Архітектура Аргентини започаткована з початком іспанської колонізації, а у XVIII столітті міста країни досягли своєї пишноти. Такі міста, як Кордова, Сальта, Мендоса, а також Буенос-Айрес зберегли більшу частину своєї історичної іспанської колоніальної архітектури, попри їх міське зростання.
Історія Простота стилю бароко яскраво помітна в Буенос-Айресі, в роботах італійських архітекторів, таких як Андре Б'янкі і Антоніо Маселла, в церквах Сан-Ігнасіо, Нуестра-Сеньйора дель Пілар, кафедральному соборі Буенос-Айреса і ратуші Буенос-Айреса.
Італійський та французький вплив посилився після війн за незалежність на початку XIX століття, хоча академічний стиль зберігався аж до перших десятиліть XX століття. Спроби реконструкції мали місце в другій половині XIX століття і на початку XX, коли європейські тенденції проникли в країну, відбившись у численних важливих будівлях Буенос-Айреса, таких як Церква Санта-Фелічітам ; Паласіо Корреос і Верховний суд Аргентини; Національний Конгрес Вітторіо Меано і театр Колумба .
Низка молодих італійських архітекторів, серед яких , і , які проектували італійський павільйон для виставки «» (1910), зробили успішну кар'єру в Буенос-Айресі, працюючи в різних стилях, включно з модерном. Їх будівлі були серед найважливіших будівель XX століття в Буенос-Айресі, і ті, що збереглися, продовжують відігравати значну роль у визначенні архітектурного ландшафту міста.
Архітектура другої половини XX століття продовжувала адаптувати французьку неокласичну архітектуру, в таких зразках, як штаб-квартира Національного банку Аргентини, побудована , і , побудований Мартіном Ноелем.
Однак після початку 1930-х років вплив раціоналістичної архітектури і Ле Корбюзьє став домінувати серед місцевих архітекторів, з яких і Амансіо Вільямс виділяються в цьому новому ключі. Будівництво хмарочосів у Буенос-Айресі почалося після 1950 року, хоча нове покоління стало відкидати їх «жорстокість» і намагалося знайти архітектурну ідентичність. Цей пошук ідентичності відбито в будівлі , зведеній 1967 року Клоріндо Тестою разом з Дієго Перальтою Рамосом, Альфредо Агостіні і Сантьяго Санчесом Еліа. В наступні десятиліття нові покоління архітекторів, як завжди, включали в свої роботи європейські авангардистські стилі і нові техніки.
Починаючи з другої половини XX століття, аргентинські архітектори стали помітнішими в розробці проєктів елітної нерухомості в країні, таких як і Торре Акваліна , а також у всьому світі, наприклад, і Вежі Петронас, автором обох проектів є Сезар Пеллі.
Аргентинські квартали характеризуються дуже незалежними проектами для кожного будинку. Більшість будинків мають індивідуальний дизайн. Житла однакової забудови майже не існує, як правило, воно зарезервоване для субсидованих будинків, зведених державою для найбідніших.
Галерея
Посилання