Тома́шгород — село в Україні, що входить до складу Рокитнівської селищної громади Сарненського району Рівненської області. Село розташоване на лівому березі річки Льви, за 21 км від центру громади Рокитного, за 8 км від залізничної станції Томашгород.
Раніше іменувалося як Сехи. З XVI і до останньої чверті XVIII ст. в історичних джерелах згадуються різні його варіації в основі яких були «Сех/Сих/Сох». Правдоподібно, що з отриманням у 1778 році магдебурзького права назва села змінилася на Томашгород [?]. Відтоді, аж до сер. ХХ ст. в офіційних документах зустрічаються як перший так і другий ойконім, а інколи вони фігурують разом. Остаточно закріпилася назва Томашгород у другій половині минулого сторіччя, проте в народній традиції місцеві жителі себе ідентифікують сехівцями.
Етимологія назви населеного пункту
Томашгород Згідно першої версії, назва пішла від власника села — князя Януша Томаша Святополка-Четвертинського, стараннями якого поселення отримало від польського короля Августа Понятовського магдебурзьке право та статус містечка. Друга версія є фольклорною інтерпретацією і пропонує походження назви від імені «Томаш», — урядника який був призначений Сарненським повітовим органом влади на села Сехи, Єльне, Ломськ, Крута Слобода. Він проживав в урочищі Груд. Люди говорили: ″Йдемо на Грудгород″. З часом слово трансформувалося у Томашгород.
Сехи Згідно переказів, татари напали на село і вщент його спалили, лишилися одні тільки сохи — обгорілі жердини, що і дало йому назву. Інша версія пропонує походження назви від роду священників, які служили в місцевій церкві і мали прізвище Сехи. А ще є думки, що назва від імені якоїсь бабці Сехи.
Назва села іноземними мовами польська — Tomaszgród, Sechy іврит — טומאשגרוד англійська — Tomaszgorod
Гідрографія
Озеро Тухове Озеро Тухове. Площа водойми становить 0,095 км2. Глибина озера максимальна 14,0 м, середня — 4,47 м. Довжина озера 0,45 км, ширина максимальна 0,30 км, середня — 0,21 км. Об'єм водних мас озера 425,0 тис. м3. Близько 40 років тому озеро було проточним й розташовувалося у русловій частині р. Льва. Сьогодні водойма практично ізольована від каналізованого русла р. Льви, що протікає на схід від озера.
Пам'ятка природи Кремінне Кремінне́ — болотний масив у долині Льви та на її межиріччі зі Ствигою (басейн Прип'яті). Є найбільшим болотним масивом в Україні. Значна частина Кремінного — у складі Рівненського природного заповідника.
Історія
Археологічна спадщина В околицях села знайдено: крем'яне вістря списа стжижовської культури; кам'яну сокиру, крем'яне долото, 6 давніх монет; на початку ХХ ст. в урочищі Бесєдка існувало 2 кургани та 4 в урочищі Малки.
Литовсько-польська доба Село Томашгород було пограничним населеним пунктом між Дубровицькою та Київською землями. Відомо що належало князям Гольшанським і входило до так званого «Дзвону Дубровицького», що включав Столин, Стрільськ, Кураш, Висоцьк та власне Сехи. В одній з перших писемних згадок повідомляється, що князь Іван Юрійович Гольшанський (? — †1549) дарує від Сехів П'ятницькій церкві села Крупове пів колоди меду. Згодом дубровицькою волостю володіли князі Соломарецькі. Ян-Владислав був останнім нащадком по чоловічій лінії, після якого династія князів Соломарецьких вигасає. У 1646 році відбувається поділ дубровицької волості між чотирма його доньками. Доміцеллі, дружині мінського каштеляна князя Миколи Святополка-Четвертинського дісталися: двір і село Вороні, села Бухлічи, Струга, Викоровичі, Будимля, Осницьк та Сехи. 1778 році зусиллями князя Януша Томаша Святополка-Четвертинського (*1743—1813) Томашгород отримав від польського короля Станіслава-Августа Понятовського магдебурське право і статус містечка.
