Велике князівство Литовсько-Білоруське () — політичний проєкт провідників консервативної католицької шляхти Мінських губерній (переважно членів Мінського товариства землеробства) 1918 р. Передбачав створення на землях Білорусі та Литви конституційно-монархічної держави під опікою німецької імперії — Велике князівство Литовсько-Білоруське (з північно-західних провінцій колишньої Російської імперії) зі столицею у Вільнюсі. Проєкт був і бажанням місцевої ліберально-консервативної знаті створити спільну білорусько-литовську державу, відокремлену від Росії та Польщі, і альтернативою створення соціалістичних республік у Білорусі та Литві.

Спроба створити Велике князівство Литовсько-Білоруське — один із епізодів боротьби у 1917—1921 роках, проєкт місцевих консервативних дворян на чолі з Едвардом Вайніловичем (1847—1928) для реалізації ідеї політичної суб'єктності білорусько-литовських земель (або лише Білорусі).

Історія проєкту

Ініціаторами створення у 1918 році, Великого князівства Литовського та Білоруського були лідери консервативної католицької та польськомовної меншості, помірно заможного та заможного дворянства Мінської губернії, багато з яких були керівниками та членами Мінського товариства сільського господарства (МТСГ), а також колишніми членами ліберально-консервативного напряму «крайовці», який раніше (у 1905—1907 рр.) вимагав від російської влади політичної суб'єктності литовсько-білоруських провінцій (Північно-Західний регіон) у формі автономії Російської імперіїSzpoper, D. Sukcesorzy Wielkiego Księstwa… С. 62—76; Szpoper, D. Gente Lithuana… С. 240—241.. Лідером крайових консерваторів був Едуард Войнілович, голова МТСГ. Апогей впливу ліберально-консервативного напряму «крайовців» на литовсько-білоруських землях був у 1905—1911 роках, але навіть після цього лідери ліберально-консервативного напрямку «крайовців» у Мінській, Могилівській та Вітебській губерніях не відмовилися від ідеї литовської політичної суб'єктності білоруських земель в тій чи іншій формі. Ще в часи Російської імперії міські консервативні вельможі на закритих засіданнях Мінського сільськогосподарського товариства заявляли, що запланована незалежна білорусько-литовська держава повинна мати конституційно-монархічну систему і підтримувати ліберально-консервативні цінності (повага приватної власності; юридична рівність усіх мов, культур і релігій). підтримка сімейних цінностей та релігії; розвиток системи освіти та загальної грамотності; скасування класових відмінностей тощо)Szpoper, D. Sukcesorzy Wielkiego Księstwa… С. 62—76, 141; Szpoper, D. Gente Lithuana… С. 240—241.. Незабитовський Кароль (1865—1952), один із лідерів товариства, одного разу іронічно сказав на засіданні Мінського товариства сільського господарства, що «республіка» призведе до «різання публіки»Szpoper, D. Sukcesorzy… С. 141.. Планувалося, що столицею Великого князівства буде Вільнюс .

Після повалення російського самодержавства під час Лютневої революції (1917 р.) та створення Тимчасового уряду Росії в Петрограді керівники МТСГ на чолі з Едуардом Войніловичем мали на меті політичну суб'єктивність БілорусіJurkowski, R. Rada Polska … С. 72.. Через заступника голови МТСГ Романа Скірмунта, який був близьким другом і «правою рукою» Едварда Войніловича, мінські дворяни-консерватори хотіли впливати на соціалістичні партії та організації Мінської губернії та закріпити помірну програму аграрних реформ у Білорусі, не допускаючи скасування приватної власності та націоналізації всієї землі без викупу, і домагалися в середині квітня 1917 року отримати у Тимчасового уряду Росії автономії Білорусі в межах Росії, впровадження в школах білоруської мови та історії Білорусі, проведення демократичних виборів до місцевих органів влади, відшкодування збитків, завданих війною та ін.Ладысеў, У. Ф. На пераломе эпох… С. 7—8, 10—12; Brzoza, Cz. Skirmunt Roman… С. 185.

