Pet Sounds () — одинадцятий альбом американського рок-гурту The Beach Boys, що вийшов 16 травня 1966 року. Він радикально відрізняється від усіх попередніх творів ансамблю: замість звичних рок-н-ролу й серфу на платівці домінує стиль бароко-поп, а тексти пісень мають інтроспективний характер.
Практично сольний проєкт лідера гурту, Браяна Вілсона, Pet Sounds записано тоді, коли він уже не брав участі в концертних виступах, а зосередився на роботі в студії. Майже всі пісні й аранжування запису саме його. За його ідеєю окрім звичніших гітар і клавішних використано духові й струнні інструменти, електричний терменвокс, клавесин, вібрафон, орган та підручні речі: велосипедні дзвінки, свистки, банки «Кока-коли» тощо. Ці нововведення допомогли створити унікальний багатий звук, незвичний для поп-музики тих часів. Рецензії на альбом (New Musical Express, All Music Guide тощо) timepieces.nl Платівка зробила значний вплив на розвиток поп- і рок-музики, натхнувши багатьох музикантів на експериментування зі звуком та на використання різноманітних інструментів.
Після випуску Pet Sounds посів десяте місце в американському хіт-параді, а у Великій Британії досяг другого.
Справжнє визнання альбом здобув із початком 1990-х років — відтоді він неодноразово очолював списки найкращих альбомів за версією різних музичних журналів як-от: New Musical Express, The Times, Pure Pop's, Mojo Magazine. У посів друге місце, поступившись лише Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band гурту The Beatles.
Історія альбому Підґрунтя Після випуску альбомів Summer Days (And Summer Nights!!) у квітні 1965 і Beach Boys' Party! у листопаді того ж року, бас-гітаристові і художньому керівникові гурту Браяну Вілсону забракло натхнення для створення нового матеріалу. Проте незабаром у нього з'явилася муза — альбом Rubber Soul його головних конкурентів, британського гурту The Beatles. Особливо вразило його те, що це був не просто собі збірник пісень — усі його композиції незвичайно гармонійно поєднувалися, як ні на жодному іншому. Ця платівка стала своєрідним викликом йому створити видатний рок-альбом, який перевершив би твори The Beatles An Evening with Brian Wilson The Palace Theatre in Manchester, England. 23 вересня, 2007 . Уже припинивши виступи й працюючи винятково в студії, Вілсон розвивав свою композиторську й продюсерську майстерність протягом декількох років. Ще при записі альбомів Today! i Summer Days… він почав експериментувати з аранжуванням і текстами пісень — а при роботі над Pet Sounds його методи твору й запису пісень досягли вершини. Майже всю музику для альбому він склав самостійно, а для роботи над текстами пісень — почав шукати партнера-пісняра .
Створення нового матеріалу На початку січня 1966 року Вілсон зв'язався з молодим поетом і редактором Тоні Ешером, з яким кілька тижнів раніш познайомився в голлівудській студії звукозапису. За словами Ешера, вони ледве знали один одного, і він ніколи не міг уявити, що Вілсон захоче працювати з ним, — адже той майже нічого не знав про його творчість. Він припускав, що музикант дізнався про його поетичні здібності від їхніх спільних друзів. Коли вони через кілька днів зустрілись, Вілсон награв Ешеру дещо з музики, що він уже склав, — і дав тому касету зі звуковою доріжкою пісні за робочою назвою «In My Childhood» (У моєму дитинстві). Хоч текст уже був готовий, Ешер написав новий, який більш сподобався Браяну. Унаслідок пісня була перейменована на «You Still Believe in Me» (Ти усе ще віриш в мене). Деякі тексти Ешер і Вілсон склали разом, інші Ешер написав самостійно. Багато часу музикант і поет проводили невимушено спілкуючись, і саме під час цих бесід у них виникло багато ідей щодо слів пісень. Ешер опісля згадував про співпрацю з Вілсоном:
Повернувшись з тритижневого турне по Японії й Гаваях, інші члени гурту — Майк Лав, Ал Джардін, Карл і Денніс Вілсони — були вражені новим незвичним звучанням, музичними прийомами й текстами пісень. Вони не зразу прийняли ідеї Вілсона — більш за усіх проти нового звучання виступав Майк Лав. Його призвело до замішання те, що Браян відмовився писати нові хіти про машини, пляжі й серфінг, які вже стали формулою успіху й візитною карткою гурту. Він вважав, що нові «мудровані» пісні відчужуватимуть чималу частину їхньої аудиторії, що складалася, переважно, з підлітків. Крім того, ці композиції були досить складними для виконання на сцені.
