Гідроенергетика градієнта солоності, молекулярна гідроенергетика градієнта солоності, осмотична гідроенергетика () — міждисциплінарна наука та галузь, складова частина молекулярної гідроенергетики, яка вивчає та використовує градієнт солоності природних та антропогенних розчинів для вироблення, накопичення, транспортування та розподілу електричної енергії.
Як наука гідроенергетика градієнта солоності ввібрала в себе методології молекулярної фізики, хімічної кінетики, електрокінетики, електрохімії мембран, гідродинаміки та термодинаміки. Її поява асоціюється з фізико-хімічними методами очистки та опріснення води для промислових і господарсько-питних потреб, очищення та демінералізації стоків, обезводнення нафтопродуктів тощо.
Об'єктами досліджень гідроенергетики градієнта солоності є енергетичний потенціал градієнта солоності, розчини різної солоності природного, антропологічного та інженерного походження, мембранні рушії, їх енергетичні параметри та характеристики, молекулярні технології та системи гідроенергетики градієнта солоності, іншими словами, способи та технічні засоби перетворення енергії градієнта солоності в електричну енергію безпосередньо або опосередковано.
Гідроенергетика градієнта солоності є також складовою частиною класичної гідроенергетики, в основі якої лежать закони гідродинаміки, що описують рух нестисливої рідини та її взаємодію з твердими тілами, а також закони гідростатики, що оцінюють рівновагу рідини та її дію на занурені в нею тіла. Тож, при розрахунках параметрів та характеристик складових елементів та систем гідроенергетики градієнта солоності поряд з енергетичними характеристиками малих частинок всередині та на межі фаз, як правило, застосовуються також макроскопічні параметри (швидкість, тиск, густина) потоків рідини (флюїду).
Історія
Різноманіття атомів та молекул а також хімічних зв'язків між ними породжує в природі трансформаційні процеси та розмаїття енергетичних станів у гідросфері, до яких відноситься також і градієнт солоності води. Енергія градієнта солоності проявляється через фізичне явище осмосу в переміщенні великих мас води різної щільності й солоності в морях та океанах. супроводжується енергетичними перетвореннями, розсіюванням та втратою енергії. У разі використання високотехнологічних рішень можна виділити корисну енергію та перетворити її в електричну енергію. Відзначимо, що градієнт солоності є відновлюваним джерелом енергії, його відновлення пов'язано з річним колообігом води в природі. Атомістично-молекулярна та йонно-молекулярна природа енергії, яка виділяється при змішуванні розчинів різної солоності, вочевидь, потребує співвимірних атомістично-молекулярних та йонно-молекулярних технологій освоювання цієї енергії.
Перші обережні припущення Паттле, Нормана, Лоеба та ін. про можливість використання градієнта солоності для виробництва енергії відкрили дорогу аналітичним та експериментальним дослідженням Лі та ін., Сеппали та Лампінена, Поста та ін., Торсена та Холта, Ніжмейжера та Метца, Ачіллі та Чайдреса, Таніоки та ін., Уіпа та Елімелеха, Логана та Елімелеха, Щацле та Бізмана, Чіполліна та Мікале, Туаті та ін., які стосуються фізики та хімії градієнта солоності, його енергетичного потенціалу, технологій забарного осмосу та зворотного електродіалізу для виробництва електричної енергії з градієнта солоності. Запропоновані авторами схемні рішення енергогенеруючих систем та окремих компонентів фактично зумовили появу пілотних електростанцій і, що не менш важливо, заклали основу молекулярної гідроенергетики градієнта солоності.
Ефективне перетворення та вивільнення енергії градієнта солоності, скажімо, водних розчинів різної концентрації речовини, може бути здійснено зокрема, за допомогою фізичних та хімічних явищ осмосу та зворотного електродіалізу, які виникають на межі фаз. Поряд з вище названими явищами для створення молекулярних систем відновлюваної гідроенергетики градієнта солоності застосовні також фізичні явища змочування, адгезії, когезії, капілярного ефекту, адсорбції, абсорбції тощо в рідинах та їх розчинах а ще поєднання цих ефектів. Звідсіля витікає і поділ молекулярних систем гідроенергетики градієнта солоності на осмотичні, електродіалізні, ємнісні тощо. Названі типи систем можуть інтегруватися з молекулярними системами гідроенергетики міжфазної поверхні, зокрема, з гідроадзезійними та гідроабсорбційними системами. Класифікація молекулярних технологій та систем гідроенергетики градієнта солоності є умовною, бо на практиці вони нерідко інтегруються.
