Приві́тне (до 1964 року — Свинюхи) — село в Україні, у Локачинській селищній громаді Володимирського району Волинської області. Колишнє містечко з промовистим гербом.
Назва Очевидно, що корінь назви літописного поселення Свинюхи походить від слова «свиня», а береги місцевої річки рили дикі свині. В ХІ–ХІІІ ст. Свинюхи були службовим поселенням княжої волості в околиці ВолодимираТерський С. Б. Археологія доби Галицько-Волинської держави / С. Б. Терський. — : Стародавній Світ, 2014. — С. 30. 160., а мешканці виконували феодальну службу ловчих.
Географія
Село Привітне розташоване у західній частині Волинської височини на перехресті Головного європейського вододілу і межі річкових басейнів Вісли і Дніпра (суббасейнів Західного Бугу і Прип'яті). Поверхня — підвищена плоскохвиляста лесова рівнина, розчленована балками з пологими схилами та широкими заболоченими днищами. Відстань до районного центру міста Володимир — 47,8 км, до містечка Локачі — 14 км, до містечка Горохів — 17 км, до обласного центру міста Луцьк — 55-64 км. Через село пролягає автошлях , протікає річка Свинорейка.
Грунти Темно-сірі опідзолені. Ґрунтоутворюючими породами для них є леси та лесоподібні суглинки. Кислотність ґрунту pH 7,0—7,5 (нейтральна—слаболужна). З основних макро- і мікроелементів в грунті суттєва нестача мікроелементу боруПанькевич С. Г. Аналіз сучасної агроекологічної ситуації у Локачинському районі Волинської області / С. Г. Панькевич // Вісник Національного університету водного господарства та природокористування. Сер. : Сільськогосподарські науки. — 2013. — Вип. 4. — С. 95..
Клімат Середня висота над рівнем моря 224 м. Клімат помірний континентальний. У Привітному дуже багато опадів, навіть у найсухіший місяць. За класифікацією кліматів Кеппена — Dfb (зона D — помірний континентальний клімат без посушливого сезону з теплим літом). Температура тут в середньому 8,8 °C. За рік кількість опадів становить 745 мм. Коливання температур протягом року становить 23 °C. Самий сухий місяць — лютий, найбільша кількість опадів у липні, у середньому 101 мм. Липень також самий теплий місяць року, середньомісячна температура повітря +20 °C. Самий сонячний місяць — червень. Січень самий холодний — середньомісячна температура −3 °C.
Історія Село Свинюхи одне з найдавніших на Волині — земля волинян, Волинського князівства. Тут пролягав «Шлях із варяг в греки». Уперше згадується в «Київському літописі» за 1156 рік, у час міжусобиць на Русі, коли київський князь Юрій Долгорукий (наймолодший син Володимира Мономаха) вирушив у похід проти волинського князя Мстислава Ізясловича (діда Данила Галицького), щоб посадити на волинському престолі сина свого брата — Володимира, зустрівся тут зі своїм зятем, галицьким князем Ярославом Володимировичем Осмомислом, і вже звідси, об'єднавши сили, вирушив до міста Володимира — тодішньої столиці Волинського князівства. Після десятиденної і кровопролитної облоги здобути місто не вдалося і князь Юрій повернувся назад до Києва віддавши Володимиру Дорогобуж, Пересопницю і всі погоринські міста, а синові своєму Борисові — Турів. Вслід за ним Мстислав розорив і спалив всі села аж до Дорогобужа. У складі Галицько-Волинського князівства, у часи монголо-татарської навали 1241 року, Свинюхи імовірно були спалені. Пізніше належали Великому князівству Литовському, а після Люблінської унії 1569 року перейшли до Речі Посполитої. У центрі села, де тепер школа, була укріплена земляними валами і оточена широким ровом з водою замкова споруда яка з східного і південного боків омивалась болотистою заплавою річки Свинорейки, а із західного до замку прилягало саме поселення. Ще в 1930—1940 роки було добре видно земляні вали цього укріплення, тоді ж при розчищенні русла річки знайшли великі округлі (монгольські) черепи.