Більшість пісень альбому написано в грудні 1965 — січні 1966. Співавтором майже всіх їх був Ешер; «Wouldn't It Be Nice», «І Know There's an Answer» i «І'm Waiting for the Day» були написані у співавторстві з Майком Лавом. У складенні «І Know There's an Answer» також взяв участь дорожній менеджер гурту Террі Захен Pet Sounds Track Notes ;
У написання пісні «I Know There's an Answer» (Знаю — відповідь є) Лав зробив внесок, переважно, тим, що категорично був проти первісного заголовку — «Hang on to Your Ego» (Утримуй своє его), — та наполягав на тому, щоб текст приспіву, де він помітив натяки на наркотики, переписали. Ал Джардін згадував, що Браян дуже стурбувався й сам вирішив змінити слова, бо в них було «занадто багато контроверсії». Однак коли через багато років первісну версію пісні було включено на CD-видання альбому, критики не знайшли у тексті нічого скандального.
«Wouldn't It Be Nice» — одна з декількох пісень, для яких слова Ешер написав самостійно, а вже пізніше Лав додав з кінцем пісні слова: «Goodnight, my baby, sleep tight, my baby» ().
Щодо пісні «God Only Knows» (Лише Богу відомо), автори, складаючи до неї слова, аж ніяк не були впевнені, чи слід їм користуватися словом «Бог» у її тексті й назві, щоб не викликати суперечки, адже жоден музикант досі не наважився зробити цього. Врешті обидва вирішили не міняти нічого, бо по-простому не могли підібрати кращих слів.
У «І Just Wasn't Made For These Times» розповідалося про самотність Браяна, про невідповідність того стандартам сучасного суспільства. Для Ешера компонування віршів на цю тему виявилося найскладнішим — важко було йому зрозуміти й передати словами подібні відчуття.
Тексти Тоні Ешера надали зрілості й нових відтінків пісням Вілсона та органічно доповнили його музику й аранжування. Через дуже особистий характер пісень Вілсон навіть роздумував про те, щоб випустити цей альбом як свій сольний.
Запис Склавши пісні буквально на ходу, Вілсон швидко й продуктивно працював над аранжуванням і записом увесь січень і початок лютого 1966. Коли інші члени The Beach Boys повернулися з концертного туру по Далекому Сходу, шість звукових доріжок нових пісень вже були готові. Майже усі інструментальні партії композицій були записані командою спеціально найнятих висококласних сесійних музикантів, відомих як The Wrecking Crew , і симфонічного оркестру. Майк Лав, Карл Вілсон, Денніс Вілсон, Ал Джардін і Брюс Джонстон виступили в студії переважно як вокалісти, виконавши вказівки Вілсона.
Загалом усі звукові доріжки й вокальний супровід було записано за 4 місяці, у великих студіях Лос-Анджелеса: , i . Усі пісні були аранжовані й продюсовані Браяном Вілсоном. Він також був автором або співавтором усіх пісень, крім «Sloop John B».
У звукозаписі він користувався витонченішою й розвинутішою версією прийому, створеного його наставником і суперником, музичним продюсером Філом Спектором — прийомом «Стіни звуку» (), що досягається унісонним звучанням великої кількості інструментів і голосів, створюючи ефект щільного звукового шару. Як і Спектор, він намагався використати всі засоби студії як єдиний інструмент, застосовував оригінальні комбінації інструментів і голосів, комбінуючи їх з луною й реверберацією. Він також використовував техніку, при якій сполучення звуків двох інструментів створювало третій, повністю новий звук. Його аранжування виходили комплекснішими й новаторськими, ніж це було типово для поп-музики 1960-х.
