Алесса́ндро Дель П'є́ро (; 9 листопада 1974, Конельяно, Венето, Італія) — італійський футболіст, який виступав на позиції нападника. Більшу частину кар'єри провів у «Ювентусі», захищаючи кольори цієї команди протягом 19 років (1993—2012), з 2001 року був капітаном команди. Семиразовий чемпіон Італії. Професіональну кар'єру розпочав у «Падові» (1991—1993), а завершив в індійському «Делі Дайнамос» (2014—2015). У складі збірної Італії в 2006 році виграв чемпіонат світу в Німеччині.

Алессандро Дель П'єро включений до списку 125 найкращих футболістів за версією ФІФА, який складений Пеле напередодні настання нового століття. 77-й у списку найкращих футболістів XX століття за версією журналу «World Soccer». Також Алессандро увійшов до числа найкращих футболістів останнього 50-річчя за версією Золотого ювілейного голосування УЄФА. 2000 року він був найбільш високооплачуваним футболістом світу, якщо враховувати зарплату, бонуси й відрахування за рекламу. Бразильські футболісти Пату та Роналдінью заявили, що Дель П'єро є їхнім кумиром. Поряд з трьома нагородами, отриманими Дель П'єро за джентльменську гру, він також є володарем почесної премії «Golden Foot», яку вручають за персональні заслугиДетальніше див. на .

На поле він зазвичай займав позицію відтягнутого форварда, розташовуючись між номінальними нападником і півзахисником. Місце на полі поблизу штрафного майданчика суперника іноді називають «Зона Дель П'єро» (), натякаючи на те, що значну частину своїх голів футболіст забивав саме з цієї дистанції.

Станом на 19 серпня 2017 року футболіст утримує позицію найкращого бомбардира «Ювентуса» всіх часів. Дель П'єро також є лідером за кількістю матчів за «стару синьйору». Він займає десяте місце в списку голеадорів Ліги чемпіонів УЄФА. У національній збірній Італії Дель П'єро ділить четверте місце за забитими м'ячами з Роберто Баджо.

Біографія

Алессандро народився 9 листопада 1974 року в містечку Конельяно на північному сході Італії. Став другою дитиною в сім'ї, будучи на дев'ять років молодшим від старшого брата Стефано. Мати футболіста, Бруна, — домогосподарка; батько, Джино, довгий час пропрацював електриком, помер у 2001 році . Дель П'єро проживав з братом Стефано, який з 2007 року працює його агентом, і двома прийомними сестрами румунського походження.

Наслідуючи гравців 1980-х років, Марко ван Бастена та Мішеля Платіні, Сандро ганяв м'яч на задньому дворі рідної домівки разом зі своїми друзями: Нельсо, П'єрпаоло і Джованні-Паоло. Вся трійця мріяла в майбутньому стати професійними футболістами, однак здійснити цю мрію зумів лише сам Дель П'єро . Сім'я Дель П'єро жила у звичайному сільському будинку в Сан-Вендем'яно. Поряд з футболом іншою пристрастю юного Алессандро залишалися подорожі. Розцінюючи свої шанси на успішну спортивну кар'єру близькими до нуля, він думав про професію далекобійника, що хоч якось могло компенсувати спрагу мандрів через відсутність у сім'ї великих коштів.

Однак, відмовлятися від футболу Дель П'єро-молодший все-таки не поспішав. Батько майбутнього футболіста, Джино Дель П'єро допомагав синові під час тренувань та позитивно сприймав бажання Алессандро грати у футбол. Його першою командою став місцевий «Сан-Вендем'яно». Саме мати привела семирічного Алессандро до його першого тренера — Умберто Престо. Тоді він виступав на позиції голкіпера, що було також обумовлено вибором матері, яка вважала, що так її син швидше убезпечить себе від ймовірної травми. Одного разу Стефано сказав матері: «Хіба ти не бачиш, які в Алекса навички в нападі?» Після цього Алекс став грати в атаці.

Клубна кар'єра

«Падова» — перший професійний клуб Першим клубом, який помітив Алессандро, став «Торіно», з молодіжною командою якого юнак готувався підписати контракт. Але тоді переходу завадила мати футболіста, яка була переконана, що він «занадто маленький, аби виїхати далеко від дому». У віці 13 років Дель П'єро помітили скаути «Падови», яка на той час виступала в Серії B. Він покинув рідне місто з метою продовжити свою футбольну освіту в справжній спортивній школі.

