Іван Аполлонович Чарушин (; 24 лютого (8 березня) 1862 — 29 липня 1945) — російський інженер-архітектор, архітектор-художник першого ступеня (1890). Батько письменника і художника Є. І. Чарушина.
Біографія Народився у 1862 році в місті Орлов, Вятська губернія, Російська імперія. Рідний брат М. А. Чарушина.
У 1873 році закінчив Орловське повітове училище, після якого в 1884 році вступив до Петербурзької академії мистецтв, після закінчення якої із золотою медаллю в 1888 році отримав звання архітектора-художника третього ступеня. З 1890 по 1893 рік працював на острові Сахалін інженером-архітектором. У 1893 році працював у Вятці, спочатку — виконуючим обов'язки губернського архітектора, а з 1896 року — губернським архітектором.
У 1896—1907 роках будував Собор святого Архістратига Михаїла в Іжевську, в якому об'єднав кілька типів об'ємно-планувальних рішень, і котрий згодом вважав своїм найкращим творінням.
За часів радянської влади працював на посаді архітектора — завідувача будівельним відділом Вятського губернського раднаргоспу, на посаді голови Вятського губернського комітету у справах музеїв і охорони пам'яток мистецтва, старовини і природи, був призначений заступником начальника губернського будівельного контролю, завідував проектною майстернею Кіровської міськради.
Творчий внесок
У 1919 році йому довірили створення першого у Вятці пам'ятника-обеліска загиблим революціонерам, а на початку 1923 року Іван Чарушин спроектував постамент пам'ятника народовольцю С. М. Халтуріну в губернському центрі. У 1930-ті роки Іван Аполлонович брав участь у ключових архітектурних проектах Вятки: спроектував літній театр в парку ім. С. М. Халтуріна (1934), Центральний готель (1937) й елітний будинок для співробітників НКВС (1937). Всього за свою піввікову архітектурну діяльність І. А. Чарушин спроектував понад 500 будівель і споруд на території колишньої Вятської губернії, з яких близько третини знаходиться на території сучасної Удмуртії. Чарушин побудував (іноді в співавторстві з іншими архітекторами) 67 кам'яних і 98 дерев'яних церков, в тому числі 53 в Удмуртії.
Останні роки життя
Перед Німецько-радянською війною він практично відійшов від архітектурної діяльності і в 1940 році виїхав на постійне місце проживання до Ленінграда, де проживали його сини. Однак відразу після початку війни сім'я Чарушиних повернулася до Кірова, де Іван Аполлонович і провів останні роки життя. У цей час він вів активну громадську діяльність в місцевому відділенні Спілки архітекторів СРСР і користувався певними привілеями з боку колег і місцевої влади.
Помер 29 липня 1945 року в Кірові в віці 83 років. Після його смерті був опублікований розлогий некролог в газеті «Кіровська правда». Громадська панахида була проведена в Кіровському обласному художньому музеї, після чого він був з почестями похований на Лобановському кладовищі Кірова. Згодом на могилі був встановлений пам'ятник авторства скульптора М. М. Кошкіна.
Нагороди та звання У 1890 році отримав звання архітектора-художника першого ступеня. Нагороджений орденами Святої Анни третього ступеня та Імператорський орден Святого Рівноапостольного князя Володимира четвертого ступеня.
Роботи архітектора
Примітки
Література
Удмуртская республика: Энциклопедия / гл. ред. В. В. Туганаев. — 2-е изд., испр. и доп. — Ижевск: Удмуртия, 2008. — 767 с. — 2200 экз. — ISBN 978-5-7659-0486-2. Шумилов Е. Ф. Христианство в Удмуртии. Цивилизационные процессы и христианское искусство. XVI — начало XX века / науч. ред. Я. Н. Щапов. — Ижевск: Издательский дом «Удмуртский университет», 2001. — 434 с. — 1000 экз. — ISBN 5-7029-0306-4.
Посилання
Біографія на сайті Вятського товариства архітектора Івана Аполлоновича Чарушина
Документи КОГКУ «Гаспе КО» про архітектора І. А. Чарушина