Знову Свинюхи згадуються в історичних пам'ятках, датованих 1475—1480 рр., коли луцький староста Іван Ходкевич в листі до короля Казимира IV Ягеллончика просить про охорону Свинюської королівської пущі від полювання в ній сусідніх приватних власників (князя Михайла Сангушковича та ін.)Архив Юго-Западной России: в 37 т. — Киев: Тип. С. В. Кульженко, 1907. — Ч. 8 : Т. 4 : Акты о землевладении в Юго-Западной России в XV—XVIII вв. — С. 20—21. Свинюхи мали статус королівського володіння та відносились до Володимирського замку.
23 березня 1512 року король Сигізмунд, своїм привілеєм, надав Свинюхи у володіння власному писареві, який повернувся зі служби при посольстві в Орді, Михайлу Василевичу. За версією відомого письменника, науковця і краєзнавця Григорія Дем'янчука, пізніше він був переписувачем Пересопницького Євангелія, визначної рукописної пам'ятки староукраїнської літературної мови і мистецтва. Місцем його осідку були Свинюхи, звідти і його прізвисько. Михайло Свинюський згадується в постанові сейму князівства Литовського від 1 травня 1528 року, де йому та багатьом іншим, в разі потреби, наказано дати чотирьох коней для державних потреб. З 1515 по 1540 роки Михайло Свинюський купив маєтки — Козлів, Теслугів, Кокорівщина, Волковичі, Заячиці, а також купив Блудів та виміняв Бубнів у королеви Бони, мав у власності фільварок, два дворища в передмісті Луцька та двір в Луцькому замку, дім у Вільні.
У 1545 році привілеєм короля Сигізмунда ІІ володіння перейшли до його сина Михайла Михайловича Свинюського. 15 червня 1545 року в актах Луцького замку, у скарзі луцьких міщан, згадується що Михайло Свинюський незаконно брав з купців мито «по грошу з воза». 1552 року через Свинюхи проходив Соляний шлях, новою дорогою, через Горохів до Ковеля оминаючи Володимир (бо там було велике мито з купців і купецьких валок). З Свинюх до Устилуга а потім сплавним способом ком'ягами по річці Буг, через Берестейську митницю, у польський морський порт Гданськ експортували жито, пшеницю та інше збіжжя, ванчос (дошки з дубового або соснового дерева), клепки і попіл. Після смерті Михайла Свинюського в 1553 році маєтності мали перейти до стрия (брата батька, дядька) Марка Журавницького але король Сігізмунд Август, 2 січня 1562 року, повернув їх вдові померлого княжні Федорі Федорівні (Чарторийській). 1562 року вона оскаржувала зазіхання на її маєтності і кривди заподіяні Журавницьким, тому напевно для захисту і виходить заміж за королівського секретаря Бальцера Гнєвоша. Він часто згадується в актових книгах Володимирського ґродського суду (1566—1570 рр.) — то у війнах за землеволодіння з луцьким ключником і городничим Олександром Журавницьким та з королівським маршалком Петром Загоровським, то в справі про вбивство Миська Лобаса, слуги Остафія Колпитовського, то про несплату чопового зі своїх маєтків та ін.
Федора померла в 1568 році, тоді ж владика луцький і острозький Марко Васильович Журавницький з синами, 24.08.1568 р. від короля Сігізмунда Августа, отримав привілей на Свинюхи але їх надовго, принаймні до 1577 року, у власності, втримав вдівець Бальтазар (Бальцер Гнєвош) Олексовський, який налагодив тут фільваркове господарювання. 1570 року він володів Свинюхами, Коритницею, Пустомитами, Бубновим, Войнином, Козловим та Заячицями і сплатив у державну скарбницю 75 злотих податку. 1577 року у містечку Свинюхи було 3 крамниці та 10 дворів у передмісті з яких сплачувалось подимне, два вільних найманих робітники, три ремісники з 6-ма учнями, три перекупники та троє малозаможних бояр.
27 липня 1588 року всі мешканці порозбігались, а містечко було спустошене після неодноразових наїздів войського луцького Івана Журавницького. Про неможливість зібрати податок з мешканців, 5 вересня того року, заявив поборець чоповогоАрхив ЮЗР. Ч. VI. Т. 1. С. 199—200.. Ворожнеча за землеволодіння закінчилась трагічно. У квітні 1589 року за рішенням Володимирського ґродського суду був страчений син Марка Васильовича Журавницького, поет-сатирик XVI століття, той самий Іван Журавницький — за організацію нападу і вбивство королівського секретаря Бальтазара Гнєвоша.