Дебют у першості за дорослу команду відбувся в сезоні 1991/92, коли травму отримав основний нападник клубу — Анджело Мотроне. Першим виходом стала гра з перших хвилин проти «П'яченци», а першим голом нападник відзначився вже наступного сезону — 1992/93. У першому сезоні (1991/92) Дель П'єро провів 4 гри, у другому (1992/93) — 10, забивши свій перший м'яч у професіональній кар'єрі. Це трапилося 22 листопада 1992 року в матчі проти «Тернани», Дель П'єро вийшов на заміну і зробив власний внесок у розгром суперників з рахунком 5:0. Про команду він згадувавАлессандро Дель Пьеро: лучший танцор Италии:

«Ювентус»

Перші успіхи у великому футболі Дуже своєрідна манера гри Пінтуріккіо відразу ж прикувала до нього увагу громадськості. Уже в 1993 році два гранди італійського футболу, «Ювентус» і «Мілан», зробили пропозиції Алессандро перейти до них. Керівники «Падови» вирішили не втручатися, розуміючи, що останнє слово за футболістом, і Дель П'єро вибрав туринський клуб. Сума угоди склала 2 млн доларів.

Після нетривалого виступу за юнацьку команду Дель П'єро дебютував в основному складі клубу Серії А. Гра відбулася 12 вересня 1993 року проти «Фоджі» й завершилася нічиєю 1:1. А вже в наступній зустрічі з «Реджиною» Дель П'єро забив свій перший гол. У поєдинку 28-го туру з «Пармою» Алессандро Дель П'єро вперше вийшов на поле в стартовому складі, відзначивши це хет-триком. Перший поєдинок у кубку Італії за участю Дель П'єро також завершився з рахунком 1:1. 6 жовтня 1993 року в другому попередньому раунді в Турині в поєдинку проти «Венеції» Алекс на 53-й хвилині замінив Зорана Бана. Всього ж у сезоні 1993/94 років він провів 14 матчів (у тому числі 11 у лізі), забивши п'ять м'ячів.

Спочатку йому було важко пробитися в основу через зірку клубу Роберто Баджо. Іншими відомими персонами в лінії атаки були Джанлука Віаллі та Фабріціо Раванеллі. Хоча 20-річний Дель П'єро виходив на поле регулярно, але забивав не дуже багато. Сезон 1994/95 року став важливою віхою в житті футболіста: провівши в чемпіонаті 29 ігор і забивши 8 м'ячів, він завоював для себе й клубу скудетто. Згодом їх буде ще сім: в сезонах 1996/97, 1997/98, 2001/02, 2002/03, 2004/05, 2005/06, 2011/12 років (титулів 2004/05 і 2005/06 років «Ювентуса» позбавили внаслідок корупційного скандалу).

Цей же сезон (1994/95) став для команди доволі переломним. Цьому посприяла зміна тренера Джованні Трапаттоні, новим наставником став Марчелло Ліппі. Призначення позначилося і на Дель П'єро, він почав більше з'являтися в основному складі, тим самим нав'язавши конкуренцію трійці гравців Баджо — Віаллі — Раванеллі, які відрізнялися великою кількістю забитих м'ячів, і був визнаний найкращим молодим гравцем національної першості. У зв'язку з цим його хотіла купити «Парма», але Марчелло Ліппі не відпустив Сандро. Дель П'єро виправдав довіру тренера й забив декілька красивих м'ячів у віртуозному виконанні, деякі фахівці почали порівнювати його з Мішелем Платіні та Роберто Баджо. Один з його голів зробив його відомим за межами Італії — у матчі проти «Фіорентіни» «Ювентус» спочатку програвав з рахунком 0:2, після чого «б'янконері» забили 2 м'ячі а Дель П'єро проходом від центру поля забив переможний м'яч, у підсумку його команда виграла з рахунком 3:2. У Кубку УЄФА Дель П'єро також забив гол у ворота ЦСКА (Софія), але його команда програла з рахунком 2:3, проте УЄФА анулював результат зустрічі і присудив ЦСКА технічну поразку через участь у матчі незаявленого гравця — Петара Міхтарського. У тому сезоні «Ювентус» виграв чемпіонат Італії після дев'ятирічної перерви. До того ж був виграний ще й Кубок Італії, лише Кубок УЄФА не скорився «Старій Синьйорі»: у фіналі вони програли «Пармі». Алессандро Дель П'єро зіграв 50 матчів і забив 10 м'ячів. Окрім цього, в останньому матчі розіграшу чемпіонату Дель П'єро вперше вийшов на поле у футболці під номером 10, яка до того належала беззмінному лідеру «Юве» Роберто Баджо . До десятки в Дель П'єро не було постійного номера, так як правило про обов'язкове закріплення номера за гравцем ввели тільки з наступного сезону.

