Музичне мистецтво Великого князівства Литовського — мистецтво XIII–XVIII ст., яке відображає реальність та фантазії у звукових художніх образах. Розвивалося в рамках як народної, так і світської культури. Спочатку найбільший вплив мала церковна музика, у XVII столітті почався активний розвиток світської музики, внаслідок чого у XVIII столітті було створено приватні оркестри та хори.

Народна музична культура

Народні пісні Великого князівства Литовського мали календарний цикл. Так, різдвяні пісні визначали поетичний аспект зимового циклу. Вони мали переважно бадьорий характер.

Весняні пісні та обряди мали сприяти врожаю та потомству тварин. Широкий розвиток отримав обряд заклику весни, пісні-веснянки, святкування Великодня та пов'язаних з ними ритуалів, величальні пісні, хороводи, ігри та співиЛіс А. С. Валачобныя песні. ― Мн., Навука i тэхніка, 1989. С. 207 ISBN 5-343-00145-9. Урочистий вигін тварин на пасовище в Юр'їв День було основою поетичних Юр'ївських пісень, які виконувалися на Трійцю, та русалчин тижденьЮр'я веснавы Этнаграфія Беларусі. Пісні русалчиного тижня завершували весняні цикли і передували літнім обрядам. Літні пісні та обряди мали на меті зберегти урожай під час жнив, сприяти врожаю. Купальські та супутні пісні були присвячені розквіту природиКасцюкавец Л. П. Купальскі абрады / / Белорусскія народныя абрады. ― Мн., Беларусь, 1994. Жниварські пісні відображали найважливіші моменти господарської діяльності землеробів. З осінніх свят виділялися багатші, покрова і дзяди з їх культом предків. На осінь припадала найбільша кількість весіль, тому основне місце в осінніх піснях займали весільні сюжетиЛіс А. С. Восеньскія і талочныя песні. ― Мн. Навука і тэхніка, 1981. С. 677; Можейко З. Я. Календарно-песенная культура Белоруссии. ― Мн., Академія наук БССР, Ин-т искусствоведения, этнографии и фольклора. ― Мн.: Наука и техника, 1985. — с. 245.

Народна культура музики балтійського населення Великого князівства Литовського в основному мала природні семиступінчасті лади з пентатоніками, змінними ладами. Метроритмічна структура відрізняється різноманітністю, складним поділом, часто асиметричним, типовим постійно повторюваним змінним метром. Мелодії, розповсюджені на південному сході сучасної Литви (у Дзукії )одноголосні, вони мелодійні; їх звукоряд знаходиться в межах терції, кварти, сексти. В Аукштайтії були різні види поліфонічного співу. Одноголосні твори виконувалися більш старшими (плачі, пастухові, колискові пісні). Контрастна і імітаційна поліфонія з'являється в особливій формі старих пісень — сутартинах, що базуються або на канонічній мелодії, або на протиставленні голосів. За словами виконавців, сутартини були поділені на парні, трійкові та чотиримісні. Сутартіни характеризуються ладовими системами з незаповненими терціями, елементами бітональності, паралельними секундовими консонансами, чіткою акцентацією метрики, синкопуванням. У Жамойті переважала одноголосна мелодійність з широким, вільним ритмомГаудримас Ю. Из истории литовской музыки. ― М., 1964.

Музика в народному театрі

Першими музикантами Великого князівства Литовського були мандрівні актори — скоморохи. Музики (гусляри, лірники, бандуристи, дударики, бубоністи, скрипалі, кобзарі, цимбалісти та інші) брали участь у князівських бенкетах та військових походах XV століття, безпритульних обрядах, різдвяних святах, весіллях, танцях у святкові дні. Гра на музичних інструментах була поширеною при князівських дворах, в армії, у міському середовищі. Труби, бубни, литаври були головними музичними інструментами в арміях дружин князя. У великих містах майстри- музиканти виконували роль трубачів у ратушах.