Після жовтневого перевороту в Росії та встановлення більшовицького правління в Петрограді, який скасував приватну власність на землю земельним указом від 26 жовтня 1917 р., лідери МТСГ направили делегацію представників польської ради Мінська на фронт на зустріч із німецьким генералом Максом Гофманом у Брест щоб запросити німців окупувати територію Білорусі до Дніпра, пообіцявши допомогти у цьому, сформувавши власні військові частиниJurkowski, R. Rada Polska … С. 76, 78—79.. Після зустрічі у Бресті з німецькою делегацією поїхали до Варшави, щоб налагодити контакт з пронімецькою польською регентською радою Королівства Польського (1916—1918), керуючись у своїх планах принципом «аби не до Росії»Jurkowski, R. Rada Polska … С. 78—79. . Лідери МТСГ прагнули збереження політичної суб'єктності Білорусі, і заявили через своїх делегатів, що бажають вийти з-під впливу більшовицької Росії, але «без наміру прямої інкорпорації Білорусі до Польщі»Jurkowski, R. Rada Polska … С. 79.. До складу регентської ради у Варшаві входив давній друг графа Єжи Чапського, священик Зигмунт Гельміцький. Результатом угоди став наступ німецьких військ на Мінськ у лютому 1918 року, коли німецькі військові органи (10-а німецька армія) відхилили претензії Народного секретаріату Білорусі (на чолі з Йосифом Воронком) та негативно відреагували на її соціалістичний склад та заяви «захищати завоювання революції», але прийняли привітання від дворян-консерваторів, підписане Едуардом Войніловичем, і затвердили створення в Мінську 25 лютого 1918 року Мінського білоруського представництва (Білоруське народне представництво) на чолі з Раманом СкірмунтомЛадысеў, У. Ф. На пераломе эпох… С. 34—35; Woyniłłowicz, E. Wspomnienia … С. 208.Калі 21 лютага 1918 г. нямецкія войскі без бою ўвайшлі ў Мінск, то ў прывітальнай прамове на Віленскім вакзале мінскія маянткоўцы (Ігнат Віткевіч, Эдмунд Івашкевіч і іншыя члены МТСГ і Польскай рады Мінскай зямлі), сярод якіх прысутнічалі Раман Скірмунт і Павел Аляксюк, выказалі ўдзячнасць нямецкаму генералу Гофману «за вяртанне грамадскага парадку, дапамогу ў аддзяленні ад бальшавіі і супольнае жыццё з народамі Захада з апорай на нямецкую дзяржаву». Гл.: Jurkowski, R. Rada Polska … С. 81. .

Конкурентами дворян-консерваторів (прихильників капіталістичної системи держави) у процесі створення білоруської державності були білоруські соціалістичні партії та організації. Проголосила незалежність Білоруська Народна Республіка (БНР) у Мінську, зайнятому німецькими військами, 25 березня 1918 р.Шыбека, З. Нарыс гісторыі Беларусі… С. 197.. 9 березня 1918 р. була прийнята Друга Статутна грамота БНР, абзац сьомий якої оголосив про скасування приватної власності на землю. Роман Скірмунт, якого 12 квітня 1918 р. ввели в Раду БНР, зорієнтував Раду на співпрацю з німецькою військовою адміністрацією в Мінську та Німеччині. За ініціативою Романа Скірмунта 25 квітня 1918 р. президент Ради БНР Іван Середній, голова Національного секретаріату Йосиф Воронко, члени Ради БНР Роман Скірмунт, Павло Алексюк, Йосиф Лесик та інші надіслали німецькому імператору секретну телеграму, в якій повідомляли про бажання незалежності Білорусі в союзі з німецькою імперієюГісторыя Беларусі. Т. 5. Беларусь у 1917—1945 гг… С. 99—101; Шыбека, З. Нарыс гісторыі Беларусі… С. 200—201; Łatyszonek, O. Białoruskie formacje wojskowe 1917—1923 … С. 81.. За рекомендацією німецького військового командування в Мінську формування нового кабінету БНР було доручено Роману Скірмунту. У травні 1918 року Скірмунт як делегат БНР вирушив до Берліна, де даремно просив аудиторію у імператора НімеччиниГісторыя Беларусі. Т. 5. Беларусь у 1917—1945 гг… С. 99—101.. Однак, на думку білоруського історика Захара Шибека, лише під захистом 10-ї німецької армії, яку в Мінськ та Мінську губернію привезли місцеві консервативні католицькі та польськомовні дворяни, вдалося розгорнути реальні елементи БНР — Раду, місцеві ради в повітах (виборні органи БНР), видавати паспорти БНР, займатися міжнародною діяльністю, відкривати білоруськомовні школи та випускати газети, відновити діяльність церкви, за винятком створення власної армії та поліції БНР, що не дозволяли німціШыбека, З. Нарыс гісторыі Беларусі… С. 202—205.. Шибека вважає, що без німецьких гарантій на тлі незацікавленості та агресивних намірів найближчих сусідів (Росії, України, Польщі та Литви) навряд чи можна зробити таке явище, як БНР — важливий досвід білоруської державності у XX столітті.Шыбека, З. Нарыс гісторыі Беларусі… С. 206, 209.

