Зару́дчі — село в Україні, у Любешівській селищній громаді Камінь-Каширського району Волинської області. Населення становить 1190 осіб.
Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1056 осіб, з яких 513 чоловіків та 543 жінки.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1190 осіб.
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 99,83 % російська 0,17 %
Історія На території села, неподалік від Підкормілля, працював Зарудчівський завод силікатної цегли, який став до ладу у 1971 році. Силікатний завод виробляв 14 млн цегли на рік — Про завод с. 164—165..
У Зарудчах діяв колгосп ім. В. І. Леніна, мав 3181 га землі, у тому числі 837 га орної. Основні галузі господарства — рільництво і тваринництво м'ясо-молочного напряму. Вирощуються зернові й технічні культури.
На території старого кладовища є поховання двох невідомих воїнів Української повстанської армії (УПА).
До 10 серпня 2017 року — адміністративний центр Зарудчівської сільської ради Любешівського району Волинської області.
У жовтні 2021 року шляхом скорочення загальної кількості округів у громаді з 15 до 10. Село було доєднано до складу оновленого Люб'язівського старостинського округу з центром у селі Люб'язь.
Географія Село Зарудчі розташоване в Камінь-Каширському районі (колишньому Любешівському) Волинської області, безпосередньо прилягаючи до селища Любешів. Це класичний куточок Українського Полісся з унікальним ландшафтом.
1. Географічне розташування та рельєф Зарудчі лежать у зоні мішаних лісів (Поліська низовина). Рельєф території низовинний, плаский, місцями заболочений, із незначними піщаними підвищеннями (дюнами та моренними пагорбами).
2. Водні об'єкти (Річка Стохід) Головна артерія села — річка Стохід (притока Прип'яті), яка омиває село та формує унікальний гідрологічний режим:
Річка тут розгалужується на десятки рукавів(Стара, Січа, Горинець, Стохід та інші), проток, стариць та заплавних озер, створюючи лабіринт із заборбованих островів. У період весняної повіні та осінніх дощів заплава Стоходу суттєво затоплюється.
3. Ліси Навколо села переважають типові поліські лісові масиви:
Мішані ліси: Сосна в поєднанні з дубом, березою та ін.. Вільхові ліси: Займають низинні, надмірно зволожені та заболочені ділянки біля рукавів Стоходу. Ліси багаті на ягоди (чорниця, брусниця, журавлина) та гриби.
4. Ґрунти Ґрунтовий покрив сформувався в умовах високого зволоження та піщаного субстрату:
Дерново-підзолисті ґрунти: Переважають на піщаних і супіщаних терасах (бідні на гумус, потребують вапнування та добрив для сільського господарства). Торфово-болотні та торфовища: Поширені в заплаві Стоходу та низинах. Дернові глейові ґрунти: Зустрічаються на луках і низинних ділянках із постійним підпором ґрунтових вод.
Відомі люди Мирончук Валентина Олександрівна (1994) — учасниця літніх Олімпійських ігор-2016 в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), майстер спорту України міжнародного класу. Оласюк Артем Анатолійович (10.10.2001 - 30.05.2024) — український військовослужбовець, народився у 2001 році в селі Зарудчі на Волині. Здобув фах будівельника, мріяв про сім’ю та власну справу. З початком повномасштабної війни добровільно став на захист України. Служив у теробороні, згодом у 72-й ОМБр імені Чорних Запорожців, став офіцером і командиром взводу. Воював на Донеччині, був поранений, але повертався на фронт. Нагороджений відзнакою «Україна або смерть» та медаллю «Ветеран війни».Загинув 30 травня 2024 року біля Вугледара внаслідок удару ворожого дрона. Мав позивний «Злий». Куринчук Олександр Петрович (26.03.1989 - 02.01.2025) —український військовослужбовець, сержант 100-ї окремої механізованої бригади, житель села Зарудчі Любешівської громади Волинської області, який пішов з життя на фронті під час виконання військового обов'язку. Олександр був успішним чоловіком, якого ще з дитинства всі називали «Петрович». Після закінчення Любешівської школи навчання продовжив у Любешівському технічному коледжі й потім став студентом Луцького НТУ, де здобував фах інженера-механіка. Якраз у той період життя його покликала армійська дорога. Взяв академвідпустку й служив строкову службу. Потім він упродовж чотирьох років самовіддано служив у прикордонній службі, де здобув звання сержанта й отримав нагороди – нагрудний знак «Відмінний прикордонник І ступеня» і медаль «ХХ років державній прикордонній службі». Будько Володимир Іванович (22.10.1974 - 23.05.2022)-український військовослужбовець, Солдат, 2 окремий стрілецький батальйон, житель села Зарудчі. Спочатку Володимир Будько разом з іншими земляками був у Луцьку, відшліфовував армійські знання. Готувався до участі в справжній війні. На неї бійці 2 окремого стрілецького батальйону вирушили на початку травня 2022-го. Ось тільки недовго довелося там побути нашим краянам. 23 травня життя Володимира Івановича обірвалося на далекій Донеччині. Але це підтвердилося аж через два роки.
Галерея
Примітки
Література Зару́дчі // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Волинська область / І.С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970 : 747с. — С.467
Посилання Погода в селі Зарудчі