Аркадій Васильович Кочубей (20 лютого 1790 — 16 березня 1878) — державний діяч Російської імперії українського походження, чиновник і мемуарист з роду Кочубеїв: камергер (1827), орловський губернатор (1830–1837), сенатор (з 1842), дійсний таємний радник (1856).

Життєпис Аркадій Кочубей був молодшим сином генерал-майора Василя Кочубея (1756—1800) і Олени Туманської (пом. 1836).

Подружжя мало ще доньку Олену (1793-1863) і трьох синів: Василя (1784-1844), Дем'яна (1786-1859) і Олександра (1788-1866). У віці 10 років втратив батька.

У 1794 у віці чотирьох років визначений гефрейт-капралом в лейб-гвардії Кінного полкуКочубеи //Малороссийский родословник Т.2 — С. 524—570.. До 12 років разом з братом Олександром виховувався вдома під керівництвом спочатку швейцарця Дорньє, а потім абата Фромана.

З 1802 по 1807 продовжив освіту в Петербурзі в аристократичному пансіоні Ніколя, куди був відправлений за бажанням дядька Віктора Кочубея разом з братомСемейная хроника. Записки Аркадия Васильевича Кочубея. 1790—1873.//С.-Петербург. — Типография брат. Пантелеевых. Казанская № 33. — 1890..

З 25 січня 1802 числився в Колегії іноземних справ юнкером, з 2 січня 1806 — перекладачем.

25 серпня 1809 звільнений.

12 вересня 1809 разом з братом Дем'яном почав службу в канцелярії принца Георгія Ольденбурзького під керівництвом Ф. П. Луб'яновського і в Головному управлінні водяних і сухопутних шляхів сполучення (з 1811 — Головне управління шляхів сполучення) .

20 грудня 1810 — помічник столоначальника.

30 липня 1811 — титулярний радник, 15 жовтня 1811 — отримав придворне звання камер-юнкера.

З початком Французько-російської війни залишив цивільну службу і 13 жовтня 1812 вступив до Гродненського гусарського полку, з яким брав участь у багатьох боях в Російській імперії і в закордонному поході: за Бій під Чашниками отримав орден Святого Володимира 4-го ступеня з бантом, брав участь в боях під Борисовим, при Люцині, Бауцені та інших, у взятті Тильзіта, Кенігсберга, Берліна і Парижа. 13 жовтня 1812 — поручик, 18 серпня 1813 — штабс-ротмістр, 14 вересня 1814 — ротмістр, 10 жовтня 1814 по клопотанню Віктора Кочубея перейшов до лейб-гвардії Гусарського полку з тим же чином. Через конфлікти з командиром полку графом Левашовим за рекомендацією князя Васильчикова перейшов до Тверського драгунського полку, який складався в корпусі графа Воронцова.

9 травня 1816 — підполковник.

10 березня 1824 — полковник у відставціКочубеи //Малороссийский родословник Т.2 — С. 524—570..

30 листопада 1824 перейшов на службу чиновником з особливих доручень до начальника поштового департаменту; 7 січня 1824 — надвірний радник, 30 вересня 1825 — колезький радник, з 9 січня 1828 по 1830 роки був київським віце-губернатором, 2 жовтня 1827 — камергер, з 21 квітня 1830 — виконувач посаду орловського губернатора, 6 грудня 1831 — дійсний статський радник 1 січня 1832 затверджений на посаді.

4 травня 1837 — таємний радник.

30 червня 1842 призначений сенатором, з 1847 — почесний опікун Санкт-Петербурзької присутності Опікунської ради установ імператриці Марії, в 1847–1868 керував лікарнею Всіх скорботних. Як сенатор був присутній в 1-му відділенні 5-го департаменту Сенату, а з 1 січня 1851 року по 1 січня 1865 — першоприсутній 2-го відділення того ж департаменту.

З 1 січня 1865 до кінця життя був присутнім на Загальних зборах перших трьох департаментів і Департаменту герольдії Сенату.

Кочубей у своєму маєтку в селі Згурівка Прилуцького повіту зібрав бібліотеку близько 10000 томів, що складалася з праць з історії.

Аркадій Кочубей помер 16 березня 1878. Похований в Петербурзі на Новодівичому цвинтарі поруч з братами Дем'яном і Олександром.