Схеми, конструкції, параметри та характеристики елементів та систем гідроенергетики градієнта солоності досліджуються в рамках молекулярної фізики, фізики та хімії поверхні, молекулярної гідродинаміки, термодинаміки та електродинаміки.
Осмотичні технології та системи гідроенергетики градієнта солоності (енергетичні технології та системи забарного осмосу)
Молекулярна гідроенергетична технологія забарного осмосу (англ. molecular pressure retarded osmosis hydropower technology або PRO hydropower technology) — сукупність способів та технічних засобів, які забезпечують виробництво та накопичення електричної енергії, використовуючи енергію градієнта солоності в процесі забарного осмосу.
Основні поняття
Осмос — відоме фізичне явище, яке характерне для дисперсних систем. Він доставляє капілярами воду та поживні речовини до найвіддаленіших гілок дерева, регулює обмін речовин в організмі живих істот. Здавен люди використовують гігроскопічні особливості кам'яної солі для зберігання їжі. Одним із різновидів дисперсної системи є розчин — суміш кількох речовин (рис. 6.1). Одна речовина в розчині є переважаючою й зветься розчинником або дисперсійним середовищем (англ. dispersion medium) DM, а решта — розчинені домішки або дисперсна фаза (англ. dispersed phase) DP.
За розмірами частинок розчини поділяють на справжні (звичайні), колоїдні (колоїднодисперсні або ультрамікрогетерогенні), мікрогетерогенні та грубодисперсні або суспензії.
Справжні розчини є сумішшю розчинника та розчиненої речовини, речовина подрібнена на окремі молекули або йони. Розмір частинок — r ≈ 10−9 м. Справжнім розчинам притаманна взаємодія між частинками розчинника й розчиненої речовини, фільтруванням їх розділити неможливо. Вони стійкі в часі, не старіють, можуть існувати нескінченно довго, якщо не відбувається хімічних реакцій. Як правило, вони є оптично прозорими.
У колоїдних (колоїднодисперсних або ультрамікрогетерогенних) розчинах частинки речовини є агрегаціями з кількох молекул розміром 10−9 м < r < 10−7 м. Частинки проходять через паперові фільтри, але затримуються пергаментними. Колоїдні розчини відносно стійкі, проте, згодом старіють. Вони є оптично прозорими й виявляють ефект Тіндаля — дозволяють візуальне спостереження променя світла при проходженні його крізь розчин.
Грубодисперсні розчини (суспензії) мають розміри частинок r > 10−4 м.
Дисперсні системи мають велику поверхню поділу між фазою та середовищем і велику поверхневу енергію Гіббза. Вони характеризуються процесами адсорбції, коагуляції (злипання дисперсних частинок) та утворення макроструктур. Ці процеси знижують поверхневу енергію. Частинки колоїднодисперсних систем майже не осідають. У той же час, частинки мікрогетерогенних та грубоодисперсних систем осідають відносно швидко.
Механізм розчинення є фізико-хімічним процесом. При розчиненні речовини відбувається її фізичне роздрібнення, яке супроводжується поглинанням або виділенням теплоти й навіть утворенням нових речовин. У процесі розчинення можна виділити три стадії: сольватація (гідратація), йонізація та дифузія. Сольватація — це взаємодія частинок розчинної речовини з молекулами розчинника або гідратація у випадку водних розчинів. Йонізація — процес руйнування кристалічної ґратки речовини. Йони або молекули, які оточені молекулами розчинника, називаються сольватами або, у випадку водних розчинів, гідратами. У результаті сольватації відбувається виділення тепла за рахунок утворення нових зв'язків між частинками, а в результаті йонізації — поглинання тепла (енергія витрачається на руйнування зв'язків між частинками в кристалічній ґратці). Загальний тепловий ефект процесу розчинення дорівнює сумі двох названих теплових ефектів. Дифузія — розподіл сольватованих частинок в об'ємі розчинника.
Розчинені речовини знижують хімічний потенціал розчинника.
Осмос — однобічна дифузія розчинника з високим хімічним потенціалом у розчин з низьким хімічним потенціалом через пористу мембрану, що є непроникною для розчиненої речовини. За допомогою осмотичного тиску в системі розчинник–розчин підтримується термодинамічна рівновага. Осмотичний тиск чисельно дорівнює надлишковому зовнішньому тискові, який треба докласти з боку розчину, щоб припинити осмос.
Якщо дві рідини з різною концентрацією розчину помістити поряд (рис. 6.2), розділивши їх напівпроникною мембраною, так що вона пропускатиме розчинник, а не речовину, бо молекули розчинника менші за молекули розчиненої речовини, рівень більш концентрованого розчину зростатиме. Більш концентрований розчин буде втягувати розчинник із менш концентрованого розчину, тобто осмотичний тиск розчину вирівнює тиск між розчином та розчинником. Процес триватиме, допоки гідростатичний тиск стовпа рідини зрівняється з осмотичним тиском. Для пришвидшення течії розчинника крізь мембрану потрібно збільшити її ефективну площу.
Види осмосу У разі, коли два розчини, один з низькою концентрацією солі або живильний розчин (англ. feed solution або FDS), інший розчин з високою концентрацією солі або втягуючий розчин (англ. draw solution або DRS), які знаходяться в різних відсіках, розділені напівпроникною мембраною, можна спостерігати чотири різні види осмосу.
Форвардний осмос. Форвардний осмос (англ. forward osmosis або FO) спостерігається у разі, коли різниця осмотичних тисків ΔπOS [Па] в суміжних відсіках є позитивною,
ΔπOS = (πDR − πFD) > 0,
де πDR [Па] — осмотичний тиск у більш концентрованому розчині, πFD [Па] — осмотичний тиск у менш концентрованому розчині, а різниця гідростатичних тисків ΔрHS [Па] у суміжних відсіках дорівнює нулю, рHS-DR = рHS-FD [Па].
Різниця осмотичних тисків є рушійною силою, яка рухає розчинник із розчину з меншою концентрацією солей у розчин з більшою концентрацією солей.
При форвардному осмосі розчин з підвищеною концентрацією поступово розбавляється розчинником. Це знижає рушійну силу, яка рухає потік розчинника через мембрану.
Осмос забарного тиску (забарний осмос). Коли різниця гідростатичних тисків находиться в межах 0 < ΔрHS < ΔπOS, рушійна сила, яка рухає потік розчинника, слабне й дорівнює ΔπOS − ΔрHS. Розчинник ще продовжує проникати із низькоконцентрованого живильного розчину у висококонцентрований втягуючий розчин, але повільніше. Цей процес зветься осмосом забарного тиску або забарним осмосом (англ. pressure-retarded osmosis або PRO). Термін осмос забарного тиску або забарний осмос був запропонований Лоебом та Норманом для опису процесу виробництва енергії з градієнта солоності за допомогою осмотичної мембрани, При забарному осмосі, як і при форвардному, розчин з підвищеною концентрацією поступово розбавляється розчинником. Це знижає рушійну силу, яка рухає потік розчинника через мембрану, і як тільки наступає рівновага осмотичного та гідростатичного тисків ΔрHS = ΔπOS [Па], потік зупиняється.
Зворотний осмос. У разі. коли гідростатичний тиск зі сторони більш концентрованого розчину перевищує осмотичний тиск ΔрHS > ΔπOS, спостерігається явище зворотного осмосу (англ. reverse osmosis). Розчинник переходитиме з більш концентрованого розчину в менш концентрований розчин. Забарний осмос можна розглядати як процес, протилежний зворотному осмосу. У той час, як у процесі зворотного осмосу використовується гідравлічний тиск для протидії осмотичному тиску вхідного живильного розчину, наприклад, морської води для отримання опрісненої води, в процесі забарного осмосу використовується осмотичний тиск морської води для засолення прісної води й створення гідравлічного тиску.