Новий прем'єр-міністр БНР 9 липня 1918 р. Роман Скірмунт, якого підтримали лідери МТСГ та дворяни-консерватори, негайно переглянув сьомий пункт Другої Статутної грамоти БНР, який стосувався аграрного питання. Зі схвалення консервативного дворянства Скірмунт запропонував білоруським соціалістичним партіям компроміс з питань землі (продаж її селянам невеликими наділами за ціною, яка відповідала їх реальній вартості), але не вдалося досягти розуміння з соціалістамиЛадысеў, У. Ф. На пераломе эпох… С. 42.. Зрештою, 20 липня 1918 р. кабінет Романа Скірмунта був змушений офіційно подати у відставку. Сформувати новий склад кабінету, створеного на базі коаліції, представники фракцій Ради БНР доручили Яну Середі. І з тими ж намірами місцева консервативна шляхта почала формувати за власні кошти на зміцнення білоруської держави — армії 200 тисяч солдатів БНР, яку пообіцяли підтримати також віленські банкіриŁatyszonek, O. Białoruskie formacje wojskowe 1917—1923 … С. 86.. Німецьке політичне керівництво в Берліні не поспішало визнавати білоруську державність та дозволяти формування білоруської армії.

Звернення до німецького імператора

Як видно із спогадів Едварда Войніловича, після закінчення жовтня / початку листопада 1918 р.Дакладная дата звароту невядома. німецькі війська почали покидати територію Могилівської губернії згідно з рішеннями Брестського миру з більшовиками. Провідники знаті Мінської губернії (переважно члени Мінського товариства сільського господарства виступали проти поділу Білорусі на частини, ініціювали створення під наглядом Німеччини «Великого князівства Литовсько-Білоруського» (з північно-західних провінцій)Woyniłłowicz, E. Wspomnienia … С. 208—209.Захар Шыбека. Чаму Вільня не стала сталіцай БНР?.

Спочатку очолити делегацію мінської знаті до німецького генерала Еріха фон Фалькенгайна (1861—1922), командира 10-ї німецької армії; пропонували Едварду Войніловичу як найбільш шанованому та впливовому керівнику мінської знаті, але він відмовився, бо він мав антинімецькі політичні погляди і не вважав гідним створити державу під німецьким протекторатом. Однак, врешті-решт, Войнілович підписав звернення. У Мінську делегати (30 осіб), якими керував новообраний мінський маршалок граф Єжи Чапський, попросили генерала Фалькенгайна повідомити про наміри відновити князівство німецького імператора Вільгельма IIПаводле звестак гісторыка Захара Шыбекі, у час падання звароту граф Ежы Чапскі назваў сябе беларусам. Гл.: Захар Шыбека. Чаму Вільня не стала сталіцай БНР?. Фактично, це була остання спроба крайовських консерваторів до адміністративно-територіального об'єднання литовсько-білоруських земель не як автономії в межах Росії чи Польщі, а як незалежної держави. Генерал фон Фолкенгайн заявив делегації мінської знаті, що має суворо виконувати рішення Брестського миру, але подасть пропозицію в Центральну імператорську ставкуWoyniłłowicz, E. Wspomnienia … С. 208—209; Шыбека, З. Нарыс гісторыі Беларусі… С. 208; Smaliańczuk, A. Białorusini w gronie krajowców . .

Роман Скірмунт очолив делегацію місцевих дворян до Берліна для підтримки створення Великого князівства Литовського та Білорусі під наглядом Німеччини, але він не зміг здобути аудиторію з німецьким імператором Вільгельмом IISmaliańczuk, A. Białorusini w gronie krajowców . . У Берліні почалася Листопадова революція (1918 р.), яка повалила німецьку монархію та створила республіку. Німці в лютому 1919 року незабаром залишили всю територію Білорусі, і їх замінили більшовицькі війська — Червона армія.