Звичайно він створював звуковий супровід пісні, записуючи на чотирьохдоріжковий магнітофон живе виконання ансамблю. Стосовно вокалу, спочатку записувався голос соліста, а на додаткову доріжку накладалися багаті вокальні гармонії. У запису вокалу брали участь усі члени The Beach Boys, а також співак Брюс Джонстон, що пізніше став постійним учасником гурту. Найвищі вокальні партії звичайно виконував Браян, найнижчі — Майк.
Попри те, що в його розпорядженні були засоби для стерео-запису, Вілсон завжди міксував фінальну версію пісні в моно. Він робив це з декількох причин. По-перше, він вважав, що стерео не дає слухачеві «повної звукової картини», якщо тільки він не стоїть між двома динаміками. По-друге, тогочасне радіо, телебачення й більшість домашніх програвачів транслювали музику в моно-форматі. Крім того, сам Вілсон був практично повністю глухий на одне вухо.
Хоча Вілсон самостійно складав мелодії й аранжування, він завжди був відкритий для порад і ідей колег. Іноді він навіть додавав до композиції явні помилки й сторонні звуки, якщо йому здавалося, що це може зробити її цікавою й незвичайною.
17 лютого Вілсон із сесійними музикантами записали перші дублі нової пісні «». Приблизно 23 лютого він надіслав попередній список композицій нової платівки до фірми звукозапису Capitol Records, у який було включено й «Good Vibrations».
У лютому й березні він займався шліфуванням музичного супроводу. До подиву інших членів гурту, пізніше він вирішив не включати «Good Vibrations» у цю платівку — він вважав, що над цією композицією слід ще попрацювати.
Березень і початок квітня були присвячені запису вокальних партій — ця робота виявилася особливо виснажливою. Майк Лав згадував, що Вілсон прагнув випробувати всі можливі варіанти, домагався досконалого, на його думку, звучання голосів — а наступного дня міг вирішити, що записаний матеріал ні на що не годиться, і вони починали всю роботу спочатку.
Назва й обкладинка 15 лютого члени групи їздили в зоопарк Сан-Дієго, де сфотографувалися з козами для обкладинки альбому, вже названого Pet Sounds. Таким чином вони обіграли назву альбому, яка може перекладатися одночасно і як улюблені звуки, i як звуки свійських тварин.
Дотепер неясно, хто придумав цю назву. Браян Вілсон вважає, що ідея належить Карлові. Карл, у свою чергу, стверджує, що автором назви був Браян. «Його ідея була у тому», говорив Карл, «що у кожного є якісь звуки, котрі він любить, і цей альбом був збірником улюблених звуків Браяна.» Майк Лав заявляє, що саме він придумав назву — вже після того, як були зроблені фотографії для обкладинки, і в кінець альбому додали гавкіт — ніби саме це підказало йому такий заголовок.
Існують численні пародії на обкладинку Pet SoundsМалюнок-карикатура
Випуск У середині квітня робота над альбомом була закінчена, і матеріал був відісланий до фірми Capitol Records. Представники фірми поставилися до нового матеріалу з недовірою — як і Майк Лав, вони вважали, що після комерційно успішного синглу з рок-н-ролом «Barbara Ann» меланхолійні пісні інтроспективного характеру в оркестровому супроводі стануть провалом, і вони втратять свій ринок. Слідом за випуском Pet Sounds вони видали збірник «пляжних» хітів гурту.
Пісня «Caroline, No» вийшла як сольний сингл Браяна Вілсона — через це почалися розмови про те, що він начебто збирається залишити гурт і почати сольну кар'єру. Сингл зайняв 32 місце в хіт-параді США.
Сингл «Sloop John B» мав великий успіх зайнявши 3-є місце в США й 2-е у Великій Британії. Сингл «Wouldn't It Be Nice» досяг 8-го рядка в чартах США. «God Only Knows» також стала номером 2 в Британії, але в США потрапила тільки на 39 місце в хіт-параді.
Сама платівка потрапила в першу десятку американського хіт-параду, не виправдавши розмов про те, що альбом стане провалом у США.
В Австралії альбом був виданий за назвою The Fabulous Beach Boys (Приголомшливі «Біч Бойз») на лейблі Music for Pleasure.
Платівку досить серйозно сприйняли у Великій Британії, де вона зайняла 2-е місце.