Будятичі

Будя́тичі — село в Україні, у Поромівській громаді Володимирського району Волинської області. Населення становить 636 осіб.

Назва Від назви «Budjadingerland» у східнофризькій РюстрінгіїДиба Ю., Мицько І. Неіснуючий похід 981 р. князя Володимира на ляхів // Старий Луцьк. — 2015. — Вип. ХІ. — С. 37. Будятичі — поселення родини чи підданих Будяти / БудимираПро Будимира, діда по матері княгині Ольги, див.: Мицько І. Родовід княгині Ольги за європейським епосом // Другі «Ольжині читання». — Пліснеськ-Львів, 14-15 червня 2007 року. — Львів, 2007. — С. 18-20.. В Іваничівському р-ні відзначається значна густота ойконімів на -ичі — із п'ятдесяти шести назв п'ятнадцять мають таку структуру.

Географія Будятичі лежать у межиріччі Західного Бугу та його правої притоки Луги, 22 км на південний захід від Володимира, на південно-східній околиці міста Нововолинська, що виникло 1951 р. на частині земель сіл Низкиничів, Дорогиничів, Будятичів і Русовичів.

У селі є цілюще джерело. На південь в полі джерело «Криниця», з якої бере початок потік, що пропливає між Лішнею і Осмиловичами і у с. Кречові впадає до Західного Бугу. Права притока Бугу має назву Студянка (в минулому — Гнида)Гнида тероризує Будятичі. Вона є водорозділом між Будятичами і присілком Русовичами. Студянка була повноводною річкою. Ширина її сягала 4-6 метрів, глибина 1,5 — 2,5 м. Місцями була обсаджена вербами. На сьогодні на місці річки Студянки лишилися місцями болотяні рівчаки або болотяні зарослі.

Урочища, топоніми В Будятичах в селі і на полях були такі урочища: На вигоні, За дубиною, До Низкинич, За садом, За валом, Долинки, Вакант, Під-став'є і Луг. В ур. Млинець був колись водяний млин. Була там, як переказують, корчма в ур. На вигоніЦинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся (Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року).- Вінніпег, 1994.- Т.1.- С.148-149. Під 1572 р. згадується місце громадських (судових) зборів: «обчее местцо… у церкви святого Миколы»Гурбик А. Трактування «судових околиць» в громадському судочинстві на українських землях Великого Князівства Литовського // Ukraina Lithuanica: студії з історії Великого князівства Литовського. — К., 2009. — Т. І. — С. 12.

Історія

Археологія

Знайдено римський денарій Гордіана IIIАнтонович В. Б. Археологическая карта Волынской губернии // Труды XI Археологического сьезда. — М., 1901. — с.61.

Під час земляних робіт виявлено кості мамонта і зуби носорога.

Під час розвідок О. Є. Златогорського на території с. Будятичі 2013 р. було виявлено поселення празько-корчацької культури початку VI ст. та давньоруського періоду IX—X ст. Пам'ятка знаходиться за 2 км на північний захід від села, на не високому напівовальному мисі лівого берега р. Студянки, висотою до 3 м над рівнем заплави, на площі до 2га. У розвідковій траншеї розмірами 2,0×4,0 м об'єктів виявлено не було. У культурному шарі виявлено фрагменти керамічних виробів празько-корчацької культури. Ця кераміка відповідає варіанту 2 посудин виду І празько-корчацької культури за класифікацією І. П. Русанової. У 2005 р. подібний посуд виявлений експедицією Д. Н. Козака на березі Хрінницького водосховища Рівненської області. Тоді дослідником вона була продатована першою половиною VI ст., а поселення визначено як перше і єдине на Волині поселення празько-корчацької культури ранніх слов'ян того часу. Кружальна кераміка представлена 2 вінчиками, 1 стінкою та 1 денцем. Датуються вони IX—X ст. і відомі на багатьох пам'ятках Правобережної України.

Литовсько-польський період

Найдавніша відома документальна згадка про село походить з 31 грудня 1450 року. Тоді князь Свидригайло за вірну службу надав Миткові, племіннику луцького старости Немирі Резановича гербу Яструбець, села Липую в Перемильському повіті та у Володимирському повіті «на Погорьи» — Будятичі, Тишковичі, Дубровицю, Лішную і Стяги 3 січня 1452 р. — Казимир Ягайлович поновив надання Мишкові (Миткові), племінникові Немирі, Будятич, Тишкович, Дубровиці та Лішні у Володимирському повітіIbidem.- S.47-48, №L. 11 вересня 1471 р. — Волинський зем'янин Юшко Камка дає своєму сестринцеві Стецькові Шишкиничу с. Будятичі, забезпечуючи його при одруженні з Матрушкою, донькою волинської зем'янки Марії Вохнової. 1545 р. — Солтан, Богдан та Іван з Будятич зобов'язувалися утримувати одну городню володимирського замкуЛитовська метрика. Книга 561. Ревізії українських замків 1545 року.- Київ, 2005.- С.149. 1568 р. — Згадка в тестаменті Оникія Богданович Бутетицького про опіку над жінкою Ганною та дітьми Оленою і МагдаленоюВолинські грамоти XVI століття.- Київ, 1995.- С.23-24.- № 9; Див. також: Володимирський гродський суд. Подокументні описи актових книг.- Вип. 1, справи 1-5: 1566—1570 . 1578 р. — Ян Уменський скаржиться на земського писаря Федора Солтана з Будятич про несплату грошейТоргівля на Україні. XIV—XVII століття. Волинь і Наддніпрянщина- Київ, 1990.- С.172-174.- № 131. 1579 р. — Привінковий запис Оникія Богдановича Ставецького з Бутетич його жінці ГанніВолинські грамоти.- С.24-26.- № 10. 1648 р. — належали Малюшинській. Наприкінці XVII століття стали власністю князів Чорторийських. 1724 р. — село продали Чацькому, а пізніше село належало Пашкевичам.

19 — початок 20 століття

В XIX ст. Будятичі належали Емілії Дверницькій. Останнім власником маєтку був Василь Бобко, а решту 370 десятин землі було розпарцельовано. Наприкінці XIX століття було в селі 42 двори, у яких мешкало 318 жителів.

У 1906 році село Грибовицької волості Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 20 верст, від волості 5. Дворів 45, мешканців 365.

Період Незалежності

До 4 серпня 2017 року село підпорядковувалось Старолішнянській сільській раді Іваничівського району Волинської області.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 708-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області», увійшло до складу Поромівської сільської територіальної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Іваничівського району, село увійшло до новоутвореного Володимир-Волинського району (від 18 липня 2022 Володимирського).

Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 678 осіб, з яких 320 чоловіків та 358 жінок.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 635 осіб.

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 98,11 % російська 1,73 % білоруська 0,16 %

Релігія Православна церква України ПЦУ Церква Святого Миколая

Відомі люди За дослідженнями Юрія Диби, в с. Будятичах народився хреститель Русі, князь Володимир СвятославовичДиба Ю. Історично-географічний контекст літописного повідомлення про народження князя Володимира Святославовича: Локалізація Будятиного села // Княжа доба. Історія і культура. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Вип. VI. — С. 37-70Диба Юрій. Батьківщина святого Володимира. Волинська земля у подіях Х століття.  — Львів: Колір ПРО, 2014. — 484с.: іл. — (Серія «Невідома давня Україна — 1».

У «Повісті минулих літ» (поч. XII ст.) місце народження Володимира не згадується. Натомість у пізніх джерелах XVI ст. — Никонівському і Устюжському літописах, говориться про те, що Володимир Святославович народився в Будутиній вєсі, куди княгиня Ольга відіслала його матір Малушу. Це село (весь) належало Ользі (чи Малуші) та після її смерті було передано невідомій церкві Богородиці.

«Володимиръ бо бе отъ Малки, ключници Олжины; Малка же бе сестра Добрыне, — и бе Добрыня дядя Володимиру; и бе рожение Володимеру въ Будутине веси, тамо бо въ гневе отслала ея Олга, село бо бяше ея тамо, и умираючи даде его святей Богородици» (Никонівський літопис).

За В. Татіщєвим село, де народився князь, мало назву Будятине: «Родился же Владимир в Будятине селе». З середини XIX ст. у російській історичній літературі Будятине / Будутине ототожнюється з с. Будник (тепер урочище Буденик) під Псковом. Назва підпсковського Будника виводиться від назви сарафану, що носився по буднях. Краєзнавча традиція ототожнення Будника з літописним Будятиним не має жодної джерельної бази, проте активно популяризується та плекається в Росії на церковному та державному рівні. Не виключено, що місцеві псковські легенди про Володимира були привнесені на Псковщину з України, оскільки згадана місцевість належала графу Розумовському. Назва Будник найімовірніше означує колишнє місце промислу — комплекс споруд, призначений для виробництва поташу, дьогтю та деревного вугілля.

Село Будятичі разом з сусідніми Низкиничами та Дорогиничами, є тепер приміськими селами Нововолинська й розташовуються у межиріччі Бугу та Луги недалеко від стольного Володимира, а відстань до Києва сягає 495 кіломатрів і довезти вагітну Малушу на той час кіньми було не реально.

Про волинську локалізацію батьківщини хрестителя Русі свідчить низка аргументів, зокрема: Назва волинських Будятич є мовно найближчою до літописного с. Будятиного чи Будятиної весі, оскільки вона відповідає літописній формі трактування місцевості, як поселення родини чи підданих Будяти / Будимира. Російський Будник має цілком відмінну етимологію. Топоніми, що закінчуються на -ичі, вважаються мовознавцями найархаїчнішимиКупчинський О. А. Найдавніші слов"янські топоніми України як джерело історико-географічних досліджень: географічні назви на -ичі / Ред. Л. Л. Гумецька, Я. Д. Ісаєвич.- Київ, 1981.- 252 с. Назва сусіднього села Низкиничі кореспондується з іменем Низкиня. У «Анналах» Яна Длугоша Низкинею названо древлянського князя Мала «dux Drewlyanorum Niszkina» (від малий-низький)Щавелева Н. И. Древняя Русь в "Польской истории Яна Длугоша (Книги I—IV).- Москва, 2004.- С. 79, 226—227, 376.. Матір Володимира Святого звали Малушею, а її батька Малком, що відповідає Низкині. Низкиничі отримали свою назву від Малуші, засланої у цю місцину, чи її батька. Сусідні Низкиничі належали волинській шляхетській родині Киселів, які виводили свій рід від київського воєводи Святольда (Свенельда), на що звернув увагу М. ГрушевськийГрушевський М. Історія України-Руси.- Київ, 1991.- Т. 1: До початку XI віку.- С. 438—439, поклик 2.. Свенельд очолював ініційований Ольгою каральний похід проти деревлян та був сучасником подій, повʼязаних з висланням Малуші. Згадка про церкву Богородиці, якій було передано літописне Будятино, кореспондується з документами XV ст., за якими Будятичі з околицею повʼязувалися із Зимненським Святогорським монастирем Успіння Пресвятої Богородиці. В межиріччі Бугу та Луги знаходяться кілька населених пунктів, що мають назву Русів. Присілком Будятич є Русовичі. Ці топоніми походять від варяго-руських поселенців, спроваджених київською адміністрацією на підконтрольну територію. З іменем Володимира легенди повʼязують появу низки памʼяток та населених пунктів ВолиніТерський С. Культ Св. Володимира у переказах та легендах Волині: Питання походження та поширення // Словянський вісник. Збірник наукових праць.- Рівне, 2012.- Вип. 13.- С. 108—111. До надання назви стольному Володимиру (22 км до с. Будятич) на честь хрестителя Русі міг спонукати саме факт його народження на Волині. Основні складові сюжетної лінії Будятичівської легенди, повʼязаної зі святим джерелом, буквально збігаються з літописною Корсунською легендою, у якій висвітлено події Володимирового хрещення. Ця обставина свідчить про те, що в Будятичах функціонували легенди про хрестителя Русі. Доказом давності цієї легендарної традиції, яка не зазнала впливів кабінетного зацікавлення літописами, є відсутність прямого вживання імені Володимира.