З XVI століття набув поширення народний ляльковий театр Батлейка, виконання якого включало музичні номери — популярні пісні, народні пісні та танці. Значне місце відводилося музиці в комічних сценах з народного життя («Антон з Козою та Антоніхою», «Матвій та лікар», «Весілля Комарова» та інші)Этнаграфія Беларусі: Энцыклапедыя / Рэд.: І. П. Шамякін (гал. рэд.) і інш. — Мн.: БелСЭ, 1989.);Олейникова Э. Музыкально-драматические формы фольклорного театра Белоруссии (скоморохи, батлейка, народная драма) // Музыкальный театр Белоруссии: Дооктябрьский период. — Минск, 1990. — С. 47-82.. До народних музикантів відносяться і бродячі старці, які виконували духовні вірші та думи під акомпанемент ліри чи бандуриКирдан Б. П. Украінскія народныя думы (XV-пач. XVII стст.). ― М., 1962.

Церковна музика

Знаменний спів Спочатку церковна музика Великого князівства Литовського була побудована на основі давньоруської православної церковної музики, яка формувалася під впливом візантійського церковного співу, але в XI–XII століттях сформувався оригінальний за формою та змістом знаменний спів. До XV століття розвивалися його локальні типи. Давньоруська музика відрізнялася одноголосною вокальною основою та нелінійною нотацією. Сама назва «знаменний спів» походить від слова «знамено» (прапор), завдяки тому, що мелодія записується гачками (знаменами) на відміну від співу в усній традиції Бражников М. Пути развития и задачи расшифровки знаменного роспева XII—XVIII веков. Л. — М., 1949 .

Гачки являли собою комбінації тире, крапок, ком і букв арабського алфавіту і показували напрямок руху мелодії, кількість звуків мелодії, темп та динамічні зміни та спосіб отримання звуку. Інтервальні зв'язки між окремими знаками не були показані, тому гачки могли служити лише нагадуванням під час виконання знайомої мелодії та були непридатними для незнайомих мелодій. Незважаючи на вихід із широкого вжитку в середині XVI століття, гачки використовувались у монастирському побуті та церковних хорах аж до початку XX століттяБарсова И. А. Очерки по истории партитурной нотации. ― М., МГК, 1997.

Рядковий спів поширився у Великому князівстві Литовському в середині XVI століття. Його назва походить від того, як він був написаний: частини, написані гачками, були розміщені одна під іншою над рядком тексту. Рядковий спів був 2-, 3- або 4-голосним, мав лінійну мелодичну природу і ґрунтувався на народній під-приголосно-контрапунктній поліфонії, оскільки основний голос використовував спів знаменного співу. Невелике багатоголосся підготувало ґрунт для нового поліфонічного стилю — партесного співу, який остаточно затвердився у Великому князівстві Литовському у другій половині XV століття, а у XVII столітті був введений місцевими майстрами у російську церковну практику. Найдавніші рукописні збірки, написані лінійною нотацією, — «Супрасльський ірмологіон», що відноситься до 1598–601 рр.Пікарда Г. дэ. Царкоўная музыка на Беларусі 989—1995. — Мн., 1995; Густова Л. Музыкально-певческая культура православной церкви Беларуси. — Мн., 2006. — С. 74.

Партесний спів Партесний спів(з кін. Партес — голоси) як різновид хорового поліфонічного професійного співу в церковній музиці, заснований на акордно-гармонічному принципі поділу хору на частини ( дискант, альт, тенор, бас) у православ’ї не мали інструментального супроводу, у католицькому богослужінні використовувались за участю органу та інших інструментівЭнцыклапедыя літаратуры і мастацтва Беларусі: У 5-і т., Т. 1. А капэла — Габелен. — Мн., БелСЭ. 1984. т. 1. с. 159—160.

Мелодії іноді запозичуються зі значних пісень, пісень, псалмів. Запозичена мелодія виконувалася в тенорі, бас виступав як гармонічний фундамент, один з верхніх голосів рухався паралельно тенору в шостому чи третьому, інший наповнював гармонічну вертикаль. Записували твори у 5-рядковій київській нотації. Вони вивчали партесний спів у братських школах. Кожне церковне братство хором брало участь у шкільних театральних виставахМіско С. Школьны теэтр Беларусі XVII—XVIII стст. ― Мн., Тэсей, 2000.

Саме братство стало осередками церковної та світської музичної культури у XVI–XVII століттях. Випускники братських шкіл виконували складні поліфонічні композиції, написані в 5-рядковій нотації. Прогресивним явищем стало включення до сатиричних інтермедій вітчизняної драматичної школи, насичених народних пісень та танцівXVIII вв. // Музыкальный театр Белоруссии: Дооктябрьский период. — Минск, 1990. — С. 83-138.

