Олександр Туманський (23 червня 1861— 1 грудня 1920) — український аристократ з роду Канцлера Гетьманщини Туманського. Дипломат, сходознавець.
Життєпис Освіту отримав у 1-й Варшавській гімназії та Михайлівському артилерійському училищі.
У 1880 — 1891 — офіцер Російської імператорської гвардії. Військово-сходознавчу освіту здобув на Офіцерських курсах східних мов при Азійському департаменті (1888 — 1891), вивчав арабську, турецьку і перську мови.
У 1891 — 1895 служив у Закаспійській області.
У 1894 досліджував комунікації Персії.
У 1900 — 1905 служив віце-консулом у Вані (Туреччина), виконуючи обов'язки негласного військового агента.
З 1905 перебував у розпорядженні Намісника на Кавказі.
У 1908 і 1909 знову перебував у Персії.
У 1911 призначений завідувачем підготовчої офіцерської школи східних мов Кавказького військового командування у Тифлісі, читав лекції з арабської мови.
За словами Ігнатія Крачковского, «Туманський був одним із рідкісних сходознавців за покликанням, а не за професією» И. Ю. Крачковский, «А. Г. Туманский» [некролог], ‘Новый Восток‘, блокнот 1, Москва и Петроград, 1922, стр. 112..
Пішов у відставку з військової служби в березні 1917 у званні генерал-майора. М. К. Басханов, «Русские военные востоковеды до 1917 года: библиографический словарь», Москва, 2005, ISBN 5-02-018435-7 стр. 242—243. Покинув Російську імперію після Жовтневого перевороту в Московщині у 1917.
Помер в Константинополі (нині — Стамбул) 1 грудня 1920.Hudüd al-‘Ālam: ‘The Regions of the World’ A Persian Geography 372 A.H.—982 A.D., ed. and tr. V.Minorsky, London, 1937, р. XLIV.
Наукова діяльність
Туманський є одним із перших відкривачів для дослідників і читачів Російської імперії бабізму в Персії у середині XIX століття і перших послідовників бахаїзму на Близькому Сході.«Два последних Бабидских откровения (Лаух)», Записки Восточного отделения Императорского русского археологического общества (ЗВОИРАО) N6, 1891, стр. 314—321. «Последнее слово Бахауллы — книга завета ‘Китаб-и-Ахд‘», ЗВОИРАО N7, 1892, стр. 193—203. "К вопросу об авторах истории Бабидов, известной под именем ‘Тарих-и-Манукчи или Тарих-и-Джадид‘, ЗВОИРАО N8, 1893, стр. 33 — 45. «По поводу ‘Китаб — Коркут‘» (рассказ о ‘Китаб — Коркут‘) ЗВОИРАО 9, 1896, стр. 269—273..
Знайшов і переклав російською мовою (1899) «Кітаб-і-Аґдас» Бахаулли. Зараз книга «Кітаб-і-Аґдас» є відкритою, в той час це було епохальне відкриття.‘Китаб-и-Агдас‘. «Священнейшая книга» современных Бабидов, текст, перевод, введение и содержание А. Г. Туманского, С.-Петербург, 1899 (Записки Императорской Академии наук, 8-я Серия, Историко-филологическое отделение, том 3, номер 6)
Під час своїх досліджень бабізму Туманський вів переписку з Едвардом Брауном‘The Tarikh-i-Jadid’ or ‘New History of Mirza 'Ali Muhammad The Bab, by Mirza Huseyn of Hamadan’, Translated from the Persian with introduction, illustrations, and appendices by Edward G. Browne, p.xxxv через барона Віктора Розена.
Інше його значне відкриття — віднайдення втраченої роботи Улугбека і переклад з неї стародавнього рукопису під назвою «Оулуз-і-гарбах», частина з якого «Худуд аль-алам» була опублікована в 1930‘ Худуд аль-алам‘: рукописи Туманского, введение и содержание В. В. Бартольда, Ленинград, 1930 (факсимиле. издание). і в 1937Hudüd al-‘Ālam: ‘The Regions of the World,’ A Persian Geography 372 A.H.—982 A.D., ed. and tr. V.Minorsky, London, 1937. Привертає увагу і його книга «Військове мистецтво давніх арабів» (1897)«Военное искусство древних арабов», Ашхабад, 1897..
Література The Encyclopædia Iranica , TUMANSKIǏ (Toumansky), Aleksandr Grigor’evich И. Ю. Крачковский, «А. Г. Туманский» [некролог], ‘Новый Восток‘, блокнот 1, Москва и Петроград, 1922, стр. 112. Худуд аль-алам: рукописи Туманского, введение и содержание В. В. Бартольда, Ленинград, 1930 (факсимиле. издание). Hudüd al-‘Ālam: ‘The Regions of the World,’ A Persian Geography 372 A.H.—982 A.D., ed. and tr. V.Minorsky, London, 1937; Н. А. Кузнецова "К истории изучения Бабизма и Бахаизма в России, Иранский сборник 6, Москва, 1963 г., стр. 90 — 91 Hudüd al-‘Ālam: ‘The Regions of the World,’ A Persian Geography 372 A.H.—982 A.D., 2nd ed. pref. V.V.Barthold, ed. C.E. Bosworth, London, 1970. Идем (Рай), Иран в период революции XIX века, 1983 г., стр. 199—231. Дж. Дорри, «Proceedings of a Seminar on Nabil-i-A‘zam-i-Zarandi» Wienacht, Switzerland, 1996, pp. 125–50. (‘Труды Семинаров о Набиль-и-Азам-и-Заранди’, Wienacht, Швейцария, 1996 г., стр. 125—150.) Абу‘ль-хази Бахадор Хан, Родословная Туркмен (Генеалогическое древо туркменского народа), перевод А. Г. Туманского, Ашхабад, 1897 г. Басханов М. К. Русские военные востоковеды до 1917 года: библиографический словарь. М.: Вост. лит., 2005, С. 242—243. — ISBN 5-02-018435-7. Басханов М. К. История изучения восточных языков в русской императорской армии. СПб.: Нестор-История, 2018. — (Русское военное востоковедение). — ISBN 978-5-4469-1403-6.
Примітки