«Ляо-чжай-чжи-і» («Ляо-Чжай»; в українському перекладі «Опис чудес з кабінету Ляо», в західних перекладах — «Повісті про дивне з кабінету Ляо») — назва книги китайського новеліста Пу Сунліна, на прізвисько Лю-цюань (1640—1715), родом з провінції Шаньдун.
Про автора Пу Сунлін, автор «Ляо-чжай-чжи-і», отримав класичну освіту і належав до прошарку вчених. Існує 16-ть томів його творів, що складаються з більш, ніж 400 новел, які не являють собою оригінальний жанр, а є лише блискучою стилізацією фантастичних китайських новел VIII—IX ст.
Зміст Тематика «Ляо-чжай-чжи-і» обмежена майже виключно рідною провінцією письменника і його ж епохою, використовує розхожі сюжети народного фольклору і фантастику народних казок. Лисиці-перевертні, демони, чарівники, дивні випадки — ось основні мотиви «Ляо-чжай-чжи-і», і недарма спочатку книга називалася інакше: «Гуй-ху чжуань», тобто — історії про бісів і лисиць.
«Ляо-Чжай» черпає свої сюжети також з даосизму (однієї з релігійних течій Китаю). Суто витончена, насичена літературними умовностями і цитатами, мова «Ляо-чжай-чжи-і» була розрахована, звичайно, не на широкий загал, а на дуже вузьке коло читачів, і уся важливість книги для знавців класики полягала саме в цій літературній вишуканості: матеріал народного по суті епосу, перетворений на книгу для небагатьох естетів з числа освічених верхів феодальної бюрократії.
З більш, ніж 400 новел Пу Сунліна, багато мають фривольний зміст, через що збірники їх офіційно були заборонені до публікації в самому Китаї ще в XVIII столітті
Публікації Збірник Пу Сунліна «Ляо-чжай-чжи-і» до першого ксилографічного видання в 1766 році розходився в рукописах. Єдиний збережений повний список відноситься до 1752 року.
У 1955 році в КНР опублікований був перший справжній авторський рукопис «Ляо-чжай-чжи-і». Він був знайдений у 1948 році, після звільнення повіту Сіфен на північному сході Китаю, в селянській хаті. Звірення напису, зробленого Пу Сунліном на відомому його портреті зі знаками рукопису, підтвердило приналежність останнього самому автору, який вписав своєю рукою також і зауваження відомого критика XVII — початку XVIII століття Ван Шичженя. На жаль, виявлена лише частина рукопису, що містить близько половини розповідей про чудеса.
У 1962 році вийшло в світ підготовлене Чжан Юхе нове, тритомне видання «Ляо-чжай-чжи-і», в якому зведені були воєдино всі наявні коментарі, а тексти звірені з авторської рукописом.
Переклади Будучи популярними в старому Китаї періоду династії Цін, новели «Ляо-Чжай» неодноразово перекладалися іноземними мовами. Найбільш вдалим російським перекладом є праця відомого російського філолога-китаєзнавця академіка В. М. Алексєєва, що публікувалася окремими збірками в 1922 («Лисячі чари»), 1923 («Ченці-чарівники»), 1928 («Дивні історії») і 1937 («Розповіді про людей незвичайних») років. А потім неодноразово перевидавався радянським видавництвом «Художня література» під редакцією учня В. М. Алексєєва сходознавця Н. Ф. Федоренко та інших. Алексєєвим перекладено було близько половини, а опубліковано — всього 158.
У 1961 році видавництвом «Художня література» були видані під редакцією відомого синолога Л. Д. Позднєєва та виконані П. М. Устиновим і А. А. Файнгар нові переклади 49-ти новел Пу Сунліна (Ляо Чжая), 48 з яких раніше російською мовою не видавалися.
У 2000-му році Центром «Петербурзьке Сходознавство» випущено було єдине на сьогоднішній день повне зібрання в одному томі всіх переказів новелістики Пу Сунліна В. М. Алексєєвим, яке, однак, не відображає, як було сказано вище, абсолютно всієї творчості знаменитого китайського письменника.
Посилання Эйдлин Л. З. Василий Михайлович Алексеев и его Ляо Чжай Архивная копия от 6 августа 2017 на Wayback Machine Этнокультурное взаимодействие в Евразии. Том 2. Москва: Наука, 2006. — ISBN 9785020343726. — C. 159.
Джерела Васильев Б. А. Древние источники Ляо-Чжая // Известия Акад. наук СССР. — 1931, № 1. Устин П. М. Пу Сунлин и его новеллы. — М.: Изд-во МГУ, 1981. — 262 с.