У католицьких церквах парафіяни виконували ранкові та вечірні молитовні правила з «благочестивими піснями» — духовними віршами. Співали їх на будь-яку придатну мелодію. Уніатські збірки молитов кінця XVII століття часто супроводжувались такими текстами (композитори Микола Долецький та Тамас Шеверуський). В кінці XVI століття церковнослов'янська мова почала витіснятися в уніатському богослужінні і поступово замінювалася полонізмом та латиною . У XVIII столітті уніатська церква, її єпископи та духовна інтелігенція використовували майже виключно польську, зрідка латинську мовуЛихач Т. В. Музычнае мастацтва ўніяцкай царквы ў Беларусі // Актуальные проблемы мировой художественной культуры: мат-лы межд.научн. конференции 25-26 марта 2004 г. / Редкол: У. Д. Розенфельд (отв.ред.) и др. — в 2х ч. Ч.1. — Гродно, 2004.

Канти та псалми

Канти Канти (від  — спів, пісня) як світська хорова народна пісня — гімни, відома у Великому князівстві Литовському з XVI століттяКелдыш Ю. В. Кант// БСЭ. Для них характерні слобові рифмовані вірші, специфічні закінчення віршів цезури (11- та 13- складні) з одним та двома цезурами та безцезурними; строфічна форма з її складовими частинами — лініями, багаторядковими типами строф з тенденцією до насичення всіх строф; новий поетичний текст, міочастинні строфи, строфи вищого порядку (що складаються з двох або більше простих строф), міогастрофічна форма цілого окантовки з розвитком в кінці; типові ритмічні інтонації та ритмічні формули, кристалізація основного та другорядного, одно-, 2-, 3-, 4- та 5- голосної текстури, співочий принцип музичної структури, стереотипізація каденційних витків, послідовний розвиток; тонування мелодією віршованого вірша та народження в глибині кінцевої культури силаботоніки, зв’язок зі значущим пісню та народною піснеюПозднеев A. B. Кант // Краткая литературная энциклопедия: В 8 тт. Т. 3. ― М., с. 966. СТБ. 371—372.

У Великому князівстві Литовському стало традицією для чоловіків виконувати хорові окантовки (переважно одно-, 3- і 4-голосні). Краї формувалися у братських школах, в академіях, які виконували народ зазвичай у святкові дні. Основні жанри: псалми, (кант на релігійну тематику), віват (урочисті привітання), ліричні, гумористичні, сатиричні оправи. Відмінні канти, що розвивалися під впливом народнопісенної культури, відрізнялися особливим ліризмом, в них склалися характерні мелодичні пісні. Один з найдавніших прикладів окантовки, який дійшов до нас у записі, належить Афанасію Філіповичу і датується 1646 роком. У XVII–XVIII століттях кадри розповсюджувались у рукописах, записаних у київських нотаціях та гачках; збережений та друкований край. Особливості крайової стилістики (віршова композиція, строфи, ритмічні формули та ритмічні інтонації, мелодичні звороти, каденції, послідовності) мали значний вплив на мелодію та віршовану композицію народних пісеньКостюковец Л. Ф. Кантовая культура в Белоруссии: массовые канты-гимны, лирические канты-псалмы. ― Мн., Вышэйшая школа, 1975.

Псалми З XVI століття у Великому князівстві Литовському псалми (від грец. Псалмос — гімн слави) - крайові релігійні теми на різні біблійні та євангельські сюжетиЛевашёв Е. М. Псалма // Музыкальная энциклопедия: В 6-ти т. Т. 4. ― М., 1978. Стб. 479—480. Серед них — А. Філіпович «Дай мир своїй церкві, Христе Божий», «Непорочна, дівонько, мати землі руської», «Поклонись, навіки». Псалми мали в основному ті ж стилістичні особливості, що й краї, витоки мелодії їх найкращих прикладів — у народних піснях. Деякі з їх специфіки (чудово - розп'яття, орнаментальний бас, використання мелодійних зворотів духовних віршів, значне співання, часткове та повне використання щоденних гукарадів, поліфонічна текстура тощо. е. ) завдяки змісту, образно-лексичній структурі, поетичному мовленню. Псалми любили стратити ЛірникаКасцюкавец Л. Псалма // Энцыклапедыя літаратуры і мастацтва Беларусі. — Т. 4. — Мн., 1987. — С. 408.