Економіка Стародавньої Греції — система економічних відносин, що існували в державах з давньогрецькою культурою. Вони змінювали з егейського періоду до римської доби. Основну становили сільське господарство, ремесла та торгівля. Була заснована на рабській праці та работоргівлі.

Загальна характеристика

Розвиток різних галузей економіки обумовила специфіка кліматично-географічного розташування давньогрецьких полісів. Високі гірські хребти, які розділяли окремі райони, захищали родючі рівнини від несприятливих вітрів і, затримуючи на вершинах сніг, зберігали вологу для зрошення полів. Кожна рівнина мала свій мікроклімат. В егейський та архаїчний період основу становило натуральне дрібне господарство. Лише монархи та вища аристократія, яка становила вкрай незначний прошарок, мали більше земельні володіння.

У III—II тис. до н. е. бронзові знаряддя праці поширюються на островах Егейського моря і материковій частині, сприяючи прискоренню економічного розвитку і створенню перших держав. Протягом III тис. До н. е. найрозвиненішими були Кікладські острови, розташовані в південній частині Егейського моря. З початку II тис. до н. е. найвпливовішим серед інших стає острів Крит, який перебував на перетині стародавніх морських шляхів. Мінойська цивілізація досягла свого розквіту приблизно до середини II тис. до н. е. Особливе значення набувають морські промисли, торгівля, ремесла.

Розвиток материкової Греції в III тис. до н. е. йшов повільніше. Проте у 2-й пол. III тис. до н. е. виникають досить розвинені культури. наприкінці III тис. до н. е. з Північної Греції на південь переселяються грецькі племена (ахейці), які в більшості районів витіснили догрецької населення (пеласгів) і до середини II тис. до н. е. створили свої держави, розквіт яких припав на XV—XIII ст. до н. е. Найпотужнішим політичним і економічним центром стають Мікени в Арголіді. Близько XII ст. до н. е. з півночі Балканського півострова вдирається грецьке плем'я дорійців. Більшість економічних центрів ахейської культури було знищено.

На початку I тисячоліття до н. е. входять в широкий ужиток залізні знаряддя, що сприяло подальшому розквіту землеробства. В XI—IX ст. до н. е. в економіці панував натуральний тип господарства, ремесло не було відокремлено від землеробства.

У VIII—VI ст. до н. е. ремесло відокремилося від сільського господарства, що залишається провідною галуззю економіки. Різке зростання населення на початку архаїчного періоду стало причиною повернення до міського способу життя, заснування нових міст і розширення старих центрів.

Протягом VII століття до н. е. створили напругу між аристократами-землевласниками та селянами. В Афінах це було змінено реформами Солона, який ліквідував боргову кабалу та сприяв розвитку поліса. В цей період навіть у дрібних землевласників з'являється на 1-2 раба (з негреків).

В архаїчний та напочатку класичного періоду основа становила вільна працю у власних майстернях чи на ділянках або наймана праця. З розширенням полісів, їх посиленням, розширенням торгівлі, утворенням гегемонів та успішними війнами, збільшується кількість рабів, що постачаються для різних робіт. Внаслідок збільшення попиту утворюються великі майстерні (ергастерій), господарі яких на відміну від архаїчного періоду самоусуваються від участі у виробничому процесі. Господар передавав керівництво майстерні рабу-керуючому, або здавав свій ергастерій в оренду. Кількість рабів в 1 господаря зазвичай становила 2—20 осіб, у деяких власників їх налічувалося до тисячі. Звичайним явищем великі майстерні стали в елліністичну добу. Ними володіли найзаможніші рабовласники. В елліністичних монархіях були також царські ергастерії.

На розвиток економіки в епоху еллінізму сприятливий вплив зробило перетворення східній частині Середземного моря у внутрішнє море давньогрецького світу. Крім того, в більшості елліністичних держав була збережена грошова система, уніфікація якої почалася ще за Олександра Македонського. Дуже важливу роль в економічному розвитку зіграв обмін досвідом між греками і східними народами, що сприяв удосконаленню агротехнічних прийомів, обробки нових сільськогосподарських культур, а також розвитку техніки і подальшої спеціалізації в ремеслі. Все це мало величезний вплив на зростання товарності і збільшення торгового обігу. Центр економічного життя перемістився з материкової Греції та Егейського моря на південь і схід, де на узбережжях морів і на караванних шляхах засновується безліч нових міст.

Основні галузі

Землеробство Сільське господарство займало провідну роль в архаїчний період (VIII—VI ст. до н. е.). Втім в класичну добу землеробство також залишалося однією з важливіших галузей більшості полісів Стародавньої Греції. що знайшло відображення під час карбування монет. Так, на монетах деяких давньогрецьких полісів поміщають зображення пшеничних і ячмінних колосків, голови богині землеробства Деметри, бога покровителя виноградарства Діоніса або його супутників — сатирів, а також гостродонних амфори для вина та грон.

З областей Північної Греції найпридатніші для землеробства були рівнини Фессалії, у Середній Греції — Беотії, Південної Греції — Месенія і Лаконіка, частково Арголіда, землі Аттики були не досить сприятливими. Для покращання врожаї з архаїчного періоду стали застосовувати добрива. Удобрювати поля гноєм, пташиний послід і компост з бруду з бур'янами, перепрілу солому, золу, змішуванням різної землі. селітрою. Знали давні греки користь зеленого пара і властивості бобових рослин піднімати родючість ґрунту.

Нестача землі сприячиняла посиленню соціальної напруги, що призводило до виведення колоній в Середземному та Чорному морях. Тут колоністи також займалися насамперед землеробством, захоплюючи найсприятливіші місця. Зрештою важливими землеробськими областями стали Сицилія, Велика Греція, Таврида, насамперед Боспорське царство.

Землеробство було орним — за допомогою пари волів, рідше мулів та рала, яке рихлило поверхню землі, не перегортаючи її. У V ст. до н. е. з'явився примітивний плуг. Для підготовки ґрунту до посіву хлібороби користувалися залізними мотиками. Відомі широкі мотики з загостреними кінцями, мотики однозубого типу кирки і двозубі для прополювання і розпушування ґрунту. Поряд з мотикою застосовували сапку і тризубі вила. Грудки землі після оранки розбивали кувалдою або дубиною. Застосували також і борону Обробка землі здійснювалася по різному: зусиллями рабів, найманих сезонних працівників, в Спарті превалювала праця ілотів, в Фессалії — пенестів, на Криті — афаміотів та кларотів.

Кам'янистий ґрунт, гірський ландшафт і сухий клімат більшої частини материкової і острівної Греції були малопридатні для зернових культур, але надзвичайно сприятливі для олівководства, виноградарства і скотарства. Зате землі Фессалії, Північного Причорномор'я і Сицилії давали гарні врожаї зернових. Вирощували виключно пшеницю, ячмінь та полба. Крім зернових хлібних рослин, культивували бобові (горох, сочевицю, віку, боби, лупін і нут), з олійних — кунжут.

У період еллінізму давні греки, що утворили свої держави на Сході, швидко пристосувалися до іригаційного типу землеробства, внесли свої удосконалення в сільськогосподарську техніку.

Важливою галуззю було бджолярство. Спочатку в араїчну епоху збирали мед диких бджіл. З початку класичної доби бджіл стали тримати у критих вуликах. Найбільши централи виготовлення меду були Афіни, Фессалія, Ахайя, Аркадія, Кіпр та Кирена.

Скотарство Розведенням різної худоби населення Стародавньої Греції займалися ще до утворення будь-яких поселень (з часів доісторичної Греції). Велика рогата худоба була основною тягловою силою, а також для отримання молока (з подальшим виготовленням сирів). В більших обсягах вирощувалася дрібна худоба, насамперед кози і вівці (перш за все у гірських місцинах). З них брали вовну, м'ясо. Для перевезення вантажів вирощували віслюків та мулів. Розвинено було свинарство та птахівництво. Конярство було поширено в Фессалії.

В значній мірі також зберігалося полювання на дичину. Рибальство і експорт риби (в свіжому, солоному, в'яленому вигляді) мали велике економічне значення. Тому на монетах багатьох грецьких держав зображувалася риба. Її ловили вудками на гачок і тенетами. Крім риби, давні греки добували різних їстівних молюсків

Садівництво і виноградарство

Ці галузі були не менш важливими за вирощування злакових. Основу становили вирощування оливок і винограду. Оливкові дерева висаджували на особливих ділянках. Поширені були також фігове дерево, гранат. Значної уваги вимагали виноградники. З поширенням виноградарства пов'язана популярність, яку отримав культ Діоніса. завдяки грецьких колоністам виноград та оливки поширилися усім Середземномор'ям й Причорномор'ям. Квіткові сади набули популярності з IV ст. до н. е., зазвичай були розташовані біля будинків.

Мешканці полісів мали невеликі городи, де вирощували овочі (капусту, ріпу, петрушку, огірки, гарбуз, часник, латук, селеру, цибулю). Городи часто влаштовувалися і в міжряддях серед плодових дерев.

Ремесла В архаїчний період протягом III тис. до н. е. значних успіхів досягають металургія і керамічне виробництво, де десь з XXIII ст. до н. е. почали застосовувати гончарний круг.

У господарстві найбільш розвинених економічно полісів класичної доби велику роль відігравало ремесло, в значній мірі пов'язане з використанням праці рабів. Спочатку ремеслом займалися як громадяни поліса, так і метеки. У спеціальних кварталах ремісників були невеликі майстерні, вироби яких там же і продавалися. Господарі майстерень самі працювали в них разом з одним або декількома рабами.

Між VIII і IV століттями до н. е. посилюється значення виробництва тканин, обробки металів, виготовлення кераміки, зброї, одягу, суден тощо. Поступово все більше використовується рабська праця. Зазвичай майстерні мали родинний характер, що спеціалізувалася на якомусь одному виробі. Так, предки Лісія займалися виготовленням щитів, Демосфена — мечів, Клеона і Анита — шкірянні вироби, Клеофона — ліри. Саме власники майстерень в V ст. до н. е. стають найвпливовішим класом в ремісничих полісах, насамперед Афінах.

Важливішим було виготовлення керамічного посуду. Його традиція прослідковується з егейської доби. Кераміка Стародавньої Греції набуло розвитку в класичний період. Найбільшими центрами з виготовлення були Коринф і Афіни. Втім кожен центр, де виготовлялися вино або оливкова олія для продажу, робив власну кераміку. Продукція експортувалася до Африки, Галлії, Піренейського півострова, Приазов'я й Причорномор'я, потрапляла навіть до країн на узбережжі Червоного і Каспійського морів.

Ткацтво переважно мало домашній характер. Втім в середині класичної доби для збільшення виробництва стали більше застосовувати рабинь. Поряд з домашніми існували і великі ткацькі ергастерії, але в невеличкій кількості. Візерункові багатобарвні килими і дорогі тканини для одягу виготовлялися в майстернях в місті Милете, на островах Кіпр і Хіос, Афінах. Сировиною для виробництва тканин слугувала переважна вовна і частково льон. За часів еллінізму на островах Кос і Аморгос вироблялися шовкові тканини, проте за якістю вони були гірше за китайський шовк. В елліністичних державах зросло виробництво дорогих барвистих, золототканих і килимових виробів. Був відомий вертикальний ткацький верстат, що складався з двох стояків і горизонтального валика, укріпленого в верхній частині верстата.

З VI ст. до н. е. існувало виробництво невеликих судин з напівпрозорого, різнокольорового скла, намиста та інші дрібні вироби. Одним з найбільших центрів з їх виготовлення був острів Родос.