Творчість Ще в пансіоні разом зі своїм другом, графом Сергієм Потьомкіним, склав за поемою Богдановича оперу «Душенька», яка була тоді ж розкішно видана з гравюрами. Аркадій писав:

У 1890 були опубліковані записки Кочубея — «Сімейна хроніка. Записки Аркадія Васильовича Кочубея. 1790—1873.»  — СПб.: Тип. братів Пантелєєвих, 1890. — 314 с.

Родина Дружина (з 15 вересня 1824) — княжна Софія Вяземська (15.06.1798 —20.05.1834), хрещениця Павла IЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д.124-1. с.109., фрейліна двору, донька сенатора князя Миколи Вяземського (1769–1846) від шлюбу з Катериною Васильчиковою (1773/1774 — 1816). По лінії матері Софія була онукою Анни Розумовської і рідною племінницею княгині Марії Василівни Кочубей. Весілля було в домашній церкві в селі Диканьки. За словами Кочубея, його дружина «була дуже хороша собою і дуже добра. Отримавши хороший стан від діда свого Розумовського, вона негайно стала думати як допомогти своїм бідним родичам і знайомим». Проживши в шлюбі десять років, майже нерозлучно. Між ними не було ніяких сварок, мало того, вони знали всі думки одне одного, тому що нічого ніколи не приховували один від одного. Померла в Орлі від горлових сухот. У шлюбі народилися

Петро (1825—1892) — таємний радник, з 1851 одружений з графинею Варварою Кушелєвою-Безбородько (1829-1894), донькою Олександра Кушелєва-Безбородька;

Василь (1826—1897) — дійсний статський радник, з 30 квітня 1852 одружений з княжною Наталією Салтиковою, з 1878 з графинею Марією Капніст (1848—1925), донькою Олексія Капніста. Двоє з його синів, Петро-молодший і Василь були повітовими маршалками шляхти в Полтавській губернії; Петро-старший (18.04.1857-13.11.1879), помер раптово від паралічу легенів в Неаполі.

Микола (27.10.1827-1865) — хрещений 20 листопада 1827 в Придворному соборі Зимового палацу при Миколі I та імператриці Марії Федорівні; надвірний радник, з 1849 одружений з Катериною Столипіною (1824—1852), донькою Аркадія Столипіна; 1 жовтня 1858 в Парижі одружився з Оленою Молчановою (1835—1916), донькою декабриста Сергія Волконського. Тургенєв, що бачив їх в Парижі в 1860, писав графині Ламберт:

«Я тут майже нікого не бачу, французів я, Ви знаєте, не люблю, а приємних росіян мало. Тут є граф Кочубей, одружений з донькою Волконського. І він, і вона милі люди і так люблять один одного, що весело дивитися на них».

За словами сучасниці, Олена була чарівною не правильністю обличчя, а невимовною грацією всього стрункого єства, освітленого виразними великими чорними очима. Вона володіла дивовижним голосом і співала з братом прекрасні дуети. Добре освічена, вона мала світський лоск, тримала себе вільно і з гідністю в середовищі вищого суспільства.

Віктор (1828-?) Леонтій (пом. бл. 1830 в дитинстві)

Нагороди Орден Святої Анни 4 ступеня Орден Святого Володимира 4 ступеня з бантом (30 жовтня 1812); Прусський орден Pour le Mérite (11 червня 1813); Золота шабля з написом «За хоробрість» (31 липня 1813); Орден Святої Анни 2 ступеня (31 грудня 1813); (діамантові знаки 15 лютого 1814); Пруський орден Червоного орла 3 ступеня (30 травня 1814); Орден Святого Володимира 3 ступеня (4 жовтня 1829); Орден Святого Станіслава 1 ступеня (6 жовтня 1833); Орден Святої Анни 1 ступеня (26 вересня 1844); Орден Святого Володимира 2 ступеня (30 серпня 1848); Орден Білого Орла (1 липня 1851) Орден Святого Олександра Невського (17 квітня 1855) (діамантові знаки цього ордена подаровані 23 квітня 1859) Орден Святого Володимира 1 ступеня (19 квітня 1864). Медаль «В пам'ять про Вітчизняну війну 1812 року» Медаль «За взяття Парижа» Відзнака за XX років бездоганої служби.

Коментарі

Примітки

Джерела

Список сенаторов по старшинству чинов. Исправлен по 17 апреля 1866 года. СПб., 1866. С. 14. Месяцослов и общий штат Российской империи на 1837 год. Часть 2.