Пік кар'єри Влітку 1995 року Баджо перейшов до «Мілану», тому Алессандро отримав шанс від нового тренера команди — Марчело Ліппі. Але перед цим, у віці 22 років, Дель П'єро, як того вимагає закон, був призваний до лав національної армії. Повернувшись через 10 місяців, Сандро заграв зі звичною самовіддачею, й «Ювентусу» нарешті підкорилася Ліга чемпіонів. 13 вересня у поєдинку проти «Боруссії» (Дортмунд), ударом з дальньої дистанції (у майбутньому ці постріли стануть «фірмовими» в Алекса), він відзначився дебютним голом у Лізі чемпіонів. Того сезону Сандро став основним гравцем команди в єврокубках, відзначився 5-ма голами у 5-и матчах поспіль — рекорд для гравців «Ювентуса» (лише через 20 років цей рекорд побив Альваро Мората). Також допоміг команді в 1/4 фіналі, забивши у ворота мадридського «Реала», у півфіналі «Юве» пройшов «Нант». Шість забитих м'ячів у тому турнірі стали другим найкращим результатом (після голеадора «Аякса» — фіна Ярі Літманена), а «стара синьйора» виграла трофей, перемігши у фіналі «Аякс» у серії післяматчевих пенальті. Слідом за Лігою чемпіонів прийшов успіх в Міжконтинентальному кубку. Перемога над «Рівер Плейт» у Токіо зробила «Стару Синьйору» найсильнішим клубом на планеті, а Дель П'єро — володарем «Призу Тойоти» як найціннішого гравця того матчу. Блискуче провели туринці ігри за Суперкубок Європи з французьким ПСЖ — впевнені перемоги 6:1 і 3:1 (у другій грі 2 м'ячі на рахунку Алессандро Дель Пєро). У цей час до нападника «старої синьйори» вже причепилося прізвисько «Пінтуріккіо» (), яке з італійської означає щось типу «живописець». Так висловився про Дель П'єро Джанні Аньєллі — один з керівників «Ювентуса» та «Фіату». Роком пізніше «Пінтуріккіо» визнали найкращим гравцем Італії. Також він був номінований на премію «Золотий м'яч». За підсумками 1995 року журналісти європейських футбольних видань поставили Алекса на 4 місце в класифікації цієї престижної нагороди. Таке саме визнання прийшло до італійця й 1996 року — теж 4 місце.

У 1996 році до «Ювентуса» перейшов талановитий француз Зінедін Зідан, який разом з Дель П'єро діяв у ранзі перехідної ланки між серединою поля і нападом. У нападі виступав Крістіан Вієрі. Але Вієрі влітку 1997 року віддали до «Атлетіко» (Мадрид), а головні сподівання покладали на найкращого голеадора «Аталанти» (24 голи в чемпіонаті 1996/97) Філіппо Індзагі.

У листопаді 1996 року Алессандро допоміг «Ювентусу» пройти до 1/8 фіналу Ліги чемпіонів, забивши м'яч у ворота «Манчестер Юнайтед». 23 лютого 1997 року в матчі проти «Фіорентіни» забив 50-й м'яч за «Юве». Також він виграв Суперкубок УЄФА, забивши в другому матчі 2 м'ячі. Він ледь вдруге не тріумфував у Лізі чемпіонів, але «Юве» зазнав поразки від дортмундської «Боруссії». У чемпіонаті став володарем Скудетто та найкращим бомбардиром команди.