У складі Російської імперії У середині ХІХ ст. князі Четвертинські продали Томашгород дворянину Станіславу Шичеквському. У багатьох документах поселення згадується як містечко з невеликим торговим центром «Ринок», в якому вели торгвівлю євреї. Воно знаходилось над річкою Льва, при великому болоті Гало або Гале, в пустинній, віддаленій від міст і доріг місцевості. Містечко сполучене трудною дорогою (60 км болото і броди, через села Вільну, Рудню і Стрільськ над Горинню) з містечком Дубровиця, де є залізнична станція, так як належало до Ровенського повіту Дубровицької волості.
Станом на 1859 рік, Томашгород (Сехи) був , тут діяла дерев'яна православна церква і дерев'яна римо-католицька каплиця, налічувалося 62 двори та 375 жителів (187 чоловіків і 188 жінок), з них 337 православних, 34 євреїв і 4 римо-католиків.
У січні 1918 року розпочався період першої радянської окупації.
Міжвоєнний період У вересні 1939 року, коли на Західну Україну прийшла Радянська влада, Шичевський виїхав із свого родинного маєтку.
Друга світова війна
Учасники національно-визвольних змагань
Учасники Другої світової війни У 1943 році 13 серпня містечко було спалене червоними партизанами.
Сабуров віддав наказ будинки жителів пограбувати, а саме містечко спалити.
Яков Мельник командуючий Вінницьким з'єднанням проходячи Рівненську область 15 серпня 1943 р. зробив запис в щоденнику: «В селе Томашгород догорали дома. Я спросил жителів: „Кто спалил село“ Стоявший неподалеку старик ответил, что два дня назад село сожгли партизани под командованием Шитова за то, что кто — то в селе в них вистрелил»Мельник Я. И. 554 дня партизанской войны: дневник, документы/ ред.. А. М. Добровольский. — М., 2006. — с.115.
Під час Другої світової ївійни в лавах Червоної Армії воювало 73 односельчани.
У центрі села є пам'ятник загиблим воїнам Другої світової війни.
Радянські часи (1945—1991 рр.) Важко було відбудувати зруйновані господарства. У післявоєнні роки в селі був організований колгосп «Дружба». 1952 року був перейменований в радгосп Томашгородський, пізніше в КСП «Абердин», який займався розведенням великої рогатої худоби племінних биків породи «Абердин». В 1945 році була збудована школа на три класні кімнати.
Незалежність 19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Рокитнівського району, село увійшло до складу новоутвореного Сарненського району.
Місцева некрополістика
Етнологія
Топоніміка
Частини села (кутки) Песок (початок поселення), Денисовка, Горка, Ринок, Рогатка, Сад, Каменка, Савхоз, Лан, Нова Вулица, Песок (північна частина села), Ракова Гора, Нивки, Вовчишняк, Калюжа.
Урочища Кал'єр, Панська Нива, Василькова, Мартин, Плищин, Слобожанка, Бурчаки, Козьол, Попове, Царова, Корчов Лес, Корчове Болото, Кружик, Клетне, Погной, Болоник, Мостища, Балахове Болото, Чероватий Бродок, Заброддє, Рокитнянка, Сничанске, Путь, Березняк, Тумаш, Закругом, Буячки, Романово, Селище, Бердяк, Довний Брод, Колодей, Березове Болото, Вербочки, Власова, Глинне, Сралове Гало, Стиртище, Горки, Чашик, Малко, Свята Гора, Паращина, Бела Гора, Зимовище, Кручикова Гора, Погоня, Панскіє Кладки, Соя, Лукашове, Дедов Остров, Леляковіє Станки, Лєснічество, Речища, Глибоке, Лисуха, Лядо, Перестанец, Саклов, Другий Мил, Водокачка, Доковска, Кривулі, Тухов, Осове, В'язок, Трасне, Града, Сельце, Журец, Липове, Дубове, Застров'є, Кременне, Гало, Ростоки, Залив, Ковбаска.
Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1568 осіб, з яких 778 чоловіків та 790 жінок.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1574 особи.
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 99,94 % білоруська 0,06 %
Вікова і статева структура
Соціально-економічні показники
Освіта та культура
Дошкільна освіта
Томашгородський ліцей № 2 За часів панської Польщі, діти села навчались в підшефній п'ятикласній школі. Навчання велось у школі польською мовою. Школа була мало комплектна. В п'яти класах навчалось 30-35 учнів. У вересні 1939 року становище змінилося, коли на Рокитнівщину прийшла Радянська влада. Пан втік із свого маєтку. Діти бідняків почали всі ходити до школи, яка була організована в колишньому панському будинку. В 1945 році була збудована школа на три класні кімнати із дерева, яке привезли із хутора Ляда, де розібрали будинки поляків, які там жили раніше. Школа працювала в три зміни. В першу зміну вчились молодші класи, в другу — старші, а ввечері працювала вечірня школа. В селі функціонує дитячий садочок, Будинок культури, публічно-шкільна бібліотека. Славиться Томашгород своїм народним колективам «Вербиченька» та народним хоровим колективом «Поліські волошки» керівником якого є Коваль Руслана Володимирівна.
Будинок культури
Публічно — шкільна бібліотека с. Томашгород Найдавнішою згадкою про Томашгородську шкільну бібліотеку поділилась жителька села Мовчан Ольга, 1921 року народження: "Войцеховський, я й тепер дивуюсь, що це за людина була і коли він спав. Вчив у найманій школі (де Дівана старого була хата), там було два класи. Зробив свою бібліотеку у школі. Привчав дітей, щоб самі керували тією бібліотекою. Звідкись привозив сам книжки. Давав кожному завдання, щоб прочитали по 10 книжок. Назначав час двом трьом учням коли прийти до нього і розказати прочитане. Йдемо селом і розповідаємо йому прочитане. Ввечері збирав молодь, вчив пісень, розучував п'єси. Вчив у найманій школі, потім ішов у церковно — приходську ". Далі розповідає вчителька нашої школи Гіс Марія Степанівна: «В 1957 році я одержала призначення на роботу в Сехівську семирічну школу. В школі працювала. Спеціалістів бібліотечної справи в школу не направляли, тому, що така посадова одиниця не планувалась. Це було зв'язано з кількістю учнів в школі. Бібліотеку доручали будь-якому вчителеві як додаткове навантаження. Бібліотека знаходилась в маленькій тісній класній кімнатці. Але книжки тут були різні. Особливу увагу тоді звертали на забезпечення книгами молодшого, середнього і старшого шкільного віку. Були тут твори українських, російських, зарубіжних класиків. Книжки я привозила з Рівного, з облвно. В той час телевізорів не було. Діти тягнулись до книжки. В бібліотеці проводились різні виховні заходи. В ній працювало „довідкове віконце“. В коридорі школи висів ящик типу „поштова скринька“. Діти протягом певного часу вкидали туди свої запитання. Потім, в призначений час, „відкривалось довідкове віконце“, діти одержували відповіді на свої запитання. Відповіді разом зі мною готували найкращі читачі». Велика робота проводилась по зберіганню книг. Кожен клас планував виховні заходи: «Книга — твій друг і порадник», «Хвилинки поезії» і інше. Регулярно планувалась операція «Книжкова лікарня». Діти вчились любити і берегти книги. Вони підклеювали їх, підшивали газети, журнали, підбирали книги для тематичних виставок. Найменші школярики завжди створювали класні бібліотечки. Кожен учень старався принести будь — яку книжечку в клас. Потім заводили зошит, в якому вівся облік наявної літератури. Призначали по класах свого маленького бібліотекаря. Це було для вчителя молодших класів великою допомогою. Діти вдосконалювали техніку і виразність читання, збагачувався їх словниковий запас, розширювався загальний розвиток кожної дитини".