕРБАЙДЖАНА. Баку — Элм — 1986. АКАДЕМИЯ НАУК АЗЕРБАЙДЖАНСКОЙ ССР. СЕКТОР АРХЕОЛОГИИ И ЭТНОГРАФИИ, хоча у світовій науці вони однозначно вважаються іраномовними. Так, Гейдуллаєв пише про «найдавніші тюркські етнотопоніми: Албан (I—II ст.), Баласакан (III ст.), Кемахія (II ст.), Кангар (V ст.), Чол (V ст.), Хунан (V ст.), Гаргар (V ст.), Шаке (VII ст.), Тертер (VII ст.), Гянджа (VIII ст.), в яких відбиті найменування тюркомовних племен албан, сак, камак, кангар, чол, хунн, гаргар, печеніг, тертер, кенджек». Між тим, сучасна наука кавказьких албанців однозначно вважає кавказомовними племенами, спорідненими з лезгинамиJ. Gippert, W. Schulze. Some Remarks on the Caucasian Albanian Palimpsests / Iran and the Caucasus 11 (2007) «Nevertheless, it can be safely stated that from both a phonological and a lexical perspective the Caucasian „Albanian“ (which may well be styled „Old Udi“ from now on) has preserved the original Lezgian character of the language (more precisely: Eastern Samur) much better than contemporary Udi has.».

Російський історик В. О. Шнірельман зазначає, що аргументи азербайджанських прихильників споконвічного проживання тюрків на території Закавказзя виглядають безпорадними, проте вони викликали великий ентузіазм у колах азербайджанських інтелектуалів, і випущена збірка «До проблеми етногенезу азербайджанського народу» (Баку, 1984) стала вважатися «віхою в азербайджанській історичній літературі». За Шнірельманом, після публікації збірки на сторінки азербайджанських наукових публікацій хлинув потік псевдонаукової літературиШнирельман. Войны памяти. ИКЦ Академкнига, Москва, 2003. С. 169—171.

Перейменування тюркських топонімів у вірменські в XX столітті