Граф Олександр Станіславович Потоцький (1798/або 1799Оксана Лобко. [https://krystynopol.info/aleksander-pototskyj-ostannij-vlasnyk-umani-z-pototskyh/ Александер Потоцький - останній власник Умані, Тульчин — 1868, Дрезден) — військовий, емігрант і філантроп з польського роду ПотоцькихОксана Лобко Потоцькі гербу Пилява. Історичні дані про походження роду https://krystynopol.info/pototski-gerbu-pylyava .
Біографія Старший син магната графа Станіслава Щенсного Потоцького (1752—1805) від третього шлюбу з грецькою куртизанкою Софією Клявоне (1760—1822). Успадкував від батька історичні маєтки Умань і Софіївку (Царицин Сад).
У 1820 році Олександр був обманутий своїм молодшим братом Мечиславом, який прихопив їх родову резиденцію — Тульчин, яка по старшинству повиненна була відійти Олександру. Після смерті матері Олександр успадкував великі маєтки Потоцьких на Уманщини з центром в Софіївці.
У 1830 — 1831 роках брав участь в Листопадовому повстанні за об'єднання Польщі, за свої гроші зібрав кінний полк, але через хворобу не брав участі у військових діях. Після поразки польського повстання Олександр емігрував до Італії, а його майно в 1832 році за наказом царя Миколи I Павловича було конфісковано. Маючи кошти, вів благополучне життя в еміграції.
Придбавши саксонське громадянство, жив в Дрездені, але більшу частину року проводив у Римі та Неаполі. Займався благодійністю, до кінця життя був пов'язаний зі справою створення Польської держави. Був дружний із Зигмуном Красінським і поетом Юліушом Словацьким, останній в своїх листах висміював смак Потоцького до жінок високого зросту. Помер у віці 70 років в Дрездені, де і був похований, не залишивши після себе спадкоємців.
Посилання Генеалогія польських аристократичних родин Генеалогія роду Потоцьких
Примітки
Джерела та література Оксана Лобко. Александер Потоцький - останній власник Умані Dr. Antoni J. (Rolle). Gawedy Historyczne . Антоний І. (Ролле Й.) Судьба красавицы : (София Глявоне-Витте-Потоцкая) // Киевская старина. – 1887. – Т. 17, № 1. – С. 99–138. Записки графа М. Д. Бутурлина. Т. 1. — М.: Русская усадьба, 2006. — С. 168.