8 серпня 1588 року Свинюське староство, яке складалось з містечка та семи навколишніх сіл, від польського короля Сігізмунда III, отримав луцький староста, хорунжий великий коронний Марко СобеськийPL AGAD f. 354 Dział I nr 7942, дід майбутнього короля Яна III. Він доручив управління своєму наміснику Криштофу Орховському який незаконно брав мито та займався відвертим грабунком на дорогах. 14 листопада 1605 року від короля Сігізмунда III привілей на землі Свинюх, після смерті батька, отримав його неповнолітній син Яків Собеський, що пізніше дворазово підтверджувалось надавчими актами короля від 06.12.1620 р. і 06.10.1629 р.PL AGAD f. 354 Dział I nr 8092, 8139, 8162.
7 серпня 1629 року війтом містечка був шляхтич Малуш Величкович.
26 червня 1651 року, поки польське військо Речі Посполитої короля Яна II Казимира збиралось під Берестечком на битву з козацьким військом Богдана Хмельницького, челядь і німецькі найманці три дні здобували і розграбували замок панів Собеських у СвинюхахСвєшніков I. К. Битва під Берестечком. — Львів: Слово, 1992. — С. 101..
Актом короля Яна II Казимира, від 24 серпня 1652 року, містечко Свинюхи у володіння отримав Стефан Чарнецький, за участь в битві під Берестечком а в 1657 році це багате королівське староство з Коритницею та Войнином він, тоді каштелян київський та воєвода руський, передав у володіння крайчому коронному Вацлаву Лещинському який одружився з його дочкою КонстанцієюAGAD, MK, Lustracje, dz. XVIII, 74, s. 103—105Ciara S. Senatorowie i dygnitarze koronni w drugiej połowie XVII wieku. — Wrocław: Zakł. Nar. im. Ossolińskich, 1990. — S.145. — ISBN 83-04-03339-9..
За описом державних маєтків 1765 року володарем містечка був Вацлав Жевуський який тут мав дерев'яну резиденцію на земляному валу між ставом і болотом. У містечку була ратуша, два млини, оселі міщан з яких переважна більшість були селяни — 67 (4 орендарі, гум́енний, бурмістр, чиншовик, т́ивон, польов́ий (наглядач над польовими роботами), мельник; на панщині — 42 а з власною тягловою силою — 15, праця перших за робочий день оцінювалась у 8 грош а других у 18 мідних грош). Жидівських будинків — 16.
Під час ревізії 1789 року управителем староства був Юзеф Жевуський — староста дрогобицький, син Вацлава Жевуського. Будинків жидівських було — 10, невеликих будинків — 5, халуп (злиденних хат) — 6, винниць — 7, підданих — 77.
27 березня 1790 р. привілеєм короля Станіслава-Августа Понятовського містечку поновили магдебурзьке право та право використання в документах герба із зображенням дикого кабана. В магістат вибирались пожиттєво 6 радників та 6 засідателів. З-поміж радників на розгляд і затвердження управителю староства подавались по дві кандидатури на бурміста і на війта. Дозволялись торги по п'ятницях та ярмарки на Покрову, Юрія, Петра, Воздвиження, Богоявлення та на 4-ту неділю посту.
5 січня 1801 року Юзеф Жевуський (1739—1816) передав свої спадкові права на містечко Свинюхи, села Коритницю і Войнин — Олександру Ходкевичу (1776—1838), сину своєї сестри Людвіки Марії Жевуської (1744—1816).
Під владою Російської імперії Після третього поділу Речі Посполитої 1795 року Свинюхи увійшли до складу Російської імперії, ставши волосним центром Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. 1798—1799 рр. в містечку був розквартирований ескадрон французьких емігрантів-роялістів Дворянського драгунського полку герцога де Беррі корпусу принца Конде, який був на службі російського імператора Павла, а зимою 1805—1806 років, квартирували, відведені для поповнення після поразки під Аустерліцем — Курський мушкетерський полк корпусу генерала Буксгевдена та Новгородський мушкетерський полк Подільської армії Кутузова. В дощовому лютому 1806 року лютувала «гнила гарячка» та «кровавий понос» (тиф і дизентерія)М. И. Кутузов. Сборник документов / под ред. Л. Г. Бескровного. — : Военное издательство военного министерства Союза ССР, 1951. — Т.2. — С. 367, 373..