Лев Вікторович Кочубей (28 квітня 1810 ЦГИА СПб. Ф. 19. — Оп. 111. — Д. 157. — С. 215. Метрические книги церкви Св. Двенадцати апостолов при Главном управлении почт и телеграфов — 10 лютого 1890)ЦГИА СПб. ф.19. оп.126. д.1541. с. 77. Метрические книги православных церквей за границей. — малоросійський (український) аристократ й державний діяч Російської імперії. Засновник і перший президент Полтавського сільськогосподарського товариства (1865–78), полтавський губернський маршалок дворянства (1853–1859), дійсний таємний радник.
Біографія Походив з роду Кочубеїв. Народився 28 квітня 1810 в родині графа Віктора Кочубея і статс-дами Марії Васильчикової.
Хрещений 28 квітня в церкві Св. Дванадцяти апостолів при Головному управлінні пошти й телеграфів, в хрещенні отримав ім'я Терентій на ім'я свого хрещеного батька, рядового гренадерського полку Терентія Лапіна, але ніколи його не використовував.
З Пажеського корпусу в 1828 вступив на службу корнетом до Кавалергардського полку Його Величності; з 1830 року — поручик.
Під час польського повстання в червні 1831 був призначений ад'ютантомгенерал-ад'ютанта Петра Палену; відзначився при взятті штурмом передових варшавських укріплень і міського валу, за що був нагороджений орденом Володимира 4-го ступеня з бантом (19.05.1832). У 1834 призначений ад'ютантом командувача Гвардійським корпусом князя Михайла Павловича; в 1836 — штабс-ротмістр.
У 1837 вийшов у відставку в чині полковника. Після звільнення з армії 10 років Левко Кочубей жив у своєму маєтку в Диканьці, займаючись сільським господарством.
Одружився 1 листопада 1839 зі своєю троюрідною племінницею Єлизаветою Кочубей, донькою таємного радника Василя Кочубея.
У 1844 замовив архітекторові Роману. Кузьміну будівництво особняка в Санкт-Петербурзі (Сергіївська вулиця, 30; нині вулиця Чайковського). Особняк будувався два роки, закінчував проєкт архітектор Гаральд Боссе.
У 1846 Кочубей приїхав до Петербурга і вступив на службу до Міністерства юстиції в чині колезького радника. Недовго проживши в своєму новому особняку, Левко Кочубей продав його графу Григорію Строганову.
За найвищим повелінням Левко Кочубей ревізував судові установи Орловської, Курської, Воронезької і Тамбовської губерній, а пізніше канцелярію герольдії Урядового сенату, за що був нагороджений чином статського радника, був потім членом консультацій при міністерстві юстиції.
У 1853—1859 роках Левко Кочубей обирався на посаду Полтавського губернського маршалка шляхти. Був першим головою полтавського сільськогосподарського товариства.
У 1859, коли залишив посаду Полтавського губернського маршалка шляхти, був нагороджений чином таємного радника. З початком Кримської війни взяв активну участь у формуванні ополчення. За словами графа С. Д. Шереметєва:
Наприкінці життя Лев Кочубей назавжди виїхав до Ніцци, де оселився у новозбудованому у 1878 на замовлення дружини Єлизавети палаці. Тут він і помер 29 січня 1890 від емболії. Похований на Цвинтарі Кокад в Ніцці; тут же була похована і його дружина. Мав позашлюбного сина Віктора Гриценка (1854–1893), який служив при російському посольстві в Константинополі.
Примітки
Література Павловський І. Ф. Полтавці: Ієрархи, державні і громадські діячі і благодійники
Посилання Левко Кочубей Кочубеї і Санкт-Петербург