Стадіо́н «Со́кіл» — футбольний стадіон у Залізничному районі міста Львова, в місцевості Сигнівка. Збудований у 1950–1990-х роках та належав Львівському виробничому об'єднанню імені В. І. Леніна. Нині стадіон «Сокіл» перебуває на балансі Львівської міської ради.

Історія Створення комплексу розпочалося із закладення футбольного поля для робітничої команди 125-го військового заводу або ж ВО імені В. І. Леніна, збудованого на місці передвоєнних авіаремонтних майстерень у 1940–1950-х роках. На початку 1960-х років спорудили стадіон: до футбольного поля додалися легкоатлетичні доріжки, трибуни, роздягальні, у 1970—1990-х роках внаслідок прибудови нових об'єктів (спортивного залу, волейбольного та гандбольного майданчиків, тенісних кортів) стадіон перетворився у спортивний комплекс. Ним користувалися футболісти, регбісти та лучники. Так, він був домашньою ареною футбольної команди «Сокіл». У 1966 та 1967 роках львівський «Сокіл» здобував перемогу у наймасовіших футбольних змаганнях СРСР — «Кубку мільйонів». Чільні позиції «Сокіл» утримував до 1980-х років, коли опинився у глибокій кризі. Керівництво ВО імені В. І. Леніна відмовилося від футболу, віддаючи перевагу регбі. Відтак, стадіон став змагальною ареною регбійної команди «Сокіл». На той час до послуг спортсменів були спортивний зал та ігрові майданчики, влаштовані поруч з ним.

У 1989 році за ініціативи трудового колективу підприємства відродилася футбольна команда, але вже під назвою «Сокіл-ЛОРТА». Команда брала участь у розіграші Кубка України з футболу 1992—1993 років та дійшла до 1/16 фіналу у розіграші цього трофею, де поступилася у двоматчевому протистоянні київському «Динамо».

У 2009—2019 роках стадіон орендував футбольний клуб «Львів». Клуб планував провести реконструкцію стадіону. У відбудову стадіону заплановано було вкласти близько 80 мільйонів гривень. Планувалося зробити стадіон власною домашньою ареною ФК «Львів», а також використовувати його як тренувальну базу під час проведення у Львові матчів Євро-2012, але через бюрократичну тяганину (керівництво заводу не прийняло умови клубу) та фінансові проблеми клубу реконструкція так і не розпочалася. Нині тут проводять тренування дитячі та юнацькі клубні команди.

Архітектура Спортивний комплекс «Сокіл» займає прямокутну в плані площу, обнесену залізною огорожею з півночі та сходу, бетонною з півдня та заходу. Його осердя — футбольне поле з трав'яним покриттям завдовжки 94 м та завширшки 56 м, зорієнтоване за віссю схід–захід. Навколо поля — легкоатлетичні доріжки, викладенні жужелем. З північного боку розташовані трибуни з шести рядів, що вміщують 100 осіб. З цього ж боку, відразу за трибунами, знаходиться спортивний зал довжиною 35 м, шириною 20 м і висотою 10 м. Із заходу прибудована одноповерхова адміністративна споруда, зі сходу примикає ігровий майданчик. Ще один ігровий майданчик розташований дещо південніше. Головний вхід з брамою — від вул. Патона.

Цікаві факти У Львові до початку Другої світової війни існувало декілька стадіонів з аналогічною назвою, зокрема, один з них належав польському гімнастичному товариству «Сокіл», нині відомий як комплексно-спортивна база Львівського державного університету фізичної культури «Скіф», а інший — стадіон, що належав гімнастичному (руханковому) товариству «Сокіл-Батько» та мав назву Площа Сокола-Батька або ж Український город, розташовувався біля давньої Стрийської рогатки, на ділянці між нинішніми вулицями Стрийською та Сокола-Батька. Він межував із комплексом експозиції Галицької крайової виставки 1894 року та Східних торгів. Стадіон був споруджений у 1914 році за проєктом архітектора Яна Карасінського. У 1925 році за проєктом Євгена Нагірного на кошти «Крайового союзу кредитового» було зведено трибуни («степениці»). Нині стадіону не існує, а його територія включена до Стрийського парку. У 1966 та 1967 роках футбольний клуб «Сокіл» здобував перемогу у наймасовіших футбольних змаганнях СРСР — «Кубку мільйонів». До цього успіху команду привів Леонід Мороз, її кращими гравцями були Віктор Асланян, Валентин Ходукін, Віктор Ходукін, Юрій Полянський.

Примітки

Джерела

Посилання