Марія Калюжна (1864, Лебедин Харківська губернія, Російська імперія — 7 листопада 1889, Карійська каторга, нині — Забайкальський край, Російська Федерація) — українська революціонерка в Російській імперії. Член партії «Народна воля». Сестра революціонера Івана Калюжного, зовиця революціонерки Надії Смирницької.
Життєпис Народилася в сім'ї купця 2-ї гільдії. Навчалася в 1-й харківській жіночій гімназії, з 1880 в гімназії повітового міста Ромни (Полтавська губернія).
За неуспішність виключена з VI класу, так і не закінчивши гімназію.
Потрапила під вплив оточення брата Івана і зблизилася з народовольцями.
У грудні 1882 переїхала з Охтирки, де жила з матір'ю, в Одесу. Жила на квартирі родини Дегаєвих, в якій знаходилася друкарня «Народної Волі».
18 грудня 1882 під час обшуку на квартирі, де розміщувалася друкарня, була заарештована.
Вислана до матері в Охтирку (Харківська губернія), проте незабаром зникла. Проживала в Санкт-Петербурзі і Харкові на нелегальному становищі.
У лютому 1884 прибула до Одеси і влаштувалася у приватну школу Лесевицького як учениця, де намагалася організувати гурток серед вихованок школи. Після викриття Дегаєва, який був для неї авторитетним членом Виконавчого комітету «Народної волі», і появи публікацій про зраду в революційних виданнях, впала у відчай. В результаті душевного надлому прийняла одноосібне рішення вчинити замах на начальника Одеського губернського жандармського управління полковника А. М. Катанського.
8 серпня 1884 на прийомі в жандармському управлінні стріляла в Катанського з револьвера. Катанський залишився живий і продовжив свою діяльність.Позже получил чин генерал-майора Корпуса жандармов. Страдал алкоголизмом. Осенью 1885 года заболел алкогольным психозом («белой горячкой»).
Була негайно заарештована.
29 серпня 1884 Одеським військово-окружним судом визнана винною і засуджена до 20 років каторжних робіт на заводах. Намагалася накласти на себе руки в тюремній камері через кілька днів після оголошення вироку.
Заслання відбувала на Карійській каторзі, де була однією з непримиренних політичних каторжанок. Після тілесного покарання одної із засуджених Надії Сигиди, в знак протесту вжила смертельну дозу морфію 6 листопада 1889 разом з Марією Ковалевською і Надією Смирницькою.
Померла 7 листопада 1889.
Дізнавшись про цю подію, 16 в'язнів чоловічої політичної в'язниці теж отруїлися. При цьому Іван Калюжний (брат Марії Калюжної) і Сергій Бобохов померли.
Звинувачення у зраді Щоб дезорієнтувати революційне підпілля, царська влада намагалася посіяти в ньому підозри проти непримиренних і фанатичних революціонерів, маскуючи тим самим зрадників. Жертвою такої ж провокації стала і Калюжна.
Посилаючись на «деякі дані» (явно пущені в хід царською владою), народовольці в № 11-12 свого органу газети «Народна воля» надрукували, що Калюжна, «ймовірно, купила свободу ціною зради, як і Дегаєв», а після звільнення «діяла в ролі агента-підбурювача», влаштовуючи гуртки жіночої молоді, і тільки після оголошення в революційних виданнях дегаєвщини «в ній заговорила совість, і вона зважилася спокутувати свою ганебну поведінку, пожертвувавши своїм життям».
Однак через три роки Володимир Бурцев помістив у друкованих виданнях оголошення про те, що «деякі з видавців номера» просили його «спростувати цю замітку, яка з'явилася внаслідок незнання ними подробиць справи. Калюжна в зраді Дегаєва не брала участі…».
Дійсно, документи, що збереглися в архівах, свідчать, що на слідстві і в суді, а потім на каторзі Калюжна поводилася за мірками революціонерів, гідно.Н. А. Троицкий «Царизм под судом прогрессивной общественности 1866—1895 гг» М.,"Мысль" 1979 стр. 63
Посилання Центр Генеалогических исследований. Мария Калюжная. Хронос. Биографический указатель. Мария Калюжная Карийская трагедия
Див. також Карійська трагедія
Примітки