Дніпро́вська пові́трянодеса́нтна опера́ція — масштабна повітрянодесантна операція часів Другої світової війни, яка була проведена радянськими військами протягом 25 вересня — 28 листопада 1943 року на території Черкаської та Київської областей УРСР. Головним завданням операції було захоплення та утримання повітряним десантом важливого рубежу на території Правобережної України поблизу Дніпровського закруту, в районі Великого Букрина — так званого Букринського плацдарму, з метою сприяння зосередженню на ньому необхідної для продовження наступу радянських військ та не допущення прориву військ Вермахту до захоплених загальновійськовими з'єднаннями плацдармів.

Операція закінчилася повним крахом. Радянські війська втратили 3500 осіб загиблими та зниклими безвісти. Заплановане завдання операції не було виконане. Після поразки в цій повітрянодесантній операції, радянські повітрянодесантні війська більше не мали досвіду застосування десанту парашутним способом протягом усієї своєї подальшої історії.

Планування та підготовка

Передумови

Влітку 1943 року, після нищівної поразки німецьких військ на Курській дузі, радянські війська продовжили широкомасштабний наступ на всій території Лівобережної Україні, прагнучи прорватися до Дніпра і, користуючись спантеличеністю противника, захопити плацдарми на правому березі. У ході стрімкого наступу радянським військам вдалося з наскоку захопити декілька важливих плацдармів на західному березі Дніпра в районі Лютіжу і Великого Букрина, тим самим створивши всі необхідні передумови для подальшого розвитку наступу на території Правобережної України.

Разом з цим, за пропозицією маршала Георгія Жукова в Ставку Верховного Головнокомандування була подана ідея — з метою сприяння зосередженню на плацдармах необхідної кількості радянських військ, обмеження маневру противника та відповідно не допущення прориву його піхоти і танків до захоплених рубежів із західного та північно-західного напрямків, застосувати повітрянодесантні війська на цьому напрямку театру воєнних дій. Також однією з вирішальних причин ухвалення рішення щодо висадки повітряного десанту стало завдання — якнайшвидше підготувати все до звільнення від німців столиці УРСР — міста Києва.

Попередній задум десантування За попереднім задумом операцію планувалося здійснити десантування на протилежний берег Дніпра семи гвардійських повітрянодесантних бригад, об'єднаних у два зведених повітрянодесантних корпуси, які повинні були перешкодити перегруповуванню військ противника з початком форсування Дніпра частинами сухопутних військ Червоної армії.

До 16 вересня 1943 року штаб повітрянодесантних військ завершив розробку операції, визначив мету, склад і завдання десанту, а вже наступного дня рішення на проведення повітрянодесантної операції було ухвалене Ставкою.

Затверджений Ставкою план операції передбачав наступне. Першим у район Канева, у смузі наступу Воронезького фронту, повинен був десантуватися корпус командувача повітрянодесантними військами генерал-майора Івана Затевахіна. Він складався з 1-ї, 3-ї та 5-ї повітрянодесантних бригад, загальною кількістю близько 10 тисяч чоловіків. Корпус мав на озброєнні 24 гармати калібру 45 мм, 180 мінометів калібрів 50 і 82 мм, 378 протитанкових рушниць та 540 кулеметів.Советские воздушно-десантные. — Москва, 1980; Лисов И. И. Десантники. — Москва, 1968.

Другий повітрянодесантний корпус у складі 4-ї, 6-ї та 7-ї повітрянодесантних бригад під командуванням генерал-майора Олександра Капітохіна повинен був десантуватися в смузі наступу Південного фронту кількома днями пізніше.

Ставка Верховного Головнокомандування затвердила цей план, але оперативна обстановка на цій ділянці фронту дуже швидко змінилася та вимагала термінового початку десантування поблизу Дніпровського закруту, у районі Великого Букрина, де радянські війська досягли найбільшого успіху.

19 вересня представник Ставки ВГК Георгій Жуков затвердив остаточний план операції.

Розробка плану операції У цілому план операції був відпрацьований достатньо реалістично та охоплював практично усі можливі варіанти підготовки та проведення повітрянодесантної операції. Але, як це часто буває при плануванні, було випущено з уваги багато деталей, що згодом призвели до провалу. Вже на етапі підготовки транспортної авіації до десантування, виникла ціла низка проблем: авіація не встигала перебазуватися на нові аеродроми, на яких до того ж була відсутня достатня кількість палива, ремонтних деталей та запчастин; особовий склад повітрянодесантних бригад не мав часу на проведення тренувань і додаткових занять; бракувало також часу для організації чіткої взаємодії авіації й десантних підрозділів.

Більш того, надмірні заходи щодо утримання операції в таємниці спричинили собою дуже негативні наслідки. В результаті, війська отримали можливість ознайомитися зі своїми бойовими завданнями практично перед посадкою в літак, та деякі навіть після десантування вже в тилу противника! Багато пунктів плану були дуже далекі від реального життя й, відверто кажучи, скоріше були побажаннями, ніж обґрунтованими рішеннями.

Наприклад, було ухвалено рішення висадити до початку операції спеціально підготовлені групи з числа найбільш підготовлених десантників, які за допомогою сигнальних вогнів повинні були позначити на місцевості місця приземлення для основних сил десанту. Проте, ця ідея не була втілена в життя з простої причини: ніхто з командування так і не визначив, хто ж на практиці виконуватиме це завдання.

На користь повітряного десанту планувалося використовувати вогневу міць артилерійського корпусу прориву, для чого до складу десанту були введені артилеристи-коректувальники й була виділена ескадрилья літаків-коректувальників для управління артилерійським вогнем. Напередодні вже були визначені види вогню артилерії, позначені ділянки для нанесення загороджувального вогню за викликом десанту. Але артилерія так і не змогла провести підтримку висадки десанту.

Так само, як і при плануванні Вяземської операції, було підраховано, що кожен літак військово-транспортної авіації виконає принаймні по 2-3 вильоти за ніч, але в реальності це було просто неможливо.

Вплив всіх цих негативних наслідків можливо було б мінімізувати, якби впродовж всієї операції велася постійна розвідка, і командування аналізувало можливі зміни оперативної обстановки. Однак, керівники операції, які проводили планування, переклали виконання цих завдань на другорядних виконавців, проявивши повну пасивність при підготовці такої масштабної висадки десантних військ.

Визначені завдання десанту та підготовка особового складу

Командувач військами фронту генерал Ватутін М. Ф. через командувача ПДВ визначив такі бойові завдання: 3-й (командир полковник В. К. Гончаров): здійснити десантування на південний схід від Ржищіва, захопити позиції по рубежу Липовий Ріг, Македони, Козарівка, із завданням не допустити прориву піхоти і танків противника в район плацдарму та утримувати ці позиції до підходу головних сил 40-ї армії; 5-й (командир підполковник П. М. Сидорчук): здійснити десантування на захід від Канева з метою захоплення рубежу Горкавчина, Степанці, Костянець та у взаємодії з 3-ю утримувати його до підходу головних сил; 1-й : яка не встигла здійснити підготовку до десантування у повному обсязі, до встановленого часу знаходитися в резерві корпусу та бути в готовності до висадки на другу або третю ніч.

Тривалість самостійних бойових дій десанту в тилу противника визначалась у 2-3 доби. Загальна чисельність особового складу десанту близько 10 тис. чоловіків.Lt. Gen. N.V. STASKOV Chief of Staff of Airborne Troops 1943 Dnepr airborne operation: lessons and conclusions Military Thought, July, 2003 by Nikolai Viktorovich Staskov

Запланована для захоплення й утримання ділянка місцевості мала майже 40 кілометрів по фронту, що ще до початку проведення операції було дуже складним завданням для виконання лише двома повітрянодесантними бригадами, які мали на озброєнні лише стрілецьку зброю, міномети та легку артилерію.

Через надмірні заходи керівництва операцією в прагненні зберегти її в таємниці командири бригад ухвалили й оголосили своє рішення на десантування і бойові дії тільки наступного дня, 24 вересня 1943 року, за півтори години до посадки особового складу в літаки. Як наслідок, у командирів батальйонів і рот залишилося дуже мало часу для доведення завдання підлеглим, й вони не мали можливості уточнити основні питання взаємодії як усередині повітряного десанту, так і з іншими родами військ, намітити план бою після приземлення. Командири взводів взагалі були вимушені ставити завдання особовому складу в польоті. Фактично вони обмежувалися тільки вказівками про райони викидання, порядок збору після приземлення і рубіж, який передбачалося захопити та обороняти. Взагалі не проводилися також і передполітні заняття ані з офіцерами, ані з рештою особового складу.

Крім цього, не зважаючи на значну кількість радіостанцій, вони були розподілені таким чином, що в деяких літаках було по 5—6 засобів зв'язку, а в інших літаках радіостанції для десанту не було взагалі. Тому після висадки радисти залишилися без засобів зв'язку, а радіостанції — без радистів. Батареї живлення для радіостанцій також скидалися окремо від них.

Як показав подальший хід операції, все це, безперечно, негативно відбилось на діях підрозділів в тилу противника.

Фінальна стадія підготовки Дніпровської повітрянодесантної операції пройшла в неймовірній метушні, яка була обумовлена зривом планів та катастрофічним браком часу, що як наслідок призвело до повного краху операції…

Десантування

Початок операції 21 вересня по тривозі було піднято шість гвардійських повітрянодесантних бригад: 1-ша, 3-тя, 4-та, 5-та, 6-та і 7-ма.

1-ша, 3-тя і 5-та гвардійські повітрянодесантні бригади надійшли у розпорядження Воронезького; 4-та, 6-та і 7-ма — Південного фронтів. Було проведена переукладка парашутів та укладка вантажів у парашутно-десантні м'які мішки. Після цього бригади були передислоковані залізницею в райони аеродромів Лебедин, Смородине і Богодухів Сумської області.Суконкин Алексей Сергеевич Лиса в курятнике. Вдв и Спн. Часть 3. История десантных и разведывательно-диверсионных войск СССР и России

До 23 вересня була створена оперативна група повітрянодесантних військ, яка повинна була здійснювати управління десантами. Група розмістилася на аеродромі Лебедин, у безпосередній близькості від пункту управління оперативної групи авіації далекої дії і штабу 2-ї повітряної армії. Незабаром група встановила прямий зв'язок зі штабом 40-ї армії, у смузі якої планувалось провести висадку першого десанту. Розвідувальна авіація 2-ї повітряної армії приступила до фотографування районів майбутнього десантування. В тил противника для проведення дорозвідки районів десантування та обстановки були виведені розвідоргани 40-ї армії.

Для здійснення висадки десанту залучили 180 військово-транспортних літаків «Дуглас» Лі-2 (1-ї, 53-ї і 62-ї авіаційних дивізій ). У свою чергу, авіація виділила 10 машин Іл-4 для викидання спорядження і легких гармат, буксирувальники планерів, а також 35 десантних планерів А-7 і Г-11, якими повинна була десантуватися бригадна артилерія.

Віддалення аеродромів від районів викидання десанту складала 175—220 кілометрів, що теоретично дозволяло за одну ніч провести два-три літако-вильоти з цих аеродромів.

22 вересня передові частини Воронезького фронту захопили перші плацдарми за Дніпром. Вранці 23 вересня, генерал армії М. Ф. Ватутін прибув на командний пункт 40-ї армії, де з доповідей розвідки з'ясував, що в запланованому районі висадки десанту значних сил противника не встановлено.

У той же час німецьке командування проаналізувало стан справ і, припустивши ймовірний характер дій Червоної армії, зосередило 3 додаткових дивізії в районі висадки. Крім того німці планували переміщення ще двох дивізій у вірогідний район десантування.

Радянська розвідка знову ніяких змін обстановки не виявила